Гонконг (Сянґан) і його роль

Надзвичайне зростання Шеньчженю стимулювалося особливим набором географічних обставин (рис. 10-18). Ще будучи британською залежною територією, Гонконг (Сянґан) зробився тим, що 11 економіко-географи називають економічним «тигром» на Тихоокеанській окраїні. Тут, на лівому боці гирла річки Перл, понад 7 млн людей (97 % яких китайського походження, що втекли від комунізму), скупчених на 1000 кв. км (400 кв. милях) фрагментованої горбистої території під тропічним сонцем, створили економіку, більшу від економік сотні країн.

Гонконг (місцевою говіркою — «Чудова гавань») протягом британського правління мав три компоненти (рис. 10-18). Перший — це острів Гонконг зі столицею і чудовим портом Вікторія. Другий компонент складали інші острови (серед яких Лантау, найбільший, був вибраний місцем нового міжнародного аеропорту) плюс півострів Дзюлун — прямо через гавань від Вікторії. Третій був відомий як Нові території, що лежали на материку. Китай уступив перші дві частини Британії у 1841 і 1860 роках відповідно, а Британія орендувала Нові території на 99 років у 1898 р.

Коли договір оренди закінчився у 1997 р., британці після важких переговорів погодилися усту

пити повноваження на усі три компоненти залежної території. Китай пообіцяв не змінювати капіталістичну спрямованість економіки Гонконгу, дотримуючись принципу «Одна країна — дві системи». Опівночі 30 червня 1997 р. Гонконг став Сянганським спеціальним адміністративним районом (CAP). Згідно з літерою протоколу (але не завжди з духом) цієї угоди назва «Гонконг» зберігалася для загального користування.

Однак Шеньчжень виграв від економічного успіху Гонконгу задовго до того як китайці перебрали владу у Вікторії. До 1950-х років Гонконг був просто ще однією торговельною колонією — гамірним портом і нічим більше. Згодом Корейська війна та ембарго ООН на торгівлю з Китаєм розірвали зв’язки колонії з її запліччям, спонукаючи до економічної переорієнтації. Гонконг не має жодних мінеральних ресурсів, зате володіє практично необмеженими і дешевими людськими резервами. Все, що було необхідно, — це постачання сировинних матеріалів, інвестиції в устаткування, виробництво ноу-гау та ефективна суспільна організація. Поміж китайського населення Гонконгу було багато підприємців із Шанхаю, які втекли з комуністичного материка у 1949 р. і тепер відіграли тут вирішальну роль. За кілька років розвинулися велика текстильна промисловість і багато галузей легкої промисловості. Продукція вироблялася за низькою вартістю і знаходила готові ринки по всьому світі. Акумульований капітал використовувався для будівництва підприємств, шо виготовляли електричне устаткування, запасні частини та незліченну кількість споживчих товарів. Оскільки потік іммігрантів не вщухав, особливо втікачів із Китаю, вартість затрат праці залишалася низькою. Продукція Гонконгу була конкурентоспроможною та експортувалася на світові ринку. Водночас колонія слугувала як «чорний хід» до закритого Китаю, який винагороджував її за це питною водою і основними продовольчими товарами.

По мірі диверсифікації економіки Гонконгу місто стало одним із провідних фінансових центрів світу із власною валютою — доларом, прив’язаним до долара США. Протягом 1980-х років китайські банки й компанії почали вступати в економіку Гонконгу одночасно з переміщенням підприємств Гонконгу до Шеньчженю, щоб отримати там перевагу від низької вартості робочої сили. Зв’язки між Гонконгом і Шеньчженєм стали тіснішими, оскільки товари проектувалися у Гонконгу, скла-

Ґуаньланьї

*Тшіянь

Лунгуа*

іГенґан

Наньтсп

нові ТЕРИТОРІЇ

міжнар. аерп. Гонконґ

о. Дагаодао (Лантау)

Піншань#

ІЛ <Же)

ЛІ НАШ ян

рПерл)

СЯНҐАН — ШЕНЬЧЖЕНЬ

Шосе -Залізниці

] Урбанізована територія

□ Спеціальна економічна зона (СЕЗ)

] Муніципальні території

10 км —І

Туньминь#

СЯНҐАН (САРІ

^гСбухУ 0 * ) \ Порт-

> СУ ^Шел,ер І ао

(Гонконг) о.Дунлунчжоу

о. Боляочжоу / ^ Путайдао

) —

КИТАЙ ’ \

У ҐУАНДУН / Ґуанчжоу

Чжугй (СЕЗ)* .Шеньчжень АОМИНЬ# X’Lt;ii (CAP) • СЯНҐАН (CAP) •Чжаньцзян

РИСУНОК 10-18

далися у Шеньчжені та експортувалися знову з Гонконгу. У 1990-х роках близько 25 % зовнішньої торгівлі Китаю проходило через Гонконг.

По мірі зростання виробничої економіки Шеньчженю у Гонконзі вона занепадала; натомість фінансові та сервісні сектори Гонконгу розширювалися. Наприклад, туризм отримував значні надходження.

Від того часу як китайці підпорядкували собі Гонконг, загострилися проблеми як Сянгану, так і Шеньчженю. Рівень зарплатні, все ще низький у Шеньчжені, зростав, і деякі компанії, які вибрали його місцем для своїх підприємств, тепер «перестрибнули» СЕЗ у гонитві за нижчою вартістю робочої сили. Тим часом у Південно-Східній Азії настала економічна криза, вартість місцевих валют упала. Це мало суворі наслідки для банків Гонконгу та їхніх китайських партнерів, а також вплинуло на інвестиції китайської діаспори у Китай та зачепило сферу послуг, у тому числі туризм.

Надмірно роздутий ринок нерухомості Гонконгу зазнав краху, а вартість долара і цінних паперів різко знизилася. Перші кілька років китайського контролю над Гонконгом були справді важкими, але не всі проблеми походили з Китаю.

20 грудня 1999 р. Китай отримав ще одну європейську колонію — португальське Макао (тепер Аоминь). Лише з 21 кв. км (8 кв. милями) території та близько 500 000 жителів (97 % китайців, приблизно 15 % римо-католиків), Макао не мало такої економічної сфери, як Гонконг. Перед пере-данням Китаєві головними його сферами були туризм, пов’язаний з казино, та організована злочинність — вони ж залишаться головними турботами нової адміністрації у наступні роки. Подібно до Гонконгу Макао також надали статус спеціального адміністративного району (CAP), що гарантує збереження його суспільної та економічної системи на 50 років. Як видно з рисунка 10-19, Аоминь межує зі СЕЗ Чжуге; він пишається своїм міжнародним аеропортом на острові Тайпа, який пов’язаний з материком дамбою з чотирирядним рухом.