Економічна географія

Зростання канадської просторової економіки, як і у Сполучених Штатах, підтримується диверсифі-кованою високоякісною ресурсовою базою. Раніше ми зазначали, що Канадський щит має багаті сировинні родовища, а нафту і природний газ ви

добувають у великих кількості в Алберті — на південний захід від цього щита. Канада здавна є провідним виробником та експортером сільськогосподарської продукції, особливо пшениці та інших зернових, які постачає житниця країни — провінції Прерій. Нові технології підтримують продуктивність праці на високому рівні, але

По великих містах Північної Америки

Торонто

Торонто — столиця провінції Онтаріо і найбільший метрополіє Канади (4,9 млн мешканців) — є історичним центром англомовної Канади. В архітектурі його центральної частини переважають вишукані будівлі вікторіанської епохи, які оточують процвітаючий діловий центр — один із провідних економічних осередків Канади. Центральний діловий район багатий на визначні місця, серед яких можна виділити банеподібний стадіон Скайдом, знаменитий Сіті-Голл з його двома поверненими один до одного висотними вигнутими хмарочосами та найвищу в світі телевізійну вежу заввишки 1815 футів (553 м). Торонто є також важливим портом та індустріальним комплексом, промислові споруди якого займають кілометри берегової лінії озера Онтаріо.

Живучість є, мабуть, першою характеристикою, яку мешканці Торонто дають своєму місту, що має більше населення середнього класу, ніж центральні міста Сполучених Штатів подібних розмірів. Строкатість є ще однією основною його ознакою, оскільки етнічна мозаїка Торонто є найбагатшою серед міст Північної Америки. Найбільшими етнічними громадами (а їх понад десяток) є італійська, португальська, китайська, грецька та українська. Загалом Торонто налічує мешканців зі 169 країн, які розмовляють понад 100 мовами, а приплив іммігрантів, особливо українців, і далі триває: ті, що народилися за межами Канади, становлять більше 40 % теперішнього населення міста.

За останні десятиліття Торонто досягло значних успіхів завдяки структурі уряду мет-ропояісу, який заохочував співпрацю центру міста і передмість. Однак ці відносини стають напруженими, бо в міру того як окраїни міста набувають критичної кількості населення, економічної активності та політичної поважності, центральне місто змушене миритися з небажаним злиттям із п’ятьма своїми найближчими субурбанізованими передмістями.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)

Економіки Канади, Сполучених Штатів та Мексики надали офіційного статусу своїм взаємовідносинам за допомогою Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), яка набула чинності в 1994 р. Цей економічний альянс створив найбільший у світі торговельний блок: ринок США — 8 трлн доларів плюс ринок споживачів — 413 млн (що перевищує ринок Євросоюзу на 377 млн). За період від сьогодні до завершення (2009 р.) НАФТА інтегруватиме свої складові економіки за допомогою низки заходів. Це, приміром, зниження тисяч тарифів, квот та імпортних ліцензій, щоб усунути більшість торгових бар’єрів на шляху до торгівлі сільськогосподарськими та промисловими товарами, а також третинними та четвертинними послугами. Більше того, знімаються обмеження на потоки інвестиційного капіталу через міжнародні кордони, а також триває лібералізація стосовно права іноземної власності на продуктивні засоби.

Засновники НАФТА підкреслюють можливості, які принесе втілення цієї угоди в життя. Збільшаться інвестиції в підприємництво, коли потоки експорту без перешкоди скеровуватимуться на величезні нові ринки. В той же час посилення конкуренції даватиме споживачам доступ до більшого вибору якісних продуктів за нижчими цінами. Канада, яка приєдналася до НАФТА головно щоб захистити поступки, які вона отримала згідно з угодою про вільну торгівлю з Сполученими Штатами 1989 р., спершу натрапила на скептичне ставлення більшості своїх громадян до нової угоди. Проте ці сумніви розвіялися, коли починаючи з 1993 р. експорт Канади і кількість нових робочих місць значно зросли. Торгівля зі Сполученими Штатами під час виконання умов двостороннього договору 1989 р. стимулювала більшу частину цього експорту, особливо експорт на південь товарів за зниженими тарифами.

Незважаючи на помітний прогрес, упровадження угоди НАФТА продовжує бути мішенню для критики.

Організовані профспілками робітники опираються переміщенням та втраті робочих місць у ряді промислових галузей (переміщення, на їхню думку, виникають головним чином від імплементації цієї торгової угоди). Захисники довкілля скаржаться на те, що засновники угоди та уряди недостатньо врахували їхні інтереси, а група соціологів та осіб, котрі планують державну політику, стверджують, що НАФТА мала б робити значно більше, аби зменшити різницю в доходах по регіонах і усунути нерівномірний розвиток регіонів у межах своєї торговельної зони.

