Словник основних понять

вступ

ТВАРИНИ — це клітиннії е/каріутлічі організми. найзагальнкииїли особпивостягли яких е аупе- ратрсфнс живлення й рухливоїі спосіблтитптя (локомоція).

ПТЄРОТРОФНЕ ЖИВЛЕННЯ — це процес надходження в організм готовая органічних речовин, які використовуються в кхості джерела поживних речовим і енергії, необхідних для життєдіяльності.

ЛОКОМОЦІЯ ТВАРИН — сукупність ситииьигрулів, зо допомогою яко* тварини пере»лїц)\сть- а> а просторі (у повітрі, воді, грунті).

КЛІТИНА ТВАРИН — основна одиниця будови й лейттсдіхтності ергамзму тварина, яка має особливості, пов’язані з гетеротрофним живленням й активним способам життя. Основними особливостями тваринних клітин е: 1) відсутність жорсткої клітинної стінеи; 2) відсутність пластид: 3) »дсутність вакуогв> з кліттнмм соког.с 4) наявність включень з глікоген)1.

ТКАНИНА ТВАРИН — це сухупніеть клітин з міжклітинною речовиною, які подібні зо будовою та спеціалізуються на виконанні певних футціи. У тварин виділяють чотири типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову ти нервову.

ОРГАН — частина організму, що характеризується левкою судовою, розміщенням та виконує певні функції.

СИСТЕМА ОРГАНІВ — це сукупність органів, які спільно забезпечують певний процес життєдіяльності.

Тема 1. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН

ЗООЛОГІЯ — це наука, яка досліджує будову, життсіїкльність, різноманітність та поширення тварин, а тахожехне значення у природі й митті людини.

БАГАТОКЛІТИННІ ТВАРИНИ -це сумо мамії у мтоиг /тло схлодсестьсяз великоїкількості клітин, іцо спеціалізуються на здійсненні певних функцій і відрізняються за будовою. У межах царства Тварини розрізняють дві великих групи: лтрвинчі бомтаслітілчнї та егравжні багатоклітинні.

РАДІАЛбНОСИМЕТРИЧНІ, або КИШКОВОПОРОЖНИННІ — це справим’ бсиататлулиннідаоилт- розі тварино, машошльніилзми ситками яких є радіальна симетрія, хижий спосіб життя 0 добре розвинена регенерація. До цієї групи належать тип Ктядартїта тип Реброплави.

КНЩАРІЇ — це кишковагюражнілчні. у пхих е жалкі клітини, життєві форми поліпа й медузи, нестатеве й статеве розмноження. До жалких кишковопорожнинних належать гідроїдні (гідри мее дуза-вітрильнтк), сцифоїдні (коренерот, аурелін. морська оса) та коралові поліпи (зктінГС корали).

РЕБРОПЛАВИ — це киіитовапсраиминмс.у яких відсутні жалкі клітини, нестатеве розмноження 0 наявна здатність досвітняя Представниками реброплавів е венермн пояс, берое. плевробрагія.

КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ — це справлені багатоклітинні тварини у яких; І) тіло поділяється на кільця; 2) е двобічна симетрія тіла; 3) наявний оиурно-мїистилі .мішехт; 4? е вторинна порожнина тіло. До цієї групи належать бапгпхцепьгкоеі (нереїд морська миша, пісхожил), малощетинкові (дощові червяки, трубкозикзт) та п’явки (медична, риб’яча).

ЧЛЕНИСТОНОГІ — це дїобічмосиметдріллчі тришарові вмішанопарожнинні оегкентовагіі тварини, у яких:)) члзчис/пі хмцівкц: 2) хітиновий еязоскепет; Зі поділ тіло по еолову, тулуб і черевце. До тип)1 Членистоногі належать ракпородібні, павукоподібні, комахи.

РАКОПОДІБНІ — це водні членистоногі тварини, найхарактернішими особливостями яких є: Ц твердий хітиновий водопроникний панцир; 2) дві пари ауолпв; 3) двагілпжті хлнцївкц14) зяброве д/ханнп;б) виділення за участю зелених залоз. Нижчі ракоподібні — це ракоподібні з непостійною кількістю сегментів (зяброногі веслоногі вусом о гі. королоїдиХ Вищі ракоподібні — це ракоподібні з постійною кількістю сегментів тіла (рівнокогі, різмоногі, ротоногі, десятииогі).

ПАВУКОПОДІБНІ — це наземні членистоногі тварини, найхарактернішими особливостлули яких еД го-юаогруди й черевця 2) відсутні вусіми; 3) чотири пери ходильних ніг:4} водонепроникні покриви:5) псаасрганізяюве травлення; 61 легеневе й прахейне дихання. Основними групами паву коподібних с павуки кліщі, скорпіони, косарики, сольпуги та несправжні скорпіони

КОМАХИ ■ це членистоногі пристосовані до найрізноманітніших уїзав існування, най.характернішими особливостями яких с: 1) голова, груди й черевце; 2) одна паро вусахів; 3) три пари хо-

ділягних ніс. 4) трахейне дихання; 5) .наявність крап. За наявністю крил серед комах видітають групу Первинко безкрилі та Крилаті (комахи з нелооіим перетвореними: таргани, богомоли, терміти, ги- личники, прямокрилі. воші рівнокрилі, напівтвердокрилі: комахи з повним перетворенням: твердокрилі. лускокрилі, перетинчастокрилі, блохи, двокрилі}.

