Джакарта

Столицю Індонезії Джакарту часом називають Калькуттою Південно-Східної Азії. Встаньте на підвищенні шосейної дороги, що пов’язує порт із центром міста, і ви побачите села, схожі на купи сміття, залишені якимись велетенськими прибиральниками. Ця метафора здається цілком доречною. Тутешню бідність ви не знайдете у жодному куточку цього географічного світу.

Але є й інші сторони Джакарти. Економічний прогрес Індонезії тут позначився наочно, і свідчення його можна бачити повсюдно. Телевізійні антени і супутникові тарілки підіймаються як гриби після дощу на іржавих рифлено-сталевих дахах. Автомобілі (майже всі останніх моделей), мопеди і велосипеди заповнюють вулиці вдень і вночі. Скрупульозно вичищена частина столичного центру містить низку висотних готелів, офісів та житлових будинків. Величезні рекламні щити пропонують усе можливе й неможливе.

Населення Джакарти є немовби зрізом усієї Індонезії, і срібні куполи ісламу височать над міським ландшафтом поряд із християнськими церквами та індуїстськими храмами. Місто завжди вирізнялося космополітичністю — і будучи купкою селищ у гирлі ріки Чілівунґ під ісламським правлінням, і будучи португальською твердинею, і будучи столицею голландської Ост-Індії під назвою Батавія. Вигідно розмістившись на північно-західному узбережжі Яви — найза-селенішого острова Індонезії, Джакарта просто вибухнула економічним зростанням. Попливіть до порту, і побачите сотні кораблів під різними прапорами — від російських до аргентинських, які очікують швартування. Зайдіть у передмістя: там і без того величезні халупкові містечка розростаються під напливом но

воприбулих. Людська агломерація настільки велика, що ніхто не знає, скільки мільйонів людей зосередилося на цьому місці (офіційна цифра — 12,2 млн), і більшість із них живе без відповідних (або жодних) зручностей.

Постійний смог металічно-сірого повітря, важкого від забруднення, нависає над містом. Суспільна ціна економічного прогресу висока, але джакартійці згідні її платити.

648 І’°ЗВІЛ «

П1В»ЕННО-СХІ»НЛ АЗ.Я

Південнокитайське

море

сильний вплив. Місто Джакарта на північно-західному узбережжі стало осередком більшої конурбації, тепер відомої як Джаботабек. Протягом 1990-х років населення цього мегалополісу зросло від 15 до 20 млн, і передбачається, що воно досягне ЗО млн у 2010 р. Джаботабек уже є домівкою для понад 10 % усього населення Індонезії та 25 % її міського населення. Тисячі підприємств, власники яких скористалися з низької зарплатні робітників, було побудовано на цій території, переобтяжуючи інфраструктуру та порт Джакарти. Щодня сотні кораблів стоять на причалі, очікуючи своєї черги, щоб розвантажити сировину і забрати на борт кінцеву продукцію.

Швидкому економічному зростанню Індонезії перешкоджали невдачі її уряду. Сухарто — президент, який правив країною впродовж 25 років і

який збагатив себе, свою родину і друзів, був переобраний у 1997 р. на ще один п’ятирічний термін. Його авторитарне правління, фінансоване певними колами, для збереження стабільності, що сприяла економічному бумові, не толерувало жодної вільної опозиції або відкритої виборчої кампанії. Але коли економіку Індонезії зачепив спад, пов’язане з ним політичне безладдя змусило Сухарто відступитися. У період безчинств, які супроводжували цей спад, жителі Яви, як вони це робили раніше, звернулися до китайців у своєму середовищі.

Ява в Індонезії завжди там, де влада. Як культурна група, яванці становлять десь 60 % населення країни. На Суматрі, набагато більшій, ніж Ява, мешкає лише одна третина загальної людності (45 млн). Сулавесі має 17 млн, а Калімантан — лише 14 млн. Щодо Іріан-Джаї на крайньому сході, то її населення трохи більше 2 млн.