ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ Південно-Східна Азія

Порівняно з величезною кількістю населення у деяких регіонах Південної Азії та Китаю сукупне число людності країн Південно-Східної Азії, за винятком хіба що Індонезії, виглядає скромним. Знову ж таки на думку приходить порівняння з Європою. Три країни — Таїланд, Філіппіни та В’єтнам — мають кількість людності між 60 і 85 млн. Лаос, досить велика країна за площею (співмірна з Великою Британією) мала лише 5,5 млн мешканців у 2002 р. У Камбоджі, набагато більшій від Греції, налічувалося 12,7 млн.

Як показує таблиця 1-2, показник арифметичної густоти населення у Південно-Східній Азії невисокий, крім урбаністичної мінідержави Сінгапур. Фізіологічна густота також нижча, ніж у Східному Китаї або сусідніх південноазійських країнах. Коли політична ситуація стабільна, декілька країн Південно-Східної Азії спроможні експортувати великі обсяги рису. Таїланд і в останні роки В’єтнам належать до провідних світових експортерів цього найважливішого продукту азійської кухні.

З просторового погляду можна помітити як подібності, так і відмінності у схемах народонаселення Південно-Східної Азії та її великих сусідів. Як і у Східній та Південній Азії, людність концентрується у великих басейнах і дельтах головних рік, де сільська місцевість поділена на клапті так далеко, як сягає око. Численні малі села немовби економлять простір, позначаючи ландшафт цятками; у дельтах рік Хонгха та Меконг у В’єтнамі вони дуже нагадують китайські. Але між цими алювіальними басейнами ландшафт підвищується і набуває характеру савани з червонуватими та менш родючими грунтами. На островах Індонезії

та Філіппін Південно-Східна Азія характеризується довкіллям, якого немає в Індії або Китаї, — це добре зрошувані вулканічні грунти, з екзотичною природною рослинністю, на яких можна провадити інтенсивне сільське господарство. Уся сільська місцевість цих островів скрупульознішим чином терасована для ефективнішого зрошування.

Люди і земля

Слід зазначити, що з 546 млн жителів Південно-Східної Азії більше половини живуть на островах Індонезії та Філіппін, залишаючи материковим країнам 45 % людності. Чому ж за наявності такого високого демографічного тиску в сусідніх світах Південно-Східна Азія не затоплюється хвилями іммігрантів?

По-перше, Південно-Східна Азія вже фактично отримала свою частку іммігрантів; по-друге, сухопутні шляхи до неї порівняно обмежені. У розділі 9 ми описували перешкоди густозаліснених горбів і гір уздовж кордону між Індією та М’янмою. На півночі М’янми височить грізний Тібет, а ближче до Лаосу — пересічене плато Юньнань. Перехід дещо легший на сході, між Китаєм і В’єтнамом, і він став шляхом для контактів та міграції.

Як можна бачити на карті розподілу людності світу (рис. 1-9), густозаселені сільськогосподарські території Південно-Східної Азії чергуються з великими площами менш продуктивної землі, а ті, у свою чергу, перетинаються високорельєфними зонами, що перешкоджають рухові. Карта Південно-Східної Азії виявляє декілька територій концентрації продуктивної спроможності, але мало коридорів, які сприяють міграції.

Як ми зазначали раніше, за останнє тисячоліття іммігранти прибували до Південно-Східної Азії переважно морем, а не сушею. Це справедливо не лише для арабів та європейців, а й для сусідніх китайців. Останні шукали тут не землі, а роботи у містах і містечках. «Чайнатаунз» (китайські райони) є і сьогодні характерною ознакою більшості міст Південно-Східної Азії, особливо прибережних.