ЗОЛОТА ПІДКОВА ЛЬВОВА: ЗОЛОЧІВ — ОЛЕСЬКО — ПІДГІРЦІ

Ви познайомилися зі Львовом. Причому не важливо, приїхали ви до «міста Лева» вперше чи вдвадцяте. Усе одно кожні відвідини цього дивовижного міста — це нове знайомство. Але Львів — аж ніяк ще не весь Галицький край. У маленьких містечках і селах Львівської області є чимало визначних і цікавих місць, які просто мусить побачити справжній турист. Передусім це стосується славетних замків, що

Одеський замок входять до «Золотої підкови Льво

ва», — Золочівського, Олеського та Підгорецького. Слід сказати, що в Україні не так уже багато замків. Принаймні у порівнянні з найближчими її сусідами. У Чехії їх налічується понад три тисячі, у Польщі — близько тисячі, а в Україні — трохи більше ста.

Золочівський замок. Внутрішній дворик

та Китайський палац

Та й то, на превеликий жаль, більшість із них перебувають у жахливому стані. Натомість неподалік від Львова є одразу три замки, які, завдяки старанням небайдужих людей, справді можна назвати замками, а не руїнами. І знаходяться вони зовсім близько один від одного. Якщо ви подорожуєте на автомобілі — проблем взагалі ніяких нема. Але якщо автомобіль ви залишили вдома або у вас його просто нема, то все одно не варто втрачати нагоду помилуватись чарівними архітектурними шедеврами. Отже, нас чекає «Золота підкова Львова», нас чекають Золочівський, Олеський та Підгорецький замки.

ВИЗНАЧНІ МІСЦЯ

Золочівський замок,

м. Золочів, вул. Тернопільська, 5.

Олеський замок, смт Одесько.

Підгорецький замок, с. Підгірці.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У 1180 році в одному з літописів згадується село Радече, яке історики вважають попередником Золочева. Радече в XIII столітті зруйнували монголо-татари, але невдовзі на його місці виникло місто. Вважається, що Золочів існує вже з середини XIV століття, однак перша письмова згадка міста датується 1423 роком. У цей час місто перейшло від відомого галицького роду Кердіїв до магната Яна Менжика.

15 березня 1523 року Золочів, який неодноразово змінював господарів, дістав магдебурзьке

Замок у Підгірцях

право. На початку XVII століття місто разом із замком перейшло до володінь роду Собеських. У 1634 році Якуб Собеський, батько майбутнього короля Речі Посполитої Яна Собеського, закінчив реконструкцію замку. Однак у 1649 році місто практично повністю зруйнували татари, а в 1672 році відновлений Яном Собеським Золочів захопили цього разу турки, але за якийсь час польські війська його відбили.

З 1772 року Золочів увійшов до складу Австрійської імперії. До 1834 року місто й околиці належали різним господарям, поки не перейшли безпосередньо до рук австрійського монаршого дому. Відтоді Золочів славиться на всю імперію своїми водолікарнями,

тут бував імператор Франц Йосиф і цвіт австрійської шляхти.

Нині Золочів — районний центр Львівської області. Населення міста — близько 24 тисяч жителів.

X- X- X-

Перша письмова згадка про Одесько датується 1327 роком, коли ці землі перейшли у володіння князя Юрія — сина мазовецького князя Тройдена та російської князівни Марії. Після цього в замку багато разів змінювалися власники. Одесько відоме тим, що тут народились два польських королі — Ян III Собеський та Корибут Вишне-вецький. У 1882 році Олесько викупила польська держава.

За радянських часів, у 1965— 1975 роках, Одеський замок було відреставровано, після чого тут створено музей-заповідник, що входить до структури Львівської галереї мистецтв. Нині Одесько — селище міського типу Буського району Львівської області. Населення — 1,7 тисячі жителів.

