ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

Завдяки взаємовигідній торгівлі, що слугує каталізатором відносин, міжнародне співробітництво процвітає в усіх сферах економіки. Періодичне загострення прикордонних суперечок тепер рідко переростає у тривалі конфлікти. Прикладами можуть бути резолюція 1998 р. щодо конфронтації між Еквадором та Перу чи мирне врегулювання понад 20 територіальних суперечок між Чілі й Аргентиною починаючи з 1990 р. Міжнародні проекти будівництва залізниць, автошляхів і трубопроводів, переговори про які не давали жодних результатів упродовж довгих років, тепер швидко множаться. У Південній Америці п’ять ворогуючих колись країн спільно працюють над проектом «Гідровія», що являє собою систему шлюзів, завдяки якій більша частина Парано-Парагвайського басейну буде прохідною для баржевого транспорту. Інвестиції почали вільно перетікати з однієї країни до іншої, особливо в сільськогосподарському секторі. Бразільські фермери вже вирощують більшу частину соєвих бобів, які споживаються у Парагваї, і обробляють величезні ділянки родючої землі у прикордонних з їхньою країною районах Болівії та Уругваю.

Переконавшись у тому, що вільна торгівля може розв’язати багато економічних проблем цього географічного світу, уряди південноамериканських країн активно розвивають декілька напрямів регіональної економічної інтеграції. На 2002 р. південноамериканські республіки були членами таких міжнародних організацій:

Меркосур. У 1995 р. Бразілія, Аргентина, Уругвай і Парагвай заснували Спільний ринок Південного конусу, завдяки якому всі ці країни організували зону вільної торгівлі та встановили митний союз.

Спільнота андських держав. Утворена як Андсь-кий пакт у 1969 р., вона була відновлена в 1995 р. як митний союз зі спільними імпортними тарифами. Її членами є Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор та Болівія.

Група трьох (G-З). Вступивши в дію у 1995 р., цей договір про вільну торгівлю, що об’єднує Мексику, Венесуелу і Колумбію, має на меті усунути всі внутрішні тарифи між цими державами до 2005 р.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). Підписана Сполученими Штатами, Канадою і Мексикою, вона вступила в дію у 1994 р. Планується розширити вплив угоди на Південну Америку і ввести до неї Чілі. Мета угоди — відміна всіх внутрішніх тарифів і завершення формування зони вільної торгівлі до

2010 р.

Перелічені організації, однак, є лише проміжним етапом у досягненні набагато більш амбі-

7 ційної мети — створення Американської зони вільної торгівлі (АЗВТ) — спільного ринку більш ніж 800 млн споживачів, яка б охопила величезні простори від арктичних берегів Аляски і Канади до крайньої південної точки Чілі — мису Горн. Ця зона вільної торгівлі в межах Західної півкулі, найбільша на земній кулі, буде сформована на основі об’єднання 24 існуючих міжнародних договорів, включно з чотирма наведеними вище. Учасники переговорного процесу щодо утворення цього гігантського торговельного блоку, без сумніву, зіштовхнуться з серйозними перешкодами. Утім його архітектори залишаються оптимістичними і заявляють, що угода АЗВТ таки буде досягнута, як і було заплановано, до 2005 р.