МОЛЮСКИ — це несеаментсвамі аториннсгюрожиинні двобічносиметричні тварина, майка- рачтіер пішими особливостями яких с І/голова, тулуб та нога; 2) черепашка а мантія; 3) лиж з терткою^)легеневе та зяброве дихання; б) органи видизення-нирки. Зо иамвиістю черепашки серед молюсків виділяють такі групи, як безпанцирні, панцирні та черепашкові колоски. Переважна більшість молюсків е черепашковими. серед яких найчастіше виділяють черево копи (равлик винограде .пі, слизняки, стазкоиикя}, двостулкових (беззубка, мідії, устриці) та головоногих (восьминоги, кальмара каракатиці).

ПАРЛЗІСТЯЗМ — це явище ззасухсвідносин мій різнимо видами касо один із вадів використовує іншого як джерело лілзлвчнп та середовище хнуванпі?. завдаючи при цьому шкоди. Квітчастіше паразитизм трапляється серед таких груп безхребетних тварин, як кишковопорспомті (поліподій), пласкі черви (печйнковий сисун, котячий сисун, ціп’дт свинячий, ціп’як бичачий, широкий стьакслт, ехінокок), круглі череп (асксридл гострики, трихінела), кільчасті черви (п’явки} й членистоногі (/ас ролоіси, хліид блохо і аоші).

ХОРДОВІ — це двобічносиметричні вхлерикналораккиннт припасові тварини, л\ті на ранніх стадіях або протягом /свого миття мають лорду й нервову трубку. Тип Хорд осі об’єднує три групи: Безчерепні, Шчинкохордрві та Черепні (Хребетні).

ХРЕБЕТНІ, або ЧЕРЕПНІ — хордові тварини, які макетів осьовий скелет — хребет, іцо поєднуєтеся’ зі слелетам голова. — черепам. До хребетній тварин належать риби, земноводні, плазуни, птахи й ссавці.

РИ6И — це лордові хребетні холоднокровні тварина, пристосовані до хплтт» у водному сере- довідці, а виникнення якім в процесі ееопоцхбуло пов’язане з ншкаю особливостей І) появо черепег, 2) поява шелеп; 3) поява пер них плавців; 4) розвиток гал сеном й слинного мозку. Виділяють класи Хрящові риби та Кісткові риби.

ХРЯЩОВІ РИБИ — це риби, дні живуть переважно в соломи воді та най/гхроктернішими особливостями яких с І) хрящовий скелет: Д? відсутність зхбровах кришок; 3) відсутність плавального міхура; 4) несиметричний хвостовий пливець; 5) розмноження яйцями о внутрішнє запліднення 6) Прямий розвиток. Вони більш давні, ніж кісткові риби, але не примітивні. До хрящових риб належать акули, скати та химери.

КІСТКОВІ РИБИ, або ПРОМЕНЕПЕРІ — церибо, які іковуть у прісних йсолоних вейохтанайхарак- тернішими особливостіуии якихс 1) кістковий скелет;2) наявність зябрових лришаїс3) наявність ала воле ново міхура; 4) симетричний хвостовий платив; 5) розмноження ікрою й зовнішнє заплідненні;; 6) непрямий розвиток (ікра — личинка — мальок — дорослі особини). Це найбільш численна груша серед усіх хордових. Основними групами кісткових риб с оаетроподібні оселедцеподбні, лоссгсепод’бні. короткі подібні окунелхрібні, кистепері дводишні та іи.

АМФІБІЇ, або ЗЕМНОВОДНІ — це хордові хребетні1 холоднокровні тварина, у яких з’являються п’ятипалі кінцівки то легеневе дихання дім життя на суші, але йме розмноження й розвиток пов’язані з водним середовищем. Існує майже 4 000 видів амфібій, яких поді/віють на три групи: безхвості (жаби, ропухи, квакші, яумкиХ безногі (рітбозмГі. червуги) й хвостаті {сапаиандра. притоми протеі арени, амбєтомиХ

РЕПТНПЛ, або ПЛАЗУНИ -це хордові хребетні холоднокровні1 тварина, пристосовані до наземного способу життя й походження яких пов’язане з низкою прогресивних ознак, яки,ми є: 1) поява яйцевих оболонок; 2} поява грудної клітки; 3) розвиток п’ятипалах кінцівок. 4} розвиток на поверхні тіла рогових гусок; 5) поява кара півкуле великого мазку. Існує майже в 000 аїрів рептилій, яких поділяють на такі роди, як Лускаті, Черепахи й Крокодили.