Село Підгірці вперше згадується в історичних документах у 1432 році. З 1630 року ці землі перейшли у володіння коронного гетьмана Станіслава Конецполь-ського, який вибудував замість старих укріплень замок-палац. Нині Підгірці — село Бродівського району Львівської області. Населення — близько 1000 жителів.

Перед тим як ви вирушите оглядати замки «Золотої підкови», вважаємо за доцільне надати вам інформацію, що допоможе правильно організувати цю поїздку. Золочів — невелике містечко, а Олесько й Підгірці — взагалі маленькі села, тому розвинутої туристичної інфраструктури в них нема. Єдина можливість зупинитись на ночівлю в безпосередній близькості від замків — золочів-ський готель «Україна» (вул. Ва

лова, 4; тел. 8(03265) 32-142). Але це варіант для найневибагливі-ших туристів. Те саме стосується культурно-розважальних закладів і закладів громадського харчування (єдиний виняток — ресторан «Гридниця» в Одеському замку, де вам запропонують чудову їжу й сервіс за вельми помірні гроші). Тому ми не долучаємо відповідні розділи до цієї статті. Зупинитися вам доведеться скоріше за все у Львові, а до замків виїжджати в одноднену подорож.

Слід сказати, що в Золочеві є чимало цікавих для нашого брата-туриста об’єктів. Це й ефектний і величний Вознесенський костьол (1731—1763 рр.), збудований у стилі пізнього бароко, і греко-католицький монастир ордену василіан (XVI—XIX ст.), і невелика Воскресенська церква з дзвіницею (XVII ст.). Але, безумовно, головною пам’яткою Золочева є замок. Про історію міста ми вже стисло розповідали, а тепер зупинимось на історії й архітектурних особливостях Золочівського замку.

Отже, як ми вже згадували, в другій чверті XVII століття новим власником замку став Якуб Со-беський — представник відомого й впливового польського роду. Часи були неспокійні, до того ж це був період активного й стрімкого розвитку артилерії, тому стіни старих замків і фортець уже не могли їй протистояти. Це призвело до того, що замки в Європі

Зовнішні бастіони Золочівського замку

стали активно перебудовувати або й будувати заново. Не був винятком і замок у Золочеві.

Однією з поширених технологій будівництва фортифікаційних споруд була так звана голландська система. За такої системи основою укріплення був потужний земляний вал, повернений крутим зрізом схилу до можливого напрямку удару противника. Цей вал із зовнішнього боку укріплювався кам’яними брила

ми й стіною. Усередині земляного валу будували комунікації та каземати, а саме укріплення мало форму прямокутника, в центрі якого розміщувалися житлові споруди, а на краях — п’ятикутні бастіони. Звичайно замки такого типу споруджували на підвищенні й оточували кількома ровами. Золочівський замок збудований на пагорбі Купина, неподалік від злиття річок Золочівки й Млинівки. Замок, хоч і зазнавав постійних

реконструкцій, фактично зберігся в первісному вигляді і являє собою подовжений чотирикутник, оточений високими валами, зовні вкритими обтесаними камінними плитами. П’ятикутні бастіони закінчуються шестигранними сторожовими баштами, на яких можна побачити камінні плити з гербами та літерами J.S.K.K.S.K., що означають: Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski. До в’їзної брами веде розвідний міст.

Син Якуба Собеського, король Ян III, скажемо відверто, не вшановував Золочівський замок своєю ясною увагою. У спадок від вимерлого роду галицьких князів Даниловичів йому дістались маєтки в Поморянах, Золочеві, Олеську, Жовкві,

але він, як правило, проживав у дерев’яному замку в Яворові. Однак його дружина, блискуча француженка Марія-Казимира, яка зводила з розуму молодих шляхтичів, досить часто відвідувала Золочів і подовгу жила в замку. Слід сказати, що Марія-Казимира — фігура в історичному плані далеко не однозначна, але безумовно, що саме завдяки їй Золочівський замок пережив один із небагатьох періодів свого розквіту. За розпорядженням дружини короля на подвір’ї замку було побудовано унікальний Китайський палац — єдину споруду такого роду в Україні й одну з трьох у Європі.

