Дніпропетровськ

Це місто (інколи його називають Січеславом) є найбільшим міським осередком у нижній частині басейну Дніпра, населення якого налічує 1,1 млн осіб. Дніпропетровськ — не лише обласний центр, а й головне ядро Центрально-Східного суспільно-географічного регіону України, до складу якого входять Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська області. Подібно до Харкова, Одеси чи Львова Дніпропетровськ став великим науковим центром з потужним інтелектуальним потенціалом. Він — головний металургійний осередок держави, а за рівнем розвитку машинобудування поступається лише Києву і Харкову. Разом із Дніпродзержинськом, Новомосковськом та іншими поселеннями Дніпропетровськ формує великий промисловий вузол і міську агломерацію.

Місто на Дніпрі має напрочуд вигідне географічне, особливо економіко-географічне положення. З одного боку, він розташований на Дніпрі, який після спорудження Дніпровської ГЕС біля Запоріжжя став судноплавним в усій його нижній частині аж до Чорного моря; з іншого боку, через нього пролягла залізниця, що з’єднує Донбас із Криворізьким залізорудним басейном. До Дніпропетровська зі сходу підступає Західний Донбас. Територіальне поєднання в околицях Дніпропетровська різноманітних видів природних ресурсів (залізна і марганцева руда, кам’яне вугілля, вапняки та ін.) сприяло формуванню

потужних металургійного, машинобудівного, хімічного та енергетичного комплексів.

Дніпропетровськ — порівняно молоде місто, хоч на його території та у поблизькій місцевості поселення існували досить давно. Тут було запорізьке село Половиця, засноване козаком Глобою. Є відомості, що у 1660 р. неподалік сучасного Дніпропетровська розташовувалося селище Новий Кодак. Місто під назвою Катеринослав (на честь Катерини II — російської імператриці) було засноване колонізатором України князем Григорієм Потьомкіним у 1783 р. Передбачалося, що воно стане головним осередком півдня імперії. Але після смерті Потьомкіна (1791 р.) Катеринослав утратив своє значення і навіть був перейменований у Новоросійськ. З 1802 р. відновлено стару назву, і він став губернським центром.

Місто швидко зростало вже у першій половині XIX ст. Тут, по суті, закінчувалося судноплавство вниз по Дніпру, бо дніпрові пороги було затоплено значно пізніше — аж у 30-х роках XX ст. У 1862 р. у Катеринославі налічувалося близько 22 тис. мешканців, тут діяло близько 50 промислових підприємств. Але місто все-таки було невеликим торгово-адміністративним осередком і перевантажувальним транспортним вузлом.

У 70—80-х роках XIX ст. залізниця з’єднала Катеринослав із Харковом — Севастополем (меридіональна лінія) і Донецьком (Юзівкою) — Кривим Рогом (широтна лінія). Останнє було суттєвим чинником розміщення у Катеринославі великого на той час Олександрівського металургійного заводу та інших металургійних підприємств. Для підготовки спеціалістів засновано Вищу гірничу школу, що у 1912 р. стала Гірничим інститутом. Розвиток промисловості сприяв зростанню людності міста від 48 тис. осіб у 1887 р. до 227 тис. у 1917 р. При цьому велика маса поселенців надходила із Росії. Близько 40 % становило єврейське населення. Але вже у 1926 р. на перше місце вийшли українці (35,9 %). На росіян припадало 31,5 %, а на євреїв — лише 26,7 %. Перед Другою світовою війною людність міста досягла 501 тис. осіб.

Із зростанням кількості українців у Дніпропетровську поглиблювалася його українізація. Особливо цей процес спостерігався з початку XX ст., а також у період 1917—1927 рр. У 1905 р. тут виникло освітньо-культурне товариство «Просвіта» з філіями по всій Катеринославщині. Активними просвітянами тоді були Д. Дорошенко (історик), А. Синявський (історик та географ), Д. Яворницький (історик, етнограф, письменник) та ін. Стараннями Д. Яворницького у 1905 р. було організовано історико-археологічний музей (тепер Державний історичний музей імені Дмитра Яворницького — див. фото).

З Дніпропетровськом пов’язана діяльність письменників, поетів і літературознавців М. Вороного, В. Підмогильного, Г. Епіка, філософа О. Блаватської, композитора А. Штогаренка, співака К. Огневого,

скульптора Є. Вучетича, науковців Л. Писаржевсько-го, М. Янґеля, В. Уткіна та ін.

Дніпропетровськ є великим науковим і освітнім центром. З 1918 р. тут існує університет, з 1930 р. — металургійний та хіміко-технологічній інститути. Науково-дослідні академічні й галузеві установи тісно пов’язані з металургійною, хімічною та машинобудівною промисловістю, особливо з виробництвом космічної техніки. Всі вони об’єднані Придніпровським науковим центром НАН України.

Під час радянської індустріалізації у місті було повністю реконструйовано старі металургійні підприємства і збудовано нові (всього діє 25 підприємств з виробництва сталі й труб). Найбільшим є ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод імені Пет-ровського». Майже 50 машинобудівних підприємств випускають кілька тисяч найменувань промислової продукції. Але особливий імідж Дніпропетровську надають найбільші в Україні та одні з найбільших у світі підприємства з виготовлення космічної техніки — ВО «Південний машинобудівний завод» та конструкторське бюро «Південне». Хімічна промисловість — це виробництво передусім гумових шин для тракторів і комбайнів, а також лакофарбової продукції. Легка промисловість представлена харчовою і виготовленням промислових споживчих товарів (швейні, трикотажні вироби, взуття).

Дніпропетровськ, як і багато великих міст на Дніпрі, має специфічну планувальну структуру. Він розкинувся на обох берегах Дніпра, з’єднаних п’ятьма мостами. Функціональне ядро міста знаходиться на південному правому березі. Тут на порівняно невеликій території зосереджено більшість установ і організацій сфери управління, культури, релігії (назвати хоча б чудові Спасо-Преображенський і Троїцький кафедральний собори), освіти, науки тощо.

На захід від центру лежить важливий, передусім металургійний, район, що з’єднується з центром лінією метро. На північ від нього на нижньому лівобережжі розвинувся промислово-портовий район. А східніше — район, що має назву Індустріального. Південь правобережжя вклинюється глибоко у степ житловими і промисловими кварталами.

Потужний промисловий комплекс і зокрема ВПК Дніпропетровська та його науковий потенціал сьогодні є важливим чинником виходу України з економічної кризи, зокрема у виробництві національного доходу, завоюванні світових ринків. Місто стало інвестиційно привабливим. Усе це великою мірою зумовлює його майбутній розвиток і процвітання.

Серед областей, які входять у той чи інший регіон, виділяються одна центральна і одна або кілька периферійних. Область, у якій міститься ядро регіону, його основний соціально-економічний ЗО центр, називається центральною. До таких областей належать Київська, Львівська, Харківська, Дніпропетровська, Донецька та Одеська. Цент

ральні області зосереджують найбільшу масу ре-сурсового, соціального та економічного потенціалу. Більшість периферійних областей межують із центральною (виняток становлять Чернівецька та Хмельницька області у Західному регіоні; а Херсонська область і Крим у Південному регіоні безпосередньо з’єднані з Одесою морем).