ДАЛЕКИЙ СХІД

Уявіть собі країну, якій належать 8000 км (5000 миль) Тихоокеанського узбережжя, два порти, головні внутрішні міста неподалік, величезні запаси корисних копалин — від мінералів до палива, і все це поруч з однією з найпотужніших економік світу! Тож хіба не будуть у такій країні процвітати міста, напружено працювати гавані, зростати промисловість, розвиватися торгівля?

Стосовно Далекого Сходу Росії (рис. 3-10) відповідь буде, на жаль, негативною. Порт Владивосток дихає на ладан порівняно з тим, шо було за радянських часів, коли тут була головна тихоокеанська військово-морська база. Робота сусіднього терміналу Находка постійно переривається через аварії та нерентабельність. Звідси до Західної Росії залізницею транспортується лише мала частина того, що складало торговий оборот 70—80-х років. Торгівля з Китаєм зведена до мінімуму. Торговельні стосунки з Японією непослідовні. Брудні та неохайні міста регіону ледь животіють. Годинами не надаються комунальні послуги через нестачу палива або аварії. Застарілі заводи не працюють, робітників поскорочували. Політичні стосунки з Москвою погані. Наявний потенціал регіону майже не реалізується.

Як окремий регіон Далекий Схід складається з двох частин: континентальна територія від

Владивостока до Станового хребта та острів Сахалін (рис. 3-1; 3-14). Це холодний край: узимку порти Владивосток і Находка можуть працювати лише завдяки криголамам. Зима тут довга з міцними морозами, а літо коротке і прохолодне. Хоча

«У центрі Владивостока можна побачити деякі залишки радянського періоду: зліва — голуба вивіска всюдисущого колись найпоширенішого універмагу ҐУМу, справа — серп і молот на даху недіючого готелю. Проте видно і відбитки вже нового часу: значно яскравіший, ніж колись, одяг людей і значно більше, ніж колись, приватних авто на вулицях. Раніше Владивосток був закритий для іноземців, а зараз тут повно відвідувачів, місто стало головним пунктом прийому контрабандного товару».

населення й невелике (близько 7 млн), продукти харчування необхідно імпортувати, оскільки майже ніщо не росте. Більшість території вкрито важ-копрохідним глухим лісом. Єдиними містами взагалі є Владивосток, Хабаровськ і Комсомольськ. Находка і пізніше збудований залізничний термінал Ваніно — невеликі містечка. Населення острова Сахалін (співрозмірного з Кубою, де проживає 15,4 млн осіб) становить усього 700 тис. Шельфові зони добре пристосовані для риболовлі, і російські флотилії ловлять лососів, оселедців, тріску і макрель біля Владивостока і північніше. Рибу заморожують або консервують і відправляють на місцеві або дальші ринки.

За радянських часів людям, які бажали сюди переїхати, надавалися житло і субсидії. Спочатку царі, а потім комуністи добре усвідомлювали вагу цього регіону (назва «Владивосток» означає «той, що володіє Сходом») і вживали всіх можливих заходів, щоб його розвивати і тісніше пов’язувати з далеким серцевинним ареалом Росії. Для

прикладу, плата за транспортування вантажів Транссибірською магістраллю становила близько 10 % його реальної вартості; в обох напрямках потяги завжди їздили перевантажені. Владивосток був військово-морською базою, містом, закритим для іноземців, і Москва інтенсивно вкладала кошти у розвиток його інфраструктури. У Комсомольську на півночі та у Хабаровську поблизу центру регіону започаткували велике промислове виробництво на місцевих ресурсах: залізна руда з Комсомольська, нафта з Сахаліну, дерево з навколишніх обширних лісів. Вироби сталеливарної, хімічної та меблевої промисловості йшли потягами на захід, натомість із серцевинного ареалу отримували харчові продукти та інші споживчі товари.

Є кілька причин, чому пострадянський перехідний період особливо важкий тут, на Далекому Сході. Новий економічний лад скасував привілеї регіону, які той мав за Союзу: Транссибірська магістраль тепер вимагає оплату повної вартості

перевезення товарів зі Східного прикордоння до серцевинного ареалу. Припинилися дотації державним підприємствам, і вони тепер мусять витримувати конкуренцію на ринкових умовах. Занепад BMC Росії завдав Владивостоку тяжкого удару. В порту іржавіють кораблі; сервісні підприємства втратили свої військові ринки збуту; кораблебудівна промисловість не має урядових контрактів. Шахтарі, які працюють у долині річки Бурея (притока Амуру), місяцями не отримують зарплатню і страйкують; електростанції, які працюють на вугіллі, не отримують палива, в результаті в містах і містечках панує темрява.