На початку XVIII століття Золочівський замок став власністю

Напис на стінах Золочівського замку

родини польських магнатів Рад-зивіллів. Нові господарі також нечасто гостювали в своїх володіннях, і замок занедбувався. У 1801 році граф Лукаш Комар-ницький — новий господар замку — провів серйозну реставрацію замкових споруд. Сім’я Ко-марницьких володіла Золочевим до 1834 року, після чого продала маєток австрійському уряду.

Австрійці спочатку влаштували тут військові казарми, потім — лікарню, а в 1872 році — державну в’язницю.

Напевно, якби Золочівський замок зміг написати свою історію, то періодз 1872по 1953 рік він згадував би дуже неохоче. Благородну фортецю, створену для того, щоб відбивати шалені атаки ворога, перетворили на звичайну в’язницю. Особливо страшні часи настали в 1939 році, коли в Золочів, як і на всю Західну Україну, прийшла радянська влада. Львівська в’язниця № 3 — так тоді називався Золочівський замок. Але це була не просто в’язниця, це була справжня «фабрика тортур». Тільки за два роки до початку війни енкавеесівці замордували тут не одну тисячу людей.

В’язницею замок пробув до 1953 року. Після цього в ньому розміщувалось ПТУ, а в 1986 ро

ці замок передано Львівській галереї мистецтв, і тут почато широкомасштабні реставраційні роботи.

Що ж ще цікавого в Золочів-ському замку? Однією з особливостей цього замку, які, між іншим, вигідно вирізняли його з-поміж багатьох європейських побратимів, були… туалети. І це цілком реальний факт. У той самий час, коли побудували замок у Зо-лочеві, у славетному Версалі ще користувались нічними горщиками, а їхній вміст виливали в саду. А в Золочеві водостічний жолоб з даху було проведено через унітаз, і дощова вода все змивала до вигрібної ями, що знаходилась у дворі. Причому таких туалетів було сім.

Ну й, звісно, в Золочівському замку, яків будь-якому іншому, є свої привиди. Реставратори, які працювали на відновленні Китайського палацу, стверджують, що чули якісь стуки й невиразне бурмотіння, а якось навіть бачили фігуру високого чоловіка, одягненого в чорний балахон із каптуром, через що й прозвали привида Чорним лицарем.

Що ж, будемо сподіватися, що привиди не потурбують вас під час екскурсії по Золочівському замку. А можливо, навпаки, вам

У 2000—2001 роках Китайський палац було реставровано, тепер тут відкрито експозицію творів мистецтва східних культур.

Ворота

Омського замку

пощастить (коли, звісно, ви не боїтесь привидів) зустріти в коридорах замку Чорного лицаря. У будь-якому разі, знайомство із Золочевом та його головною пам’яткою запам’ятається вам надовго. А ми рушаємо далі. Нас чекає другий замок «Золотої підкови Львова» — Одеський.

Уважається, що Одеський замок — єдина споруда оборонного призначення, що збереглася в Україні з часів Київської Русі

(щоправда, уже періоду занепаду давньоруської держави). Час початку будівництва Одеського замку точно не відомий. Імовірно, що його почали будувати невдовзі після того, яку 1241 році монголо-татари зруйнували давньоруське місто Плеснеськ. А що вперше про замок згадано в 1327 році, можна припустити, що його побудував один із синів галицько-волинського князя Юрія Левови-ча — Андрій або Лев.