ПТАХИ — це хордові хребетні теплокровні тварина, пристосовані до польоту, визначальними азнакаа/л яких с 1) пір’яний покрив; 2) дзьоб; 3) крила; 4) високий рівень обміну речовин; 5) ловінрлні мішки йподвійнийтіжі дяхончя 6) поділ шлунку нодза відділи-залозистий/ м’язовий. Існує близько 9 ОМ видів птахів. У межах класу Птахи виділяють три групи — Безкілеві (бігаючі). Пінтами (Плаоа-

ючі], й Кілегруді (ГКтасчі). Кілегруді об’єднують близько 35 рядів птахів, серед яких найвщомяиими е: Куроподібні. Гусеподібні, Дягплаподібні, Сскатолод’бчі Совалсдбчі, Гаяуболо&йчї Лелекоподібні ЖудйкьтопаЗібмг, Горобцеподібні.

ССАВЦІ — це хордові хребетну теплокровну лівера ли. визначальними атаками «как er І) розподіл зубів но групи за фупкцтли: 2) наявність волосяного покриву и різноманітних залоз в имїрс 3) розташування кінцівок лід тупубомр 4) розеолі сит зародзо в організм матері’ S) вигодовування мелят молоком. Knee Ссавці, або Звірі налічує більше 50СО видів, яких поділяють на першозаірів (Як- цеклцдиі) та справжніх звірів (Живородні). За наявністю плаценти серед справ*»** звірів виділиють Нижчі звірі (Сумчасті] та Вищі звірі [Плацентарні). Плацектарнкм.т е комахоїдні рукакртлі, гризуни, хижі китоподібні. ластоногі парнокопитні, негармоколктні. хоботні, примати.

Tern 2. ПРОЦЕСИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН

ГЕТЕРОТРОФНІ ОРГАНІЗМИ — це істота якг здатні використовувати для життя готові ар- ганігні речовина що е daw «их джерелам емер«« та джерелом матеріалу для синтезу власних ар- ганігних речовин. Пажкаїі речовини можуть надходити в організм двома шляхами: 1) у розчиненому вигляді шляхом всмоктування через поверхне тіла (аскариди, ціп’яки]; 2) у складі твердої нелеркзтрааленоїіжі всередині органсіму через травну систему.

ТРАВЛЕННЯ ТВАРИН — це сукупність процесів, які здійснюють подрібнених сі розщеплення йгі ни прості речовини, ajo .можуть асмоюпу ва та сх й дроти участь у обміні речовин. За місцем проходження виділяють два типи травлення — анутрішмьооргапізмовс (внутрішньоклітинне*. псиакл- тмнне та приклітммме) й позаорга нізмо в е.

ТРАВНА СИСТЕМА — еухууїність анатомічно поєднаних органів, ецо забезпечують перетворення вю й засвоєння простих наживних речовин. Розрізняють два основних типи травної системи: 1} сліпо замінено состегла (передній і середній відділи); 2) наскрізна терзано система (передній, середній та задній відоли). Основними функціями травної системи е механічне подрібнений їжі. хімічне розщеплення, утворення травних ферментів, всмоктування, видалення неперетравлених решток.

ДИХАННЯ ТВАРИН — сукупність процесів, ідо зобезпечуххпь ноЗхо&келня в організм із новій- лілшіього середовища кисню; використаних його клітинами для окислення арготичні/-/ речовин і виділених з організму вуглекислого газу. За способом дихання й будовою дихального апарату в тварин виділяють чотири типи дихання: шкірне, трахейне, зяброве й легеневе.

ДИХАЛЬНА СИСТЕМА — сукупносте сргаїл’в для проведену*» лсвїпря чи води, ьцо містлть кисень, та л/зо обміну мім організмом і ловколілинти серед свище.«. До складу дихальної системи їлажуть входити дихальні шляхи (носова порожнина, гортань, трахея та бронхи) та органи газообміну (легені). Органи дихання в тварин виконують не лише функцію дихання, але й беруть участь у здійсненні теплорегуляції захисту, сприйняття інформації, утворенні звуків.

ТРАНСПОРТ РЕЧОВИН — це сукупність процесів, що з&ійглоють в організмі перенесення різних сполук для забезпечення його життєдіяльності. В організмі губок, кишковопорожнинних, плоских червів транспорт речовими здійсни« дифузія, у круглих черев — рідина їх первинної порожнини тіла, а в кільчаспи червів, .колосків. членистоногих, хордових — кровоносна система.

КРОВОНОСНА СИСТЕМА — це сукупність утворів, які забезпечують транспорт речовая в організмі тварин. У губок, кишковопорожнинних, пласких червів, круглій червів кровоносної системи немає. У кільчаспи червів та хордових кровоносна система замкнена, у членистоногих га молюсків — незамкнена.

КРОВ — рідка сполучна ттонинр що рухається кровоносною системою и здійснює транспорт речовин. Основну масу клітин крові складають червоні кров’яні тйьця — еритроцити. Основними функціями крові е: дихать на, гюлизла, видільно, регуляторна, теру.юрегутторно, гомеостатично, залиого оперна. Функції крані здійснюклься її кл’тнами або кїжклгтиинкжі речовиною, яка ю- зивастьси плазмою.