Місцеве населення звинувачує Москву в усіх проблемах регіону, і небезпідставно. На рисунку 3-7 зображено, шо Далекий Схід поділяється аж на п’ять регіонів: Приморський край, Хабаровський край, Амурська область, Сахалінська область і

Єврейська автономна область. Та політичний вплив регіону від цього не посилюється: Далекий Схід не отримує від столиці належної допомоги для реалізації свого потенціалу. Один із негараздів пов’язаний з Японією: Радянський Союз і Японія так і не підписали мирного договору по закінченні Другої світової війни, і зараз Москва і Токіо не можуть дійти згоди щодо кількох острівців, які під час війни СРСР окупував і вже не відступав звідси. Японці хочуть повернути собі ті острови, які входять до Курильського пасма на північний схід від Хоккайдо (рис. 3-14).

На початку 90-х років радянський президент Горбачов, а за ним російський президент Єльцин намагалися розв’язати конфлікт, але безуспішно. Економіка Японії тоді була на висоті, тож країна запропонувала угоду щодо островів на 26 млрд доларів США. Пропозиція передбачала геологічну

Камчатський півострів — це одна з геологічно найактивніших зон тихоокеанської окраїни. Зі 125 вулканів Камчатки діє понад 20. Раптові масові виверження можуть становити загрозу авіарейсам на маршруті між Північною Америкою та Східною Азією. Найбільше місто регіону — Пєтропавловськ-Камчатський — лежить біля підніжжя Коряцької Сопки заввишки 3456 м (11 400 футів), що на узбережжі Південно-Східної Камчатки. Місто було засноване як риболовний порт під час експансії Росії XVIII ст., а зараз у бляклому краєвиді переважають житлові будинки радянської доби. Слід зауважити, що, попри той самий клімат Dfc, ландшафт тут зеленіший (листяні та соснові ліси), ніж на Півночі чи у глибині Сибіру.

розвідку корисних копалин на Далекому Сході та у Східному Сибіру, придбання сировини і допомогу в розбудові інфраструктури регіону. Президент Єльцин заявив, що й «квадратного метра» російської території не віддасть японцям, і угода провалилася. Таким чином Далекий Схід утратив свою найбільшу тихоокеанську перспективу.

Від початку нашого століття великі сподівання покладаються на Сахалін. Можливо, тут почнеться нова ера, оскільки на острові відкрито багатющі родовища нафти і природного газу. В їх експлуатацію гроші вкладають зарубіжні компанії та російські партнери. Вплив європейських, американських і японських інвестицій відчувається навіть поза межами острова: понад 1000 робітників складають у Комсомольську спеціальні фундаменти, які потім встановлюються під велетенські бурові установки на шельфі біля Сахаліна. Особливий інтерес у цьому має Японія, оскільки вона залежить від значно дальшого постачання нафти і газу.

Якщо родовищам Сахаліну судилося започаткувати новий період для Далекого Сходу, то Москві доведеться співпрацювати з ним. Але тоді

значна частина прибутків мала б іти у місцевий бюджет, а не загальнодержавний. Саме з цим може виникнути проблема. Регіони Далекого Сходу, особливо нескорений Приморський край, поки що не мають у столиці великої шани.

Далекий Схід Росії інколи порівнюють з американським «Диким Заходом» свого часу. Злодійство, контрабанда крадених автомобілів, корупція, протегування — все це робить регіон несприятливим для бізнесу, проте деякі компанії все ж готові до ризику, бо добре розуміють потенціал цієї території.

Утім, має сплисти час, щоб регіон став процвітаючою тихоокеанською окраїною. Як показує досвід, неправильне керівництво та некомпетентність можуть нанівець перекреслити географічні переваги відносного місцерозташування і багатства надр.

Хоч би як складався світовий устрій майбутнього, багато що залежить від стосунків Росії та численних її сусідів. Жодні з тих стосунків не важитимуть стільки, скільки з Китаєм. І вони значною мірою залежатимуть від того, що відбуватиметься на східних кордонах Росії.