Самара, Волгоград, Казань і Саратов проживає від 1 до 1,3 млн. Углиб Волзького басейну поширилась також промисловість, передусім спеціалізовані галузі. Для прикладу, одним із найбільших автомобілебудівних заводів у світі є завод у Тольятті, заснований італійським концерном «Фіат».

Уральський регіон

Уральські гори утворюють східну межу серцевинного ареалу Росії. Вони не дуже високі; на півночі це одинарний хребет, який на півдні розширюється і переходить у гористу місцевість. Ці гори ніде не створюють перешкод для переходу через них. Завдяки величезним запасам рудних копалин Урал природно став територією промислового розвитку. Зараз Уральський регіон охоплює землі від міст Сєрова на півночі до Орська на півдні (рис. 3-11) і має добре налагоджені зв’язки з Поволжям і Центральним промисловим регіоном.

Уральський регіон набув ваги під час Другої світової війни та у повоєнний період. Німецькі загарбники були далеко, тож заводи тут могли працювати для потреб фронту, не відчуваючи загрози

знищення. Вугілля треба було імпортувати, але відкриття нафтових родовищ на території між Уралом і Поволжям (рис. 3-12) полегшило проблему енергопостачання. Згодом розпочався видобуток нафти і газу з родовищ на північний схід від Уралу, шо значно прискорило розвиток регіону.

Центральний промисловий регіон, Поволжя та Урал — це стрижні серцевинного ареалу Росії. З роками вони територіально розширюються, наближаючись один до одного, та встановлюючи тісніші контакти. Ця територія серцевинного ареалу постає різким контрастом із порівняно менш розвинутою, вкритою лісом арктичною Північчю чи віддаленим нагір’ям на півдні між Чорним і Каспійським морями. Тож навіть у межах серцевинного ареалу окраїни все ще чекають на свій час розвитку і процвітання.

Внутрішня південна периферія

Ми вже згадували про республіки етнічних меншин, розташовані на північних схилах Кавказу майже на всій території між Каспійським і Чорним морями (рис. 3-13). З цим регіоном пов’язаний ряд найскладніших політико-географічних проблем Росії, передусім із непокірною Чечнею. Внутрішня

ВНУТРІШНЯ та ЗОВНІШНЯ ПЕРИФЕРІЯ СЕРЦЕВИННОГО АРЕАЛУ РОСІЇ

НАСЕЛЕННЯ

• до 50 000

• 50 000-250 000

• 250 000-1 000 000 9 1 000 000-5 000 000 В понад 5 000 000

— Залізниці Шосе

1 Канали

— Нафтопроводи _ Плановані

нафтопроводи

Автономна

АР

0 Республіка

Столиці країн підкреслено

100 150 200 250 300 350 км

Абхазька респ. Сухумі V,

Чорне

море

Супса •у-^~-Ц/рт

Батумі-ДДЖАРСЬКА

РИСУНОК 3-13

240 РОЗДІЛ З

південна периферія Росії — це зона політичної нестабільності, соціальної напруженості та економічного застою. Гориста місцевість створює всі умови для повстанців і ускладнює боротьбу з ними.

Причиною проблем, на які Москва наражається у цій периферійній зоні, є сукупність географічних факторів. Тут царським генералам, а потім і радянській владі, довелося мати справу з наступом ісламістів, і вони його зупинили. В усій Федерації немає такої етнокультурної багатоманітності, як тут: скажімо, у Дагестані, най-південнішій республіці, що виходить до Каспійського моря, проживає 2 млн населення, яке складає ЗО етнічних груп і спілкується 80-ма мовами. Крім того, Росії та, зокрема, її каспійським володінням належать родовища нафти і природного газу цього величезного басейну, багатого на паливні ресурси. На захід від Дагестану лежить Чечня, а її столиця, Грозний, за радянських часів була важливим центром нафтопереробної промисловості, обслуговувала трубопровідний вузол, а також діяла як сервісний центр.

У Чечні мешкає численне мусульманське населення. У XIX ст. чечени вели запеклу боротьбу за незалежність і використовували гірські схованки, щоб чинити опір російській колонізації. Після Другої світової війни Чечню звинуватили у колабораціонізмі з фашистами, і за наказом Сталіна все її населення було вивезено до Центральної Азії, де багато людей загинуло. У 50-х роках Хрущов їх реабілітував і дозволив повернутися. Чечени скористалися нагодою і 1991 р. після розпаду Радянського Союзу розпочали безкомпромісну боротьбу з Росією. Проте Москва так і не надала Чечні незалежності (чверть 1,2-мільйонного населення країни — росіяни), зберігалася невизначена ситуація. Тим часом чечени й далі вели партизанську війну в сусідніх республіках, і 1999 р. вибухнули бомби у трьох житлових будинках Москви, загинуло 230 людей. Керівництво Росії звинуватило в усьому чеченських терористів і віддало наказ про повномасштабний напад на Чечню. Грозний, який сильно постраждав ще у попередньому конфлікті, тепер був зруйнований ущент, повстанців відтіснили в гори, але російські збройні сили, зазнаючи тяжких утрат, так і не змогли встановити повний контроль над всією територією республіки.

Те, наскільки дорого обійшовся Росії чеченський конфлікт, демонструє загальні неспокійні настрої внутрішньої південної периферії — від буддистської Калмикії до мусульманської Інгу-шетії. Ще багато років тут розвиватиметься і випробовуватиметься система федеративного устрою.

Зовнішня південна периферія

За пасмом внутрішніх республік лежить ще одна периферія, яка юридично перебуває поза сферою впливу Росії, але, втім, залишається з нею пов’язана. Йдеться про Закавказзя — історичне поле боротьби християн і мусульман, росіян і турків, Вірменіє і персів. Нині це — субрегіон, до якого входять три колишні радянські республіки: суходільна Вірменія, Грузія на Чорноморському узбережжі та Азербайджан на Каспійському морі, яке не має виходу до океану. Ці три країни сьогодні незалежні, проте й надалі так тісно пов’язані з Росією, що функціонально складають частину Російського географічного світу (рис. 3-13).