БРИТАНСЬКІ ОСТРОВИ

Поза узбережжям материкової Західної Європи лежать два головні острови, оточені багатьма малими, які складають Британські острови — окремий регіон Європейського світу (рис. 1-17). Найбільший з цих двох головних островів, який лежить ближче до материка (21 миля або 34 км до найближчої точки), — це острів Британія; його менший сусід на захід — Ірландія.

Назви цих островів і країн, які вони представляють, є джерелом певної плутанини. Острови і далі називаються Британськими, хоча британське домінування над більшою частиною Ірландії закінчилося у 1921 р. Нація-держава, яка розміщена на Британії та у куті Північно-Східної Ірландії, офіційно називається Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, коротко — Сполученим Королівством (СК). Але ця країна часто називається просто Британією, оскільки її

98

СТАТФЙОРД ї &

Шетландські

о-ви

Берген.

Оркнейські

•стзванґер

ПАЙПЕР/&

ФОРТІС

Інвернесс1

ЕКОФІСК

«ШОТЛАНДІЄ

-форт

Едінбурґ

Лондондеррі

Карлайлі

ПІВНІЧНА

ІРЛАНДІЯ^* БелФаст

/А ( о.Ме

Іідлсбро

>ернесс

Кінґстон-

-апон-Галл

Ірланлське Bptoopff^ \ море

/блін

анчестер

Шеффілд

4 V ’ІНДІФДХІГЕБЛ

ЛЕМАН- \L

-банк Аіктердам

ІАІДЛЕН.

Дедбі/

АНГЛІЯ

Іоттінґемг

►Лес^р*4

Норідж

іембрідж

Вотерфорд

Іпсвіч

-УЕЛЬС

Роттердам

;«рйганська низову ^аутгемптон./7

Борнмут

Портсмут

— Антверпен

^ V Брюссель^

бет

ІНДІФАТІрБЛ

Брайтон

Ексетері

Плімут^

10° на захід від Грінвіча

Париж

БРИТАНСЬКІ ОСТРОВИ

НАСЕЛЕННЯ

Залізниці

• до 50 000

• 50 000-250 000

Шосе

• 250 000-1 000 000

Канали

• 1 000 000-5 000 000 ф понад 5 000 000

Газопроводи

Столиці країн підкреслено

——

Нафтопроводи

— — — Субреґіональні кордони

Газові

родовища

— — Морські кордони держав

£

Нафтові

родовища

і-. Території з переважанням католиків у —1 Північній Ірландії

Вугільні

басейни

і-1 Території з переважанням валлійськомовного

1 населення

0 50 ЮО 150 200 250 км

0 25 50

і і

75 100 125 150 миль

РИСУНОК 1-17

мешканці відомі як британці. Нація-держава Ірландія офіційно є Республікою Ірландія, але вона не охоплює всього острова Ірландія.

Як було би зручно, якби фізична і політична географія збігалися! На жаль, так не сталося. Протягом тривалої британської окупації Ірландії, населення якої майже все є католицьким, багато протестантів із Північної Британії заселили Північно-Східну Ірландію. У 1921 р. ірландці були

визволені, крім цього кута на півночі, де Лондон установив контроль для захисту протестантських поселень. Ось чому до цього часу країна офіційно відома як Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії.

Північна Ірландія (рис. 1-17) була домівкою не лише протестантам із Британії, а й значній кількості ірландських католиків, які опинилися не на тому боці кордону, коли Ірландія була визволена.

Та з того часу у конфлікт із перервами втягується Північна Ірландія, і він перекидається у Британію і навіть Західну Європу. Він був і залишається одним із найдорожчих протистоянь у Європі.

Хоча вся Британія знаходиться у Сполученому Королівстві, тут також існує політичний поділ. Англія є найбільшою з цих ланок, центром влади, з якого всі інші землі регіону були початково зібрані разом. Англійці завоювали Уельс у Середні віки, а шотландське приєднання до Англії, зміцнене, коли шотландський король посів англійський трон у 1603 р., було ратифіковане Актом про союз 1707 р. Так Англія, Уельс, Шотландія і Північна Ірландія стали Сполученим Королівством.