ВИДІЛЕННЯ ТВАРИН — сукупність процесів, що забезпечують виведення з організму надлишків вода, кінцевих гродуктів обміну, лзсітошку саней то отруйник речовин, що поступили в сргоніЧм обо утворилися в ньому. Основними гкпами органів вяділенюі в тварин е прспоиефридії метанеф- ридії, видільні трубки нирки. У тварин розрізняють три основні» фортам виділенні: 1) акдалек-

№1 продукте обглму и сечею; 2) ізолювання продуктів обміну; 3) перетворення продуктів обміну в нешкідливі.

ОПОРА ТВАРИН- це функція /маранною організму, пов’язана з наявністю неклітинна* мертви*утворів та сполучнотканинна*, хрящових т’.осгшовидс. зміцнюючихживих утворів. У тварі» виділяють три види скелету для здійснення опори: гідраскелет. зовнішнії скелет («ктоскелеті та внутрішній скелет (ендо скелеті.

РУХ ТВАРИН- здатність клітин ни орла мамів до активних ввасіювідносин із середовищем, що виникає лк результат схаротлавості на різних ролях організації /лиття. У залежності від розташуванні! і способів взаємодії скоротпиаих елементів у клітині розрізняють амсбоїднкй. мерехтливий (війковий та джгутиковий) та м’язовий рук.

СИМЕТРІЯ ТІЛА — законоирне розташування подібних <.огтин тіла організму щодо центр/, осі чи площино алчетру. Формуванні! різник видів симетрії тіла по в’юане із певним способам ниті. У тварин виділяють два основних типи сн/летрї: радіальну й двобічну.

ПОКРИВИ ТША — це зсвниїт утвори на поверхні тіла, які е бар’єре«« /лік навколишні« та внутрішнім середовищем. У безхребетних по«риаи представлені одношаровк/л епітелієм, який у більшості тварин володіє здатністю формувати закисну неклітинну оболонку — кутикулу. У хребетній покркви мають складнішу будову і представлені шкірою, яса складається з епідермісе та власне шарм (дерми).

ПОДРАЗЛИВІСТЬ ТВАРИН — здатність переходити із стану главою в дяльной стану відповідь на дію чинників середовища, яка реалізовується на різних різни* і* організаці: Біологічні реакції-від- повіді тварин на впливи середовища проявляється у виглнді таксисів та рефлексів.

ОРГАНИ ЧУТТЯ — анатомізні утвори організму тварин, що сприймають імфериацю/з зовнішнього чи внутрішнього середо вища. Основними органами чуті в тварин е органи зору, слуху, нюху, смаку й дотику. Для рухливих тварин велике значення мають органи рівноваги.

РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ТВАРИН — сукупність процесів, що забезпечують узгоджену й скоординовану відповідь тваринного арганізиуна будь-якізіліни середовища. У більшості тварин с два основних механізми регуляції функцій — нервовий та гуморальний, що поєднується в єдину нейро ту хоральну регуляцію функцій.

НЕРВОВА СИСТЕМА — сукупність органів, лот об’єднують дяльмсть усіх органів і систем організму то забезпечувать швидку вибіркову відповіді на впливи чичюотв середовища. У тваринно«*/ світі відшиють чотири типи нервової системи: дифузну, стовбурову, вузлову та трубчасту. Основою діяльності нервовоїсистеми с рефлекаї.

РОЗМНОЖЕННЯ ТВАРИН- відтворення тваринним організмам нових особин. У розмноженні тварин беруть участь два види клітин — нестатеві й стате», тому відшиють дві форми розмноження — нестатеве й статеве.

НЕСТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ — це відтворення собі подібних за участю нестатевих клітин. Основними способами нестатевого розмноження є фрагментація та брунькування. Нестатеве розмноження обмежує різноманітність ознак у нових особин, але маже за короткий сприятливий період забезпечити швидке утворення великої кількості нащадків з подібними ознаками.

СТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ — це відтворення собі подібних за участю статевих клітин. Обов’язковою уєювою статевого розмноження е зустріч гамет і їхнє злиття — запліднення. Статеве розмноження мас переваги над нестатевим, оскільки нові особини успадковують ознаки оба* батьківських особин і такт/ мають можливості краще пристосовуватися до навколишнього середовища.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ТВАРИН (онтогенез) — сукупність послідовних змін будова, функцій і хімічного складу, що відбувається в тваринному організмі з моменту зародження й до кінця життя. В онтогенезі тварин виділяють ембріокагюний та післяембріональїмй періоди, а також два типи розвитку — прямий та непрямий.

РІСТ ТВАРИН — це сукупність кількісних змін, які забезпечують збільшення маса й розмірів особин за рахунок процесія біосинтезу речовин. У тварин спостерігаються два типи росту — об«е- женім і необмежений.

РЕГЕНЕРАЦІЯ — це процеси відновлення організмом втрачених або пошкоджених частим, а також відтворення цілісного організму з певно/ йою частини. Регенерація у світі тварин відіграє відновлю вальну та розмножувальну функції.

