ВНУТРІШНІЙ КОНТИНЕНТАЛЬНИЙ РЕҐІОН

Внутрішній континентальний регіон простягається через центральні області Сполучених Штатів і кілька південних провінцій Канади (рис. 4-18). За деякими винятками (найбільш очевидними у

північно-східній частині цього регіону, де неродючий, але багатий мінералами Канадський щит зустрічається з Великими Озерами), сільське господарство є домінуючою рисою його ландшафту. В той час як розташовані в глибині регіону пояси овочівництва—садівництва та молочного тваринництва регіональної системи США (рис. 4-15) конкурують з іншими видами економічної діяльності Північноамериканської серцевини, шо на сході, у більшій частині наступної тисячі миль (1600 км) на захід переважає виробництво м’яса і зерна. Через те що східна частина Внутрішнього континентального регіону лежить у гумідній Америці і розташована ближче до національного продовольчого ринку на північно-східному узбережжі, над менш конкурентоспроможним вирощуванням пшениці мають перевагу змішане зернове господарство і тваринництво; ця частина належить до родючого, але напівзасушливого довкілля центральних та західних Великих рівнин. Останній район охоплює і сільськогосподарське запліччя Канади на північ від 49-ї паралелі. Хоча ці родючі провінції Прерій менш схильні до великих посух, аніж південніші рівнини США, вони розташовані на більш північній довготі, а отже, мають коротший період вегетації.

Розміщення вирощування кукурудзи і пшениці у Північній Америці ілюструє рисунок 4-19, і найпродуктивніші зони цих двох сільськогосподарських культур Внутрішнього континентального регіону частково збігаються з його межами. Як ми бачили на рисунку 4-15, більша частина Кукурудзяного поясу зосереджена у штаті Айова та частині сусіднього Іллінойсу, тоді як пояси ярої та озимої пшениці розташовані, відповідно, у Північній Дакоті та Західному Канзасі. Це розділення пшеничних поясів є також основою для поділу Внутрішнього континентального регіону, який показано пунктирною лінією на рисунку 4-18. Суб-регіон Півночі охоплює верхній Середній Захід, північну частину Великих рівнин, а також південні частини трьох канадських провінцій Прерій, що придатні для вирощування: пояс ярої пшениці є провідним сільськогосподарським компонентом; цю пшеницю сіють весною і збирають у кінці літа або на початку осені. Субрегіон Півдня містить велику частину східної половини Кукурудзяного поясу і весь пояс озимої пшениці. Кукурудзяний пояс, очевидно, слід перейменувати на Кукурудзяно-соєвий, оскільки тут також вирощують високі врожаї соєвих бобів у сівозміні з кукурудзою (див.

вставку «Географія могутнього соєвого бобу»). Пояс озимої пшениці лежить на півдні Великих рівнин, і його назва походить від практики висіву пшениці восени та її збирання пізньою весною; впродовж свого раннього визрівання озима пшениця здатна витримувати м’які температури районів, розташованих на південь від 40° північної широти. Великою перевагою такого циклу вирощування є те, шо цю культуру збирають у напівпосушли-вому довкіллі раніше, ніж настане спекотне сухе літо.

В усьому Внутрішньому континентальному регіоні економічна діяльність помітно орієнтується на фермерство. Його головні метрополіси — Кан-зас-Сіті, Міннеаполіс—Сент-Пол, Вінніпег, Омага і навіть Денвер — є великими пунктами переробки і збуту свинини та яловичини, мукомелення, виробництва сої, соняшникової та ріпакової олії; і все це дедалі більше експортується. Хоча у сільському ландшафті все ще переважає сімейна ферма, агресивний наступ великомасштабного корпоративного виробництва щодалі загрожує цьому способу життя. Особливо це видно на прикладі свинарства у західній частині Кукурудзяного поясу, де великі компанії перебирають контроль над усім виробничим процесом на своїх ультрасучасних, подібних до фабрик комплексах, які захоплюють величезні ділянки орної землі та викидають величезні кількості відходів тваринного походження, що забруднюють повітря та поверхневі води на багато миль навколо. Велика нова зона такого масового виробництва свинини постала в кінці 1990-х