Британські острови формують окремий регіон Європи з кількох причин. Британська ізоляція століттями забезпечувала країні захист від неспокійної Європи, підтримуючи розвиток британської нації, коли вона здобула систему парламентської влади, яка не мала чогось подібного у західному світі. Об’єднавши валлійців, шотландців та ірландців, британці пішли далі, створивши те, що стало найбільшою колоніальною імперією всього світу. Ера меркантилізму і мануфактур (останні базувалися на енергії, вироблюваній водоспадами з Пеннінських гір, основної гірської системи Британії) була провісником Промислової революції, яка трансформувала Британію і значну частину світу. Британські міста стали синонімами спеціалізованої продукції, коли заводські димарі виростали як ліс на урбаністичній сцені. Лондон на річці Темзі став центром англійського серцевинного ареалу — штаб-квартири глобальної політичної, фінансової та культурної імперії. Під час Другої світової війни вузький Ла-Манш забезпечив Сполученому Королівству неприступність до німецьких атак, даючи британцям час для організації їхньої військової машини. Коли Сполучене Королівство вийшло з війни як провідна сила в альянсі переможців, здавалося, що його роль у наступний період забезпечена.

Та дві несподівані події змінили перспективу: колапс колоніалізму і відродження материкової Європи. Всього за кілька десятиліть імперія століть була втрачена, і Сполучене Королівство стало якщо не цілком новою європейською країною, то тоді слабшою потугою у цьому світі. За декілька років економіки материкової Європи з допомогою плану Маршалла зміцніли, зробивши виклик Британії. Коли рух наднаціоналізму набрав сили на материку, Сполучене Королівство, надалі посилюючи зв’язки зі своїми колишніми колоніями у Співдружності, залишилося осторонь. Як ми зазначали раніше, британці намагалися ігнорувати старе ЄЕС, завоювавши провідну роль у ЄАВТ, але зрештою (на початку 1970-х років) Сполучене

Королівство вирішило приєднатися до Європейського Союзу.

Майже завжди британці дбали про те, щоб стримувати рух ЄЄ до глибшої інтеграції та жорсткішого регулювання, яке її супроводжує. У кінці 1990-х років, коли організовувався Європейський валютний союз (ЄВС), Лондон вирішив відтермінувати свою участь. Тоді коли німецьку марку і французький франк прирекли до зникнення до 2002 р., британський фунт стерлінгів залишатиметься, принаймні тимчасово. Британці прагнуть, щоб ЄЄ накладав лише мінімум зобов’язань; для них валютний союз є сумнівним, а федералізм узагалі не є питанням. У цьому сенсі британська історична окремішність зберігається.

Сполучене Королівство

Як зазначалося, Британські острови як регіон складається з двох політичних суб’єктів — Сполученого Королівства та Ірландії. СК із площею, близькою до штату Ореґон, і населенням 59,9 млн осіб (Орегон — 3,5 млн) є за європейськими стандартами великою країною. Як ми побачимо, СК має значні просторові відмінності. Базуючись на природно-географічних, культурних, економічних і політичних критеріях, Сполучене Королівство можна поділити на п’ять субрегіонів: 1) Південна Англія з ядром у районі Лондона; 2) Північна Англія разом із Манчестером, Ліверпулем і Бірмінгемом — історичними містами в осередку Промислової революції; 3) Уельс на захід від Англії; 4) Шотландія на крайній півночі Британії та 5) Північна Ірландія через Ірландське море (рис. 1-17).

Сполучене Королівство поділене на графства (регіони у Шотландії), багато з яких має історичні назви, що стали відомі завдяки Промисловій революції, а також емігрантам, які впровадили ці назви у багатьох країнах, особливо Сполучених Штатах та Австралії. У 1990-ті роки карта графств була модифікована для підвищення адміністративної ефективності та більшого пристосування до стандартів ЄЄ. Але багато старих назв — Корнуолл, Девон, Кент, Норфолк — продовжують формувати традиційну географічну схему інформації.