Скульптура в Одеському замку

Коли їхати по трасі Київ— Львів—західний кордон України, то замок, що розмістився на одинокій горі, добре видно здалеку. Пагорб, на якому збудували замок, став основою укріплення, нижче кільцем проходив вал з гостроколом, а далі розміщувався вал і рів з водою. Додаткову перепону для ворога становила заболочена непрохідна рівнина навколо замку. На вершині пагорба була побудована фортечна стіна

завдовжки 130 метрів за периметром. У цілому камінний замок разом з оборонними спорудами був дуже потужним укріпленням. Що, слід сказати, зовсім не випадково — розташування на кордоні володінь Польщі й Литви призводило до того, що в XIV— XV століттях він ставав ареною жорстоких битв. Наприклад, у 1340 році володарем Олеського замку став литовський князь Лю-барт, а чверть століття по тому

Барельєф на стіні Одеського замку

фортецю завоював польський король Казимир III. І так тривало ще майже два з половиною століття — замок переходив від одного литовського чи польського князя до іншого, для «розмаїття» ним володіла католицька церква (кінець XIV століття) або ж захоплювали й грабували татари.

У 1605 році Одеський замок з усіма навколишніми землями й маетностями перейшов до рук великого українського магната Івана Даниловича — останнього представника славного роду князів Даниловичів. Він провів серйозну реконструкцію замку: середньовічну фортецю було перетворено на палац у стилі ренесансу. Невідомий архітектор (як припускають — Галеаццо Аппіані)

залишив у плані переважно ті самі приміщення, але прикрасив стіни та вежі. Для об’єднання будівель, які прилягали до оборонних стін, було побудовано відкриті аркадні галереї. Вікна другого поверху дістали камінне обрамлення, а двері — портали. Над брамою і в порталах установлено герби власників замку.

Покінчивши з будівельними справами, Іван Данилович заходився влаштовувати сімейне життя своєї дочки Теофілії. І слід зауважити, успішно. У 1627 році Теофілія вийшла заміж за червоноставсь-кого старосту Якуба Собеського, а через два роки в одній з кімнат Олеського замку вона народила сина Яна — майбутнього короля Польщі Яна III Казимира.

У 1630-х роках Одеський замок перейшов у власність магнатів Конецпольських, а в 1648 році його захопили війська Богдана Хмельницького (до речі, за переказами, ще за Івана Даниловича в Одеському замку служив батько гетьмана Богдана Михайло Хмельницький). Але вже через рік Конецпольський повернув собі Одесько.

І знов Одеський замок переходив з рук у руки. Що, звичайна річ, не найкращим чином позначалось на його стані, бо нові господарі не надто про нього піклувались. До того ж у XIX столітті замок буквально переслідували нещастя. У 1806 році сталась одна пожежа, у 1836-му — друга, у 1875 році без явних причин завалився замковий колодязь. А в 1838 році далося взнаки й зовсім рідкісне для цих місць явище — потужний 15-хвилинний землетрус, унаслідок якого зазнало сильних пошкоджень ліве крило фортеці. У 1880-х роках Одесько викупив польський уряд, який потім довго вирішував, що ж робити із занедбаним і запустілим замком. Було почато навіть реставраційні роботи, але зрештою тут відкрили сільськогосподарську школу.

Відновлювати Олеський замок почали тільки в 1970 році. Борис Возницький, директор львівської Галереї мистецтв, вирішив відреставрувати один

із замків Львівщини і згодом створити там музей. Утілення цієї ідеї давалося зовсім нелегко, але до 1975 року першу частину робіт з відновлення Одеського замку було завершено. Слід сказати, що завдяки самовідданому ентузіазму Бориса Возницького й співробітників львівської Галереї мистецтв було відновлено й інші надзвичайно цікаві пам’ятки архітектури Галицького краю.

Невдовзі після відновлення в замку відкрилася філія Галереї мистецтв, де зібрано цікаву колекцію дерев’яної скульптури XIV—XIX століть. Серед мальовничих робіт, що зберігаються в Одеському замку, особливе місце займають батальні полотна «Битва під Клушиним», написана на замовлення гетьмана Станіслава Жолкевського львівським художником Симеоном Богушо-вичем, і три картини, написані на замовлення короля Яна Со-беського: «Битва під Хотином» (1674—1679) голландця Фердинанда ван Кесселя й польського художника Анджея Стаха і дві картини італійського художника Мартіно Альтомонте — «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами» (кінець XVII століття).

