Місто териконів і троянд

Ідеться про Донецьк — «столицю» Східного регіону України з людністю понад 1 млн осіб. Його можна порівняти з Дніпропетровськом. Ці монблани української економіки визначають не лише господарський потенціал держави загалом, а й суттєво впливають на її політичний клімат.

Часом пишуть, що Донецьк — це місто контрастів. Якщо зовнішньо, то тут терикони височать мало не в центрі міста, а поруч море … червоних троянд. Коли ж по суті, то контрасти мають передовсім соціальний зміст. У центрі міста кидаються у вічі фантастичної архітектури ресторани, нічні клуби, п’яти-зірковий готель тощо. А зовсім поруч — глухі, без освітлення вулички. Більше половини території міста — це типово робітничі селища. Зовні Донецьк скидається на суцільно російськомовний мегаполіс. Насправді ж він етнічно дуже різнорідний. Крім українців і росіян, тут мешкають татари (не кримські, а волзькі).

Донецьк — ядро міської агломерації, до якої входять також поблизьке велике місто Макіївка (390 тис. мешканців) і багато шахтарських та заводських селищ. Місто виникло у 1869 р. як металургійний центр, збудований англійським підприємцем Джоном Г’юзом. Саме тому на початку місто отримало назву Юзівка (до 1924 р.). Потім називалося Сталіно, перейменоване на Донецьк у 1961 р.

Донецьк лежить на запорізьких козацьких землях. Тут існувала Кальміуська паланка (за назвою річки Кальміус, у верхів’ї якої виросло це місто). На території теперішнього Донецька до його появи вже були українські козацькі слободи. їхні мешканці займалися не лише хліборобством, а й копали «горючий камінь» — вугілля для власного споживання. У степу це була справжня знахідка, яка визначила долю усієї землі й народу на багато десятиліть.

Уже у 1841 р. було введено в дію перший великий рудник Олександрівський. Розвитку металургії тут сприяла не стільки наявність залізних руд (вони стали довозитися незабаром із Кривого Рогу), скільки великі поклади високоякісного коксівного вугілля. У 1876 р. металургійний завод Юзівки був найбільшим у Російській імперії. Згодом французько-німецький капітал будує тут завод шахтового обладнання. Розбудовуються вугільні копальні. їх тоді діяло вже дев’ять.

Великі надії покладав на Донецьк радянський режим. Донбас, особливо Донецька та Луганська області, стали головною вугільно-металургійною базою Радянського Союзу. Придніпров’я і Донбас діяли злагоджено як єдиний територіальний комбінат. Донбас спеціалізувався на виробництві кам’яного вугілля, а Придніпров’я, особливо Криворізький басейн — на видобуванні залізних руд. Тому металургія розвивалася в обох районах. Нині вона є основною статтею українського експорту.

Поряд із металургійною та вугільною промисловістю великого розвою набули машинобудування для цих галузей, а також коксохімічна, легка і харчова галузі. Донецьк перетворився у найбільший на сході України транспортний вузол.

Паралельно з промисловим комплексом зростала людність міста. У 1926 р. тут проживало 105,9 тис. осіб (у тому числі 26,1 % українців, 56,2 % росіян, 10,7 % євреїв), у 1939 р. — 472,4 тис. Угаслідок Другої світової війни населення зменшилося до 175 тис.

Щоб відновити зруйноване місто і збудувати нові шахти Донбасу у повоєнний період, сюди було здійснене масове переселення з інших регіонів, часто репресивним способом. Пізніше, після 1956 р., у Донбас переселилися багато західних українців, яких звільнили із таборів і заслання, але не дозволили жити у своєму регіоні. У 1959 р. людність Донецька зросла до 708 тис. осіб (31 % — українці, 51 % — росіяни, 3 % — євреї), а у 1979 р. місто вже було мільйонником. Нині його населення скоротилося майже на 100 тис. осіб, що свідчить про соціальні та економічні негаразди. Донбас, як і Донецьк, став зоною економічної депресії та соціального напруження.

Поза тим Донецьк залишається великим центром освіти, науки і культури. Це університетське місто (з 1965 р.) з політехнічним, медичним інститутами та іншими вищими навчальними закладами. Тут діє один із найбільших наукових центрів НАН України з

численними науково-дослідними інститутами у галузі металургії, паливно-енергетичного, машинобудівного та хімічного комплексів.

Цікава планувальна структура міста. Донецьк займає майже 400 км2, пролягаючи на 55 км із заходу на схід і на 28 км з півночі на південь. Основна промислова зона розміщена у південній частині, а житлова — на півночі вздовж р. Кальміус. Тепер на

Кальміусі збудовано велике водосховище, яке є місцем відпочинку. Центральна частина міста, що на правобережжі річки (як і протилежна зарічна частина) має прямокутне планування. Саме тут розміщені головні культурно-освітні заклади — Театр опери і балету, цирк, Будинок природи, краєзнавчий та художній музеї та ін. Як центр, так і окраїна міста добре озеленені та обводнені.

ч^и/ мінеральне

Опитне \ Спартак

Ієрвомзйськв

Донецьк Веселе «)

\Невепьське

Олександрівна