Тема 3. Поведінка тварин

ПОВЕДІНКА ТВАРИН сукупність ватно зовмшньої активності організмів, спрюлоаа- них на пристосування до навколишнього середовища 0 задоволених природних потреб. Подразливість — основа формування поведінки тварин. Найчастіше в поведінці тварин виділяють природжені та набуті форми поведінки. Поведінка тварин е результатом взаємодії спадковості й ут.юв середовища та спрзмована на виживання виду й пристосування особин як упродовж індивідуального, так і історичного розвитку.

ПОВЕДІНКОВИЙ АКТ — це сукупність послідовних природжених і набутих левездінкових рескич до с/дя мовам но досягнення певного результату шпигам безпосередньою контакту з об’єктами середовища. Загальну структуру ловедінкових актів відображає проста схема а трьох основних стадій: пехмулемо поведінка — к/хочові стимули — завершальний сит.

СТИМУЛИ ісигнал ьнт подразники) — це ринаманітгкі за природою сигнали, що аигаристсхзують — ся тваринами дпм впливів на поведінку. Залежно від Тхнього значення та впливу на певній стадії поеедімюакх актів стимули поділяють »«і моттзційиі. пускові та завершальні.

ІНСТИНКТ — це сухутість природжених складних специфічних дек ваду ловедінкових реияци, ідо виникаючій на певну біологічну потребу и мають велике значення дня виживати окремих особин та ваду в ідламу. інстинкт е системою багатьох послідовних поведінкоаих реакцій, ідо виникають під вплпкхм відповідних стимулів. Розрізняють індивідуальні, репродуктмі та соціальні інстинкти. Інстинкти забезпечують пристосованість тварин до типових для виду ут.юв середовища.

НАУЧІННЯ — відносно стійка з%та поведінки, що виникає упродовж жіхтегиі особини и забезпечує пристосованість до «лічливі/з умов середовища. І Іаучіння тварин може мггги дуже різні види: звикання, наслідування (соціальне щучій ия), закарб/вання, научітни шляхом спроб та помилок, осяяння, виробтення умовних рефлексів та ін. Науміннві тварі« пов’язане з процесами памі’іггі та природженими поведінко в ими реакціями.

РОЗУМОВА ДІЯЛЬНІСТЬ — здатність тварини в/.чхзлхлзати зв’язка мйк предметами і явищами зовнішнього світу / вичсристсву вата їх у новій дтг неї ситуаціїзадля лсбудсеи гутистссувальнсго псеедїнксвого акту. Про розумову діяльність тварин мажуть свідчити такі ознаки, як здатність правильно передбачати хід якоі-небудь події (екстраполяція), використання знарядь праці та складні систем« спілкування.

ПОВЕДІНКОВА РЕАКЦІЯ — це віопоздз організму на вплав чимниксг зовнішньогосередовища, яка праявлнпгльсл у вигляді лезчеі дії. Ці реакції мажуть бути простими й с клавиши, природженими й кзбутмми. Основними типами поведи каких реакцій е таксиси, юиезм. безумовні рефлекси та умое- м рефлекси.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОВЕДІНКА — це поведінка окремих особин, спрямована на іх виживання і пристосованість до у,мов середовища. У окладі такої поведінки будуть всі ті дії. за допомогою яких тварі«а отримує їжу, воду, повітря, тепло, інформацію. г.дтримуе чистоту свого тіла, взмз.юдіе із довкіллям а також організовує свою рухову акт»ість.

РЕПРОДУКТИВНА ПОВЕДІНКА — це поведінка особин, спрххлована на відтворених собі подібних та існування виду в часі. Основою такої поведінки в тварин с різноманітні інстинкти: статеві, батьківські материнські ттхцо. Для багатьох проявів репродуктивної поведінки властива ритуолиоцяг, що позначає поступове перетворення окремій дій поведінки в прояви, які спрямовані на пригнічення захисних реакції страху чи агресії

СУСПІЛЬНА ПОВЕДІНКА — це сукупність ринюжоийпких ловедінкових реакцій, пов’язаних з існуванням постійних чи тимчасових співтовариств. Прояхзм такої поведінці здійснюються багатьма організмах« одного виду н мають пристосувальне значення. Організація багатьох співтовариств і суспільної поведінки тварин пов’язана з двома найзагальн’киими принципами — це ієрархія та терк- торіальність.

СПІВТОВАРИСТВА ТВАРИН — це єулутість особин одного вису, поєднаних й оргакізюзоних про- явами суслСльнхіїловеднки.Оскові*іми ознаками співтовариств, які відрізняють іх від скупчень тварин, с 1) складна скстет.кз спілкування 2) розподіл функцій між особи нам к; 3) прагнення до спільного перебування; 4) постійність складу; 5) обмеженість доступу для особі«, які е членами інших спільнот.

ТЕРИТОРІАЛЬНА ПОВЕДІНКА — це сукупність поведінлхяшх реакцій особин, спрямованих но використання ресурсів їхньа території існувагсня (сяй, води, місив «дгючинху). Територіальна поведінка включає пранки, спрямовані на визначення меж ділкмки, їх маркування, охорону від інших особин та облаштування території. Дпм територіальної поведінки багатьох тварин характерна агресій. Біологічне знамеиниагресГїполигаевтаму, щоб витати інших особин з певної території, захистиш нащадойз чи партнера і встановиш соціальні відносини в певному співтоваристві.

СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ ТВАРИН — загально спрямованість поведінки на досягнення пристосувального результату залежно під ситуаціїсередовища- Розраюють чотири основних типи стратегій тварин: і) стратегія конфліктів (стратегія конкуренцГі. згоне тична поведімо); 2) стратегія співпрспу (стратегій взаємодопомоги, кооперативна поведінка); 3) стратегія ягертавності (альтруїстична поведінка); 4) стратегія вилітання (егоїстична поведінка).

Тема 4. ОРГАНІЗМИ І СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ ПОПУЛЯЦІЯ — це сукупність особин одного виду органами, які угродсвх багатьох поколінь існують в мели/ певноїтериторіїводу, вільно схреиутелисл і відносно ілальавані від .інших популяцій виду, кнушннзі палугвіцій у межах території виду пов’їиане а неріаномірміспо розподілу умов існуванні!.

ЕКОСИСТЕМА — це сукупність популяцій ранах видів і неживих ксмтснен’лів середовища які лааг’діані.мінсобоюіамообкюмречовин та енергії В екосистемах виділяють дві складових частини — неживий компонент і живий компонент. Основною умовою їхнього існування е колообіг речовт та енергії, які пов’язують кїж собою неживі компоненти середовища й жизі органами. У межах живого кок-понеита екосистем виділяють утворювачу споживачів та руйнівників. Послідовний ряд живих організмів, пов’язаних харчовими зв’язками, який відображає передачу речовини та енергії в екосистемі, нозивоеться ланцюгом живлення (трофічним ланцюгам)

ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ — це всі компоненти навколишнього середсяитца, які впливають «а живі органами та їх угруповання і мають йти них певне біалоачне зкючвкмх.За походженням екологічні чінники поділяють на абіотичні, біотичні та антропічні.

АбІОГИЧШ ЧИННИКИ — че чинники неживої природи, серед яких першорядне значення мають світло, тепло й вологість. Абіотичні чи нижи поділяють на клїміатг/чмі (світло; температура, вологість, вітер, опади тощо), грунтові, гідрологічні й чинники рельеф/. Поширеній й життя організмів визначається взаємодією цих умов на певни території Звмлї

6І0ТИЧНІ ЧИННИКИ — це чинники живої прароди, що проявляються)’ вигляді таємного «пливу живих ерганїтмів різних видів один на одного. Одо і організми сгїеєнуюгь з організмами інших популяцій (симбіоз,1, а інші — навпаки, пригнічують або припиняють існуванія органамів інших видів Іантибгоз.І.

АНТРОПІЧНІ ЧИННИКИ — сукупність впливів господарської’ діяльності людини на природу; що ампсють стен стредовища .існування різних видів живих істот. Вплив людини на угруповання може бути /рнким та непрямим. За резу/югатом вплив людом и умовно поціляють на позитивній та негативный

ОХОРОНА ПРИРОДИ — система заходів, що здійснюється з кетою збереження, раціонального віжсрогтамчи і аідтясргнкл природних ресурсів Складовими охорони природи е охороно атмосферного повітря, вод, грунтів, тварин рослин тощо. Основними формами охорони природи в Україні е створеній Червоної книги, заповідних території та природоохоронне законодавство.

ЧЕРВОНА КНИГА УКРАЇНИ — це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, акт леребуеюсть під загрозою зникнення, то про заходи щодо «нього збереження й аідтясргтн. Види рослин, грибів й тварин Червоної книги України, у залежності від стану та ступеня загрози зникнення поділяються на сім категорій: зниклі (0), зникаючі О), вразливі (II), рідкісні (III), неаизна- чвні (IV), недостатньо »домі (VI. відновлені (VI).

ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ- це ділянка суходолу і водойм, природні тлплекси та об’єкти, які .мають особливу шммйсть. 8 залежності від завдань, існують різні природоохоронні території заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, парки, пам’ятки природи тощо.

image767

ДОДАТКИ

Додаток 1

image768

Навчаємося пізнавати

МЕТОДИ НУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ УМІНЬ УЧНІВ

Науковий опис — фіксування певними способами суттєвих ознак об’єкта, явища або результатів дослідження. За допомогою опису зібрана інформація перетворюються на мову понять, знаків, схем, малюнків, графіків і цифр, приймаючи таким чином форму, зручну для подальшого опрацювання (систематизації, класифікації й узагальнення). ГІравпло-оріентир використання опису передбачає такі основні дії:

  1. Визначення об’єкта, явища, збір інформації, результатів дослідження, які підлягають описуванню.
  2. Вибір способу фіксування інформації, результатів дослідження.
  3. Створення плану для опису визначених об’єктів чи явищ.
  4. Проведення опису.
  5. Формулювання висновку.