По мірі реалізації своїх цілей НАФТА вимагатиме, щоб кожна країна-учасниця зосереджувалася на виробництві тих товарів та послуг, у яких вона має порівняльну перевагу (наукових дослідженнях та розробках, технологічній майстерності, менеджерських ноу-гау і т. п.). Оскільки робітники переміщуватимуться від менш продуктивних до більш продуктивних галузей, географія зайнятості буде реструктуризувати-ся — за умови, що ці три країни продовжуватимуть своє пристосування до континентальних та глобальних економічних змін.

Успіхи НАФТА викликають значний інтерес решти країн Західної півкулі. Хоча вони переважно зайняті своїми власними регіональними зусиллями до більшої економічної інтеграції (як побачимо в розділах 5 і 6), переважна більшість прагне бути членом цієї угоди. Наслідком цього стало запрошення до приєднання Чілі у 1995 р. (ініціатива, яку все ще блокує Конгрес США). З цією метою також зародилися амбіційні плани створення Американської зони вільної торгівлі (АЗВТ), яка становитиме єдиний ринок майже 850 млн споживачів і об’єднуватиме торгівлю на цілій півкулі. Якщо АЗВТ буде імплементована до своєї цільової дати — 2005 р., вона повинна прискорити завершення НАФТА, а також трансформацію останньої у значно більшу наднаціональну організацію.

потреби в робочій силі продовжують зменшуватися, і робітники ферм становлять тепер лише 2 % робочої сили країни.

Постіндустріалізація викликала значне зниження зайнятості у промисловому секторі, і найбільш ураженим у цьому сенсі є промисловий центр південної частини провінції Онтаріо. З іншого боку, міцні третинний і четвертинний сектори Канади (у яких зайнято понад 70 % загальної чисельності робітників) створюють безліч нових економічних можливостей. На щастя, південь Онтаріо отримує вигоду від цих постіндустріальних перетворень, оскільки навколо двох університетських містечок — Ватерлоо і Гуелфа — виріс провідний у країні комплекс високих технологій та наукових досліджень і розробок, який лежить на відстані

майже 60 миль (100 км) на захід від Торонто.

На майбутнє економіки Канади також сильно впливатиме постійний розвиток її торговельних зв’язків. Історичний договір про вільну торгівлю між Сполученими Штатами та Канадою, підписаний у 1989 р., ініціював зняття всіх тарифів та інвестиційних обмежень між двома країнами. Щорічний потік товарів і послуг через кордон є найбільшим на міжнародній торговій арені (в кінці 1990-х років понад 4/5 канадського експорту було скеровано у Сполучені Штати, від яких Канада отримала близько 2/3 імпорту). У 1994 р. економічні відносини ще більше зміцнилися завдяки імплементації Північноамериканської угоди про вільну торгівлю, яка консолідувала здобутки договору 1989 р. і відкрила нові можливості для обох країн, долучаючи Мексику до цього торгового

ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКА СЕРЦЕВИНА 281

партнерства (див. вставку «Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)»).

Через те що ці угоди про вільну торгівлю дедалі більше впливають на просторову економіку Канади, вони, ймовірно, ослаблюють внутрішні зв’язки сходу із заходом і зміцнюють міжнародні зв’язки півночі з півднем. Оскільки багато місцевих зв’язків через кордон будуються на географічних та історичних, вже добре сформованих спільних рисах, можна очікувати, що в майбутньому вони посилюватимуться у таких напрямках: провінції Атлантичного узбережжя — з сусідньою Новою Англією; Квебек (навіть якщо він буде незалежним) — зі штатом Нью-Йорк; Онтаріо — з Мічіґаном та близькими штатами Середнього Заходу; провінції Прерій — з Верхнім Середнім Заходом та передусім Британська Колумбія — з тихоокеанським Північним Заходом США. Утім такі функціональні переорієнтації становлять, звісно, ще одну групу могутніх деволюційних сил, що стоять перед урядом Оттави, тому що більшість потенційних економічних ліній розколу збігаються з тими, які розмежовують «чотири Канади» політично.

Зростаюча важливість транснаціональних регіонів, які вимальовуються через американсько-канадський кордон, нагадує концепт регіональної 21 держави Кенічі Омае, з яким ми ознайомилися у розділі 1. Регіональна держава є «природною економічною зоною», що ігнорує наявні кордони і формується глобальною економікою, частиною якої вона є. Її лідери ведуть справи безпосередньо з іноземними партнерами і домовляються про найкращі умови з урядами країн, у яких вони діють. Описуючи Канаду, Омае називає регіональними державами і тихоокеанський Північний Захід (вісь Сіетл—Ванкувер), і район Великих Озер (надзвичайно переплетений промисловий комплекс Онтаріо—Мічіган) та застерігає, що спосіб, в який керівники Оттави ставляться до цих нових економічних суб’єктів, є критичним для виживання канадської держави. Це застереження як ніколи актуальне, оскільки до тихоокеанського Північного Заходу і Великих Озер приєдналася більшість інших зон. І справді, зростаючі міжнародні зв’язки є дедалі очевиднішими на загальній регіональній конфігурації Північної Америки, до якої ми звернемося в останній частині розділу.