Рисунок 1-17 виявляє важливість ще одного регіону Британії: його морської зони у Північному морі. Небагато карт показують міжнародні кордони на морі так само, як на суші, але тут це важливо. Осадові шари на дні Північного моря містять значні родовища нафти та природного газу, і необхідно визначити, яка прибережна країна чим володіє. Як показує рисунок 1-17, Сполучене Королівство і Норвегія мають найбільші частки цього величезного енергетичного потенціалу. Нафтові

100 розділ і

По великих містах Європи

Лондон

Якщо ви попливете на захід по звивистій Темзі у напрямку центру Лондона, то приготуйтесь розчаруватися. Лондон не вразить вас прекрасними обрисами або манливою красою. Це радше амальгама міст — Челсі, Чізвіка, Далвіча, Гемпстеда, Айлінґтона — кожного зі своїм власним суспільним характером і міським ландшафтом. Деякі з цих міст видно з тої самої річки, якою римляни плавали 2000 років тому: Сілвертаун і його міське продовження з виходом на річку; Грінвіч з його славною обсерваторією; Темзмід… Іншим якось удалося зберегти свою ідентичність у великому метрополісі, який залишається багато в чому найбільш цивілізованим і космополітичним містом Європи. І кожне вносить свою частку в ціле своїм шляхом: кожна частина Лондона має свої спогади про імперію, свої меморіали героям, свої монументи воєнній звитязі.

Уздовж берегів Темзи Лондон демонструє спадщину держави та імперії: Тауер і міст Тауер, будинок Парламенту (Вестмінстерський палац), Королівський святковий палац. Пристаньте до берега, зійдіть на сушу, і ви побачите, що Лондон є незабутнім поєднанням історичного і (часто архітектурно потворного) сучасного, застарілого і діючого, бідного і багатого. Громадський транспорт за світовими стандартами відмінний, однак вуличний рух часто хаотичний, ускладнений вузькими вуличками. Відновлення культурних принад — десь на другому плані. Видається, що Лондон стоїть на одній нозі у XXI ст., а друга ще у XIX ст. Його аеропорти ультрасучасні. Але коли поїзд «Євростар» із Парижа з’являється з тунелю Ла-Маншу, він повинен сповільнити свій хід протягом останньої години своєї трьохгодинної поїздки, тому що колія до лондонського вокзалу

Ватерлоо не може витримати його на такій великій швидкості.

Лондон залишається однією із найбільш придатних до життя столиць такого масштабу (7,6 млн осіб) унаслідок далекоглядного міського планування, яке створило і утримує навколо центрального міста так званий Зелений пояс, винесений назовні для відпочинку, фермерства та іншого немешкального і неко-мерційного використання. Хоча зростання Лондона поступово руйнувало цей пояс, у місцях, де залишився лише «зелений клин», дизайн зберіг значний відкритий простір усередині і навколо міста, ведучи до зони передмістя щонайменше 25 миль (40 км) від центру. Рисунок 1-9 свідчить про переваги такого проектування.

платформи і підводні трубопроводи роблять Північне море інтегральною частиною прибережних країн; крім того, відкриваються нові родовища.

Південна Англія є найбільш впливовим суб-регіоном Сполученого Королівства, центром високих технологій і сфери послуг, сфокусованих на величезній столичній території Лондона. Тут зосереджуються фінансові, комунікаційні, інженерні та енергетичні галузі. Понад третини населення СК концентрується у цьому економічно і політично домінуючому регіоні. Лондон ілюструє темпи розвитку агломерації, забезпечені століттями; навіть коли Промислова революція перемістила економічний фокус Британії на північ, перевага Лондона збереглася. Сьогодні найкращий зв’язок Південної Англії з Європейським материком дає

змогу утримувати цей серцевинний субрегіон далеко попереду решти.