Спостереження — цйіеспрямоване й організоване дос.гідження об’єктів чи явищ для точного її повного виявлення їхніх ознак. Це найпростіший метод наукового дослідження, який часто є основою чп складовою частиною інших методів. Правило-орієнтир використання методу спостереження передбачає такі основні дії:

  1. Визначення й чітке формулювання завдань для спостереження.
  2. Визначення певних ознак об’єктів чи явищ для цілеспрямованого спостереження.
  3. Складання плану проведення спостереження (хід роботи).
  4. Проведення активного спостереження із застосуванням вимірювання, зарисовування, замальовування, фотографування, засушування тощо.
  5. Визначення форми запису спостережень (у вигляді таблиці, щоденника тощо), який можна здійснювати за пунктами: а) місце спостереження: б) дата спостереження: в) час спостереження; г) зміст подій, за якими спостерігають.
  6. Опис (у випадку описового спостереження) або порівняння (у випадку порівняльного) результатів спостереження. Оформлення їх у вигляді письмового звіту, альбому рисунків, малюнків, фотографій, колекції, гербарію, мультимедійної презентації тощо.

Порівняння — зіставлення об’єктів чи явищ для встанов.гення їх

подібності і відмінності. Метод порівняння є основою мислення, усіх методів творчої та наукової діяльності. ГІравило-орієнтир використання методу порівняння передбачає такі основні дії:

  1. Встановлення мети порівняння.
  2. Визначення об’єктів чп явищ для порівняння.
  3. Виділення ознак для порівняння.
  4. Створення плану порівняння.
  5. Знаходження подібності (при частковому порівнянні шляхом співставлення), відмінності (при частковому порівнянні шляхом

протиставлення), подібності та відмінності (за повного порівняння).

  1. Формулювання висновку з порівняння.

Вимірювання — визначення числового значення певної величини об’єкта чи явища за допомогою одиниці виміру. Порядок впмірювяння передбачає такі основні дії:

  1. Визначення мети вимірювання
  2. Вибір об’єктів та його кількісних ознак для вимірювання.
  3. Визначення фізичних величин та одиниць їх вимірювання за певного системою одиниць.
  4. Огворення плану проведення вимірювання
  5. Організація вимірювання з використанням певних приладів, пристосувань тощо. Вимірювання слід здійснювати декілька разів для отримання об’єктивних результатів.
  6. Проведення статистичної обробки результатів з визначенням середньої величини досліджуваних ознак.

Експеримент (дослід) — вивчення об’єктів (явищ) на основі зміни дослідником умов їхнього існування (проходження) й організації спостереження за наслідками цих змін. Експеримент може проводитися з метою визначення нових якостей об’єкту (дослідницький експеримент), перевірки правильності теоретичних положень (перевіряючий експеримент), демонстрації явища (демонстраційний чи ілюстративний експеримент). Порядок проведення експерименту передбачає такі основні дії:

  1. Постановка проблеми, тобто визначення складного питання, яке потребує вивчення.
  2. Огворення робочої гіпотези, тобто припущення на основі певних спостережень, яке могло б дати відповідь на це питання.
  3. І ІроЕедення експерименту за схемою: а) організація контрольного варіанту’ — варіант досліду за незміненпх умов, з яким порівнюють результати інших варіантів; б) організація експериментального варіанту’ — варіант (варіанти) досліду за змінених умов, який (які) порівнюють з контрольним варіантом.
  4. Організація активного спостереження із застосуванням вимірювання, зарисовування, замальовування, фотографування тощо.
  5. Порівняння отриманих результатів із припущеними, які пропонувалися перед початком експерименту.
  6. Формулювання висновків.

Проектування — організоване самостійне дослідження певної про-

б.геми чи завдання з метою створення пропозицій (план, задум, влаштування. заснування, конструювання) для вирішення проблеми чи завдання. Правило-орієнтпр використання методу’ проектів передбачає такі основні дії:

  1. Формулювання робочої гіпотези (припущення), запитання, завдання по темі проекту (міні-проекту).
  2. Вибір об’єктів дослідження.
  3. Визначення мети та завдань дослідження.
  4. Вбір інформації та проведення дослідження.
  5. Обробка результатів дослідження.
  6. І Іідсумок роботи й підготовка пропозицій у ВИГЛЯДІ ПИСЬМОВОГО звіту, презентації, захисту, задуму тощо.

Додатки

image770

Додаток 2

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ УМІНЬ УЧНІВ
Оо*овмі правила виконання рисунків у біології

Результати вивчення біологічних об’єктів неозброєним оком, аз допомогою
лупи чи мікроскопе можна оформити у вигляді рисунка. Основними правила-
ми роботи з рисунками е:

  1. Рисунок мас бути акурзгним і виразним, його деталі зображаються точно
    й чітко. Рисувати погрібно дише ге, що ви дійсно бачите, а не ге, що вам
    здається, що ви бачите. Копіювати рисунок а книги, а тим більше переби-
    вати його не можна.
  2. Засобами зображення е дише крапки та лінії. Кожну лінію потрібно про-
    думати й лише потім провести без відриву від паперу. Рисунки в біології
    не штрихують і здебільшого не розфарбовують.
  3. Виконують рисунок простим, гарно загостреним олівцем середньої м’я-
    кості (позначені ТМ або НВ).
  4. Рисунок має бути великим за розміром: чим більше елементів містить біоло-
    гічний об’єкт, що розглядається, тим більшим має бути рисунок. Пропорції
    загального розміру рисунка і його деталей слід обов’язково зберегти.
  5. На рисунку роблять позначення за допомогою прямих тонких ліній або
    стрічок, які не повинні перехрещуватися. Елементи позначаються цифра-
    ми чи маленькими буквами.
  6. Кожний рисунок повинен маги назву, вказівки про збільшення та поясню-
    вальну характеристику позначених елементів.