Багатство й марнославство, бажання продемонструвати всім свої неймовірні статки дуже часто йдуть поруч. Ось так і коронний гетьман Польщі Станіслав Конец-

Портал

Підгорецького

замку

польський вирішив показати, що він не остання людина в Європі, й побудувати в старовинному селі Підгірці замок-фортецю, яка за пишнотою переважить мало не всі резиденції європейських монархів. Для здійснення своїх планів Ко-нецпольський запросив у Підгірці відомого французького інженера Гійома де Боплана й італійського архітектора дель Аква (ці відомості гадані й до кінця не підтверджені), які побудували квадратний замок з кутовими бастіонами й замкне

ним внутрішнім двором. Північну його сторону замикає палац, а решту — каземати, використовувані як службові приміщення. Замок був оточений системою валів та ровів.

Із самого початку палац був двоповерховим, і тільки бокові павільйони й центральна частина мали три поверхи.

Від Конецпольських замок спочатку перейшов до королівської родини Собеських, а потім його викупив польський магнат Ста-

У парку біля замку в Підгірцях

ніслав Жевуський. У 1720 році новим хазяїном Підгорецького замку став син Станіслава Же-вуського Вацлав. Цей час став порою розквіту замку, слава про який лунала на всю Європу. Тут бували європейські монархи, а бенкети, які влаштовував господар замку, славились на всю Польщу — вони тривали тижні й закінчувались феєрверками. У Жевуських був свій оркестр і театр, у замку працювала друкарня. Магнат перетворив палац на

справжній музей, зібрав розкішну колекцію картин, старовинних книжок та зброї.

Однак час слави Підгорецького замку тривав не дуже довго. Утримання замку й усілякі розважальні заходи були вельми обтяжливими для родини Жевуських. Зрештою замок декілька разів виставляли на торги, але він знов повертався до Жевуських. Кінець кінцем Леон Жевуський, бездітний спадкоємець славного старовинного роду, в середині

Алея, и(0 веде ей Підгорецького замку до костьолу Святого Йосифа

XIX століття передав Підгірці Євстахію Сангушку з умовою, що той реставрує занедбаний замок. І князь Сангушко свого слова додержав. З 1867 по 1903 рік було проведено реставраційні роботи, а до 1939 року в замку розмістилася експозиція приватного музею князів Сангушків.

Коли на Західну Україну прийшла радянська влада, то багато замків перетворювались на в’язниці, комори або й просто руйнувались. Здавалося, що Під-горецькому замку пощастило — його передали Львівському історичному музею і тут продовжувала діяти художня експозиція.

Але в 1941-му прийшли німці, а в 1945-му, уже по закінченні війни, експозицію Підгорецького замку розграбували солдати зо-лочівського гарнізону. Довершила руйнування унікального замку страшна пожежа, що сталася в 1956 році. За якийсь час у вцілілих приміщеннях замку розмістився туберкульозний диспансер. Лише в 1988 році вперше підняли питання про відселення хворих, але тільки через десять років Підгорецький замок передали львівській Галереї мистецтв і тут почались реставраційні роботи. Вони тривають і досі, але вже тепер ви можете побачити

замок якщо й не в усій красі, то бодай уявити, яким він був багато років тому…

ТРАНСПОРТ

Дістатись до Золочева можна залізничним та автомобільним транспортом. Зі Львова до Золочева ходять електропотяги. До

їхати до Олеська можна маршрутним таксі «Львів—Броди», що відправляється з автостанції № 2 Львова (вул. Б. Хмельницького, 225). За 6 кілометрів від Олеська знаходиться станція «Ожидів— Одесько», на якій зупиняються приміські електропотяги, що йдуть від Львівського приміського вокзалу. Дістатись до Підгірців можна маршрутним таксі зі Львова, Золочева чи Бродів.