Північна Англія, як показує карта, насправді може бути названа Центральною, Північною та Західною Англією. Центр, відповідно названий Мідлендсом, був ареною Промислової революції та надзвичайного піднесення Манчестера (джерела цієї революції), великого порту Ліверпуля, незрівнянного промислового центру Бірмінгема, а також Шеффілда, Лідса та інших промислових міст. Але з роками зношеність фондів переважила те, що колись було ультрасучасним (цю місцевість тепер іноді називають Растбелт — «іржавий пояс»), плюс істотні соціальні та економічні проблеми. Потужна імміграція з Південної Азії, Карібсь-кого регіону й Африки, обтяжена високим рівнем

безробіття, становить велику проблему для міст Мідлендсу. Бірмінгем — друге за величиною місто країни, найбільш багатонаціональне у Британії (понад 20 % його громадян народжені за кордоном). Імміграція досягла піку якраз тоді, коли зайнятість в атомобільній промисловості та машинобудуванні впала наполовину. Тепер ці старі промислові міста намагаються стати сервісними центрами: Ліверпуль виконує свою транспортну функцію, Манчестер створює сприятливі можливості для фінансових послуг, а всі вони разом займаються залученням туристів і консервацією відновлених історичних центрів. Однак у тіні лондонського домінування відродження буде повільним.

Уельс — третій з п’яти субрегіонів Сполученого Королівства, що лежить на захід від Північної Англії. Це майже прямокутна пересічена територія, де стародавня кельтська людність знайшла захист від завойовників. У його західних графствах більше половини людей ще розмовляють валлійською мовою, але у графствах на кордоні з Англією її рідко почуєш (рис. 1-17). Завдяки своїм покладам високоякісного вугілля Уельс також брав участь у Промисловій революції. Але коли ці поклади вичерпалися і видобуток вугілля став дорогим, фортуна покинула Уельс. Кардіфф — столиця Уельса — колись був провідним світовим експортером вугілля; сьогодні місто виявляє ознаки спаду

і стагнації. Багато валлійських громадян залишили свою історичну батьківщину в пошуках можливостей в інших місцях, але поміж 3 млн осіб, які залишилися, полум’я валлійського націоналізму не згасло. У 1997 р. британський уряд дозволив населенню субрегіону голосувати за створення Асамблеї Уельса для управління сферою громадських державних послуг, шо було першим деволюційним кроком. З невеликою перевагою виборці перемогли.

Як видно з карти, Шотландія набагато більша, ніж Уельс. Її територіальне сполучення з Англією відбувається через вузький північний перешийок Британії, там, де римський імператор Адріан збудував стіну десь у 120 р. після Р. X., щоб не допустити варварів до римської Англії. Шотландія не є малим аванпостом: за розмірами вона майже удвоє перевищує Нідерланди і налічує понад 5 млн мешканців —приблизно стільки, скільки Данія. Більша частина цього населення сконцентрована у Шотландській низовині з центром у Глазго на заході та в Едінбурзі на сході, де вугільні басейни і поклади залізної руди дали змогу шотландцям брати участь у Промисловій революції, створюючи (серед інших галузей промисловості) всесвітньовідому суднобудівну галузь. Коли на цій території стався спад, з’явилася альтернатива: як видно з рисунка 1-17, на дні Північного моря біля східних берегів Шотландії лежать великі родовища нафти.

«З переправи на річці Мерсі обриси центру Ліверпуля ніби віддзеркалюють проблеми цього міста — ядра столичної території з майже 1 млн мешканців. Головними спорудами у ЦДР залишаються ті, що збудовані в період розквіту Ліверпуля століття тому, коли кількість доків у ньому перевищувала навіть лондонські, і це місто розвинулося на торгівлі з Америкою і Африкою, оскільки промислові галузі по всі боки Мерсі процвітали. Після Другої світової війни Ліверпуль занепав унаслідок згортання своїх портових функцій, його промисловість слабшала, а безробіття зростало; цей краєвид відкриває далеко не сучасні скляні будівлі — символи інвестицій і довіри у майбутньому. Колись верхівка того, що називалося Ліверпульським трикутником, пов’язувала цей порт із Західною Африкою та Східною Америкою. Територія на берегах Мерсі тепер лежить далеко від центрів британської та європейської діяльності. Певні обсяги інвестицій були зроблені у перебудову порту, але стаґнація міста очевидна в усьому його історичному центрі (де спогади про відому рок-групу «Бітлз» перетворилися на окрему галузь). «В інших частинах Британії можуть бути двоякі думки про ЄС, — сказав мій колега з географічного факультету університету Ліверпуля, коли ми прогулювалися вулицями, — але не тут. Ми, щонайменше, можемо сподіватися на реальніші результати інвестицій ЄС, на які Ліверпуль заслуговує». Але що виведе район Мерсі з депресії?»