Основні правила роботи з ручною лупою

Найпростішим збільшувальним приладом в лупа, яка складається зі збіль-
шувального скла та оправи а ручкою. Вона збільшує предмети в декілька разів.

  1. Ручну лупу потрібно тримати близько до ока.
  2. Біологічний об’єкт наближайте до лупи (чи лупу до об’єкта) до тих пір,
    поки не отримаєте чіткого зображення.
  3. Для визначення збільшення на .тупі вказують її кратність.

Основні правила роботи з мікроскопом

Мікроскопи це збільшувальні прилади для вивчення дрібних предметів,
які невидимі неозброєним оком. Світлові мікроскопи за допомогою світлових
променів можуть збільшувати в 3 000 разів, а електронні, у яких збільшене

зображення одержують за до-
помогою пучка електронів, —
у сотні тисяч 1 мільйони разів.

У роботі зі світловими мікро-
скопами слід дотримуватися
певних правші:

  1. Роботу з мікроскопом по-
    чинайте, здійснюйте й за-
    вершуйте лише з дозначу
    вчителя.
  2. Перед початком роботи
    з мікроскопом ЗВІЛЬНІТЬ
    стіл від усього зайвого, а
    всі погрібні для заняття
    предмети розмістіть пра-
    воруч від мікроскопа.
  3. Поставте мікроскоп у робо-
    че положення. Для цього:

image771

image772

а) поверніть мікроскоп губуеотрнмачем до себе й розташуйте його проти лівого плеча;

б) установіть у робоче положення об’єктив; за допомогою великого гвинта розташуйте об’єктив вад столом і звертаєте увагу на його збільшення (за наявності декількох об’єктивів поставити в робоче положення об’єктив малого збільшення);

в) установіть у робоче положення дзеркало; дивлячись лівим оком в окуляр, поверніть дзеркало так, щоб поле зору було яскраво й рівномірно освітлене; праве око не закривайте, щоб усе навантаження не припадало на ліве око, що може спричинити перевтому м’язів ока;

г) перевірте наявність окуляра й зверніть увагу на його збільшення (наприклад, 74); спеціальною серветкою прогріть об’єктив, дзеркало та окуляр.

•1. Роботу’ з мікропрецаратом слід організовувати в такому порядку:

а) розмістіть препарат на предметному’ столику так, щоб предмет дослідження був під об’єктивом; закріпіть предметне скло однією клемою;

б) для більш чіткого зображення об’єкта використайте діафрагму, що регулює освітлення;

в) дивлячись збоку та повертаючи гвинт від себе, обережно розташуйте об’єктив на відстані 3-4 мм від накривного скельця;

в) дивлячись лівим оком в окуляр, плавно поверніть гвинт на себе до появи чіткого зображення;

г) перемістіть препарат у центр зору для вивчення необхідного місця об’єкта й перевірте його закріплення клемами;

д) закінчивши роботу, зніміть препарат.

б. Кратність збільшення об’єкта визначають, перемножуючи збільшення окуляра на збільшення об’єктива (наприклад, якщо на окулярі позначка 7х, а на об’єктиві 20х, то кратність збільшення буде 7 х 20 — 140).

  1. Після закінчення роботи мікроскоп закривають від пилу й ставлять на постійне місце.
  2. Перед перенесенням мікроскопа переконайтеся в тому, що всі його деталі добре закріплені.

Основні правила визначення назви тварини

Визначення назви тварини здійснюється за допомогою атласів, визначників, діагностичних таблиць, найпростішими а яких є дихотомічні таблиці. Ці таблиці складаються а пронумерованих парних тверджень (тези 1 антитези), які утворюють ступінь. Визначення тварин, як правило, у таких таблицях здійснюється за ознаками, які легко розрізняються.

  1. Ознаки, які в таблицях (картках) позначаються порядковими номерами (1, 2, 3,…), називаються me.ia.HU.
  2. Ознаки, які перераховані за знаком 0, називаються антитемхи.
  3. Цифри з лівого боку позначають номер ступеня, цифри з правого боку показують, на який ступінь переходити, якщо названі ознаки відповідають ознакам певної тварини.
  4. Показник, що йде за цифрою, разом з тим, що йде за знаком 0, прийнято називати ступенем.

б. Порядок визначення тварини включає наступні дії:

а) прочитайте тезу й антитезу 1-го ступеня й вирішіть, що більше відповідає ознакам тварини, яку визначаєте;

б) наприкінці обраної тези чи антитези стоїть цифра нового ступеня, на який і потрібно перейти;

в) на новому ступені продовжуйте таке ж порівняння тези й антитези з ознаками тварини, яку визначаєте;

г) на якомусь ступені обрана вами теза чи антитеза вкаже на назву тварини.