південь 289

Географія могутнього соєвого бобу

За останнє століття у Північній Америці вирощування жодної іншої сільськогосподарської культури не зростало більше, ніж вирощування соєвих бобів. Ця тверда культура родини бобових була однією з перших культивованих рослин, і впродовж майже 5000 років китайці глибоко шанували її як необхідну для життя. Переваги соєвих бобів численні. Вони є найдешевшим і найефективнішим джерелом протеїну, рівень концентрації якого тут удвічі більший, ніж у м’ясі чи рибі. їх легко вирощувати, пристосовувати до різноманітних умов природного довкілля, вони менш вразливі до шкідників та хвороб, ніж інші культури помірного клімату. В економічному плані врожаї цієї культури порівняно високі, а попит на соєві боби стійко зростає впродовж останніх десятиліть у всьому світі.

Вражаюче зростання виробництва соєвих бобів у Сполучених Штатах стимулювали не тільки ці переваги, а й виняткова відповідність цієї культури Кукурудзяному поясові. Швидко виявилося, що соєві боби є ідеальною культурою у сівозміні з кукурудзою, оскільки вони збагачують ґрунт азотом та іншими поживними речовинами, необхідними для кукурудзи. Що стосується культивування, то соєві боби дуже вигідно вирощувати на великих рівних полях Кукурудзяного поясу (на які припадає приблизно 80 % усього виробництва соєвих бобів у США), де потреби в сільськогос

подарській техніці тотожні потребам при вирощуванні кукурудзи. Поза тим, розумний маркетинг постійно розширює сферу вживання соєвих бобів. Окрім використання як корму для худоби, сьогодні їх використовують у різних харчових продуктах (від рослинної олії до безлічі низькокалорійних продуктів), а також для виробництва добрив, фарб та інсектицидів.

Усе це сприяло стійкому зростанню попиту на соєві боби за кордоном, і в останні роки вони належать до числа головних експортних товарів США. Іншими країнами-виробниками також визнані можливості цього продукту, і посилення глобальної конкуренції після 1990 р. призвело до зменшення частки Америки на світовому ринку. Утім Сполучені Штати і далі виробляють приблизно половину світової щорічної продукції соєвих бобів. Як зазначається у розділі 6, більша частина продукції конкурентів (33 % світової пропозиції) надходить із Бразілії та Аргентини, з середніх широт Південної Америки, але Китай постійно збільшує посівні площі цієї культури у своїх намаганнях стати головним виробником. Соєві боби продовжуватимуть відігравати провідну роль у сільському господарстві Північної Америки та світу, оскільки з початком XXI ст. зростання сільського господарства значною мірою підтримується потенціалом цієї важливої зернової культури у спробах розв’язати глобальну продовольчу проблему.

років у південно-західній частині цього регіону. Із зменшенням можливостей ведення індивідуального сільського господарства, особливо на заході Великих рівнин, масова втеча молоді залишає біля землі старше населення, розкидане скупченнями сільських громад.

Незважаючи на основну роль, яку сільське господарство відіграє в регіональній економіці, нефермерські сектори Внутрішнього континентального регіону продовжують розвиватися і урізноманітнювати свою продукцію, особливо в головних центрах метрополісів і навколо них. Найбільш успішно такому зростанню сприяє штат Міннесота, наживаючи капітал на добрій славі своєї стабільної економіки, високоосвіченої робочої сили, на давній репутації винахідника нових продуктів і принад «північних лісів». У міських районах східної частини Великих рівнин головним заняттям став телемаркетинг, і Омага (штат Неб-раска) уже відома як «безмитний капітал» Сполучених Штатів через велике число компаній, які займаються кредитними картками, попередніми замовленнями та каталогами. Фірма «Гейтвей — 2000» — гігант з продажу комп’ютерів — без сто

ронньої допомоги нанесла на карту ціле місто Норт-Сіокс-Сіті (штат Південна Дакота); компанія «Спрінт» — світовий лідер телеко-мунікацій — збудувала свою нову штаб-квартиру на південний захід від Канзас-Сіті. Поза тим, розвиток енергетичних потужностей стимулював зростання північно-західної частини цього регіону; Південна Алберта вміло притягує інвестиції з усіх Сполучених Штатів з метою розширення розробок її величезних родовищ природного газу — сучасного чистого палива для опалення осель та виробництва електроенергії.