Едінбурзький порт Лейт, колись риболовецький порт, а потім суднобудівний центр, тепер став важливим виробником устаткування для нафтових свердловин і трубопроводів. Абердін, також старий риболовецький порт, нині є головним сервісним центром морської нафтової промисловості. Далі на північ місто Інвернесс спеціалізується на виробництві та ремонті нафтових платформ.

Тим часом певний високотехнологічний розвиток, зокрема у запліччі старого промислового міста Глазго (цей коридор популярно називається Силіконовою Долиною), частково компенсує спад важкої промисловості. Але жоден із цих технологічних напрямів не спроможний подолати зростаючу впевненість шотландців, що у Сполученому Королівстві та у ширшій сфері ЄС вони є економічно і політично обділеними. Коли британська влада поставила створення шотландського парламенту на голосування у 1997 р., 74 % проголосували за, і для багатьох шотландців це було першим етапом процесу, який, на їхнє переконання, приведе до повної незалежності. Залишається лише побачити, чи зможуть лондонські владні органи зупинити ті деволюційні сили, які самі запустили у хід.

Північна Ірландія залишається найсерйознішою внутрішньою політичною проблемою Лондона. З населенням 1,8 млн осіб, займаючи шосту частину острова Ірландія на північному сході, вона являє собою британський колоніальний порядок у дії. Понад 55 % мешканців у Північній Ірландії мають своє коріння у Шотландії або Англії і є протестантами; близько 44 % є римо-католиками, які поділяють свій католицизм фактично з усім населенням Ірландської Республіки по інший бік кордону. Хоча на рисунку 1-17 показано, що є території у Північній Ірландії, де переважають або протестанти, або католики, чіткого поділу не існує; переважно вони живуть у компактних поселеннях по всій території, в тому числі по сусідству — в головних містах Белфасті та Лондондеррі. Поділ не є розв’язанням конфлікту, який палає понад три десятиліття ціною тисяч життів; католики звинувачують Лондон, а також місцеву, переважно протестантську, адміністрацію у дискримінації, натомість протестанти звинувачують католиків у пошуку союзу з Республікою Ірландія. Вартість Північної Ірландії для СК у політичних та економічних вимірах величезна, і до 1998 р. жодних інвестицій не було достатньо для стабілізації ситуації. У названому році збіг подій, включно з переговорами на чолі з колишнім сенатором США Джорджем Мітчеллом і двома терористичними актами, які послабили обидві сторони конфлікту, привів до складної домовленості, в результаті чого було створено Північноірландську Асамблею, з якою Лондон буде ділитися повноваженнями.

Усі партії Північної Ірландії обрали представників до цієї Асамблеї, і вперше непримиримі опоненти зібралися разом, щоб поділити владу. На додаток, на засіданні створено дві ради, якими охоплено всі партії, крім тих, що є у Північній Ірландії: Британсько-Ірландську раду, яка збере представників Шотландії, Уельсу, а також Белфаста для обговорення питань з членами британського та ірландського урядів, і Північно-південну раду, яка зосереджується на транскордонних справах між Північною Ірландією та самою Ірландією.

Лише час покаже, чи зможуть ці домовленості подолати історичну ворожнечу стількох багатьох учасників, але географічні перешкоди великі. Місцева ресурсова база бідна, рівень безробіття залишається високим, а економічні перспективи безрадісними — допоки буде гарантована політична стабільність. Як на Близькому Сході або ще десь на Землі, декілька озброєних екстремістів можуть зруйнувати мирний процес, який вітає значна більшість (у Північній Ірландії понад 3600 людей було вбито протягом того часу, який місцеві називають «неспокоєм»). Утримання деволюцій-них сил Північної Ірландії у мирній колії надалі залишається важкою справою.