Демократична Республіка Конґо

Як ілюструє карта, Демократична Республіка Конго (ДРК) має лише крихітне віконце (37 км /23 милі) на Атлантичний океан, однак достатнє для гирла ріки Конго. Океанські кораблі можуть заходити в порт Матаді, але потім починаються водоспади й пороги, і товари перевозяться автомобільними шляхами чи залізницею до столиці Кіншаси. Це не єдине місце, де ріка Конго не може слугувати транспортним сполученням. Підніміться її течією вгору (рис. 8-12), і ви побачите, що потрібні ще інші перевантажування — між Кісангані та Убун-ду, а також у Кінду. Поїдьте залізницею південніше від Кінду, і ви натрапите на інший вузький коридор на території ДРК — поблизу міста Лубум-баші. Тут, у провінції Катанга, залягає більшість головних мінеральних ресурсів країни, зокрема мідь і кобальт. Як видно на карті, найефективніший експортний маршрут залізницею пролягає звідси через Анголу в порт Бенгела. Проте громадянська війна в Анголі зруйнувала цей маршрут.

З територією, не дуже меншою, ніж США східніше від Міссісіпі, з населенням 55,4 млн осіб, із багатою та різноманітною ресурсовою базою, із землями, переважно придатними для сільського

Території, охоплені повстанням 2001 р.

о

Нафтові родовища

Потенційні нафтові родовища

Залізниці

Шосе

Проектовані

нафтопроводи

0

200 400 км

0

100 200 миль

ЕКВАТОРІАЛЬНА АФРИКА

НАСЕЛЕННЯ

• до 50 000

• 50 000-250 000

• 250 000-1 000 000

• 1 000 000-5 000 000 ф понад 5 000 000 Столиці країн підкреслено

РИСУНОК 8-12

господарства, Демократична Республіка Конго має всі необхідні складові, щоб бути лідером регіону, а можливо, й усієї Африки. Але потужні відцентрові сили, спричинені її фізичною та культурною географією, розривають країну на частини. Велетенський лісистий центральний басейн є непоборною перешкодою для сполучення сходу й заходу, півночі та півдня. Багато з продуктивних районів ДРК розташовані вздовж її периферії та відокрем

лені величезними відстанями. Ці райони, як правило, звернені до одного чи кількох із дев’яти країн-сусідів за виходом до моря, за ринками збуту та за іншими контактами на основі етнічної спорідненості.

Громадянські війни 1990-х років розгорілися в одній із країн-сусідів, Руанді, й перейшли у тодішній Заїр. Руанда, найгустіше заселена країна Африки, впродовж століть була місцем конфлікту,

шо розпочався як суперечка між землеробами гуту та агресивними пастухами тутсі, які вторгалися в країну. Колоніальна інтервенція змінила хід подій. Кордони колоністів оточили серцевинні райони гуту й тутсі в гористих та родючих Руанді та Бурунді, але залишили багато споріднених із тутсі народів у сусідньому Бельгійському Конго. Тутсі, завжди у меншості та завжди заможніші, ніж гуту, домінували у політичному житті постколоніально-го періоду. Нескінченний, здавалося, цикл помсти з боку гуту і відплат з боку тутсі коштував сотні тисяч життів. У середині 1990-х років ще один такий спалах ненависті викликав один із найбільших у людській історії потоків біженців з Руанди до Заїру (а також до Танзанії). Партизанські загони гуту, які винищили сотні тисяч тутсі в Руанді, тепер тероризували табори біженців. їхньою метою було перебрати контроль над Східним Заїром, створюючи більші володіння для гуту.

Однак Східний Заїр населяли тутсі та споріднені з ними групи, тому невдовзі гуту зазнали поразки, але згодом розпочали більшу війну. Незабаром сили тутсі, яким допомагав не лише уряд з представником тутсі на чолі, але також дружня їм Уганда, підкорили Східний Заїр і вирушили на захід. їхнім керівником був досвідчений повстанський командир із Катанґи Лоран Кабіла. У травні 1997 р. армія Кабіли, перетнувши Заїр із вражаючою швидкістю, здобула столицю Кіншасу й захопила владу. Через деякий час Кабіла оголосив, шо Заїр надалі матиме назву Демократична Республіка Конго.

Зайняти місце корумпованого занепалого режиму в Кіншасі (який довго підтримували Сполучені Штати) було однією справою, а відроджувати країну — цілком іншою. Невдовзі режим Кабіли уже не ладив зі своїми колишніми союзниками. З іншого боку, його звинувачували у неспроможності запровадити реформи. Крім того, повстанські сили, що колись допомагали Кабілі, тепер побачили можливість досягти своїх власних територіальних цілей. У ДРК знову почався безлад, і це вплинуло на інші країни в регіоні та поза його межами. На сході Уганда, Руанда та Бурунді підтримували кампанію проти Кабіли навіть тоді, коли інші опозиційні групи, налаштовані проти нового режиму, воювали між собою. На заході Кабіла користувався підтримкою Зімбабве, Анголи та Намібії, і всі вони вислали збройні сили. Але така підтримка коштувала дорого: генерали із Зімбабве отримали цінні привілеї в сільськогосподарських районах і районах з мінеральними ресурсами.

На початку 2001 р. Кабілу було вбито і Демократична Республіка Конго залишилася грубо поділеною (див. рис. 8-12). Зусилля встановити мир не дали вагомих результатів за умови склад

них й інколи непідвладних проблем регресуючої країни. Понад 200 етнічних груп перебувають у межах колоніальних кордонів, які потребують реконструкції, і ця реконструкція не може бути безболісною як для ДРК, так і для всієї Африки.