Йоганнесбург

В Африканській Субсахарі є лише одна конурбація, і Йоганнесбург лежить в її центрі. Заледве століття тому Йоганнесбург був маленьким, хоч і швидкозроста-ючим гірничим містечком, яке виросло завдяки відкритим родовищам золота у Вітватерсренді.

Нині Йоганнесбург являє собою мегалополіс, який налічує близько 6 млн. жителів і простягається від Преторії на півночі до Ферінігінґа на півдні та від Спрінґса на сході до Крюґерсдорпа на заході. У 2002 р. населення власне метрополісу Йоганнесбург становило 2,4 млн осіб, що поступається лише Кейптауну (3,1 млн).

Обриси Йоганнесбурга на небосхилі є найбільш уражаючими в усій Африці — це ліс хмарочосів, які відображають багатство, зібране тут упродовж останніх сотень літ. Подивімося на південь з висоти, і ми побачимо насипи жовтувато-білого шлаку з копалень Ренду, зараз частково зарослі, серед передмість і районів для туземців. Загалом Йоганнесбург розвивався як місто для білих на півночі й для темношкірих на півдні. Совето, район для чорних, лежить на півдні, а Гуґтон та інші просторі передмістя виключно для білих, розташовані на півдночі.

Йоганнесбург не може похвалитися ні пейзажами Кейптауна, ні кліматом і пляжами Дурбана. Місто лежить на висоті близько 1850 м над рівнем моря, і його розріджене повітря часто забруднене смогом, утвореним автомобілями, фабриками, пилом від звалищ та численними вогнищами у бідних халупкових містечках, що кільцем оточують метрополіс.

У минулому столітті ареал Йоганнесбурга виробляв майже половину всього золота світу, але нині Йоганнесбург розташований у центрі нового промис- якого на сучасних картах Південної Африки — нового, торгового й фінансового комплексу, назва ҐаутенГ.

Відтоді, коли родовища алмазів були відкриті у Кімберлі в 1860-ті роки, ПАР асоціюється з мінералами. Знахідки в Кімберлі, віддаленому закутку території, що тоді називалася Оранжевою (британці незабаром анексували її до Капської провінції), ввели в дію нову економічну географію. Залізничну колію провели від узбережжя до «алмазної столиці» саме тоді, коли потоки шукачів долі, капіталістів і десятків тисяч африканських робітників прямували туди. Одним із таких капіталістів був Сесіл Родез, який використав свій спадок, щоб допомогти Британії заволодіти Південною Африкою.

Через 25 років після відкриття родовищ алмазів були розвідані родовища золота на плато Вітватерсренд (рис. 8-14). Цього разу це місце знаходилося у провінції Трансвааль. Йоганнесбург став «золотою столицею» світу, туди ринув новий,

ще більший потік іноземців разом із величезною кількістю африканських робітників. Дешева робоча сила збільшувала прибутки. Йоганнесбург нестримно зростав, розвивалися міста-супутники, а райони для темношкірих росли як гриби. Бурська війна була лише проміжним епізодом тут, на багатому мінералами Вітватерсренді (чи просто Ренді, як його звуть місцеві).

Протягом XX ст. виявилося, що Південноафриканська Республіка значно багатша, ніж передбачалося. Родовища золота були відкриті також в Оранжевій Вільній Державі. У величезних кількостях було знайдено вугілля та залізну руду, шо дало початок потужному виробництву заліза й сталі. Інші метали, включно з хромом і платиною, приносили великі прибутки на світових ринках. Видобували та продавали також азбест, марганець, мідь, нікель, сурму і олово. Потоки капіталу плив-

ли до країни, імміграція білого населення не спинялася, поставали нові ферми та ранчо, збільшувалася кількість ринків.

Міста Південноафриканської Республіки швидко зростали. Йоганнесбург був не лише гірничим містом, він став також промисловим комплексом та фінансовим центром. Давня столиця бурів, Преторія, що на 50 км (ЗО миль) північніше Вітва-терсренду, перетворилася на адміністративний центр країни протягом періоду апартеїду. В Оранжевій значне промислове зростання ( в тому числі технологія виробництва нафти й вугілля) йшло в ногу з розширенням видобувної діяльності. Тоді як серцевинний ареал набув ознак мегалополісу, прибережні міста теж розросталися. Порт Дурбан служив не лише Вітватерсренду, а й ширшому регіональному запліччю. Кейптаун ставав найбільшим містом ПАР; його портова індустрія і продуктивне сільськогосподарське запліччя забезпечували йому зверхність над великою територією.

Проте апартеїд зруйнував ці перспективи і виявив слабини економіки ПАР. Уряд африканерів вкладав величезні кошти у здійснення своєї політики окремішнього розвитку, яка суперечила основним принципам економічної географії. Міжнародні санкції проти апартеїду завдали шкоди економіці ПАР, заворушення робітників ослабили її ще більше, а низькі ціни на продукти, що еспортувалися, доклали своє. У районах для темношкірих шкільна система розвалилася під гаслом «Спочатку визволення — потім освіта», створюючи величезну, недостатньо освічену (а згодом і безробітну) масу молодих людей.

Для Південноафриканської Республіки минуле поки є теперішнім, і вона вже зустрілася з проблемами, що є відлунням апартеїду. На світанку XXI ст. економіка ПАР усе ше дуже залежала від експорту металів і сировини, однак шахтарі, які вимагали вищої зарплатні, зменшили ці прибутки. Вироблені товари заледве відігравали якусь роль у структурі експорту. Безробіття було на високому рівні, оскільки найняті робітники намагалися збільшити свою платню. У містах бїте населення перебралося у передмістя, ділові центри перетворилися на робочі місця для «маятникових» мігрантів, а вулиці стали суцільним базаром. Насильницькі грабежі замінили політичні злочини доперехідного періоду. Та найзловіснішою є революція зростаючих сподівань — феномен, який пережили багато африканських країн після скинення колоніалізму.

Важке становище із землеволодінням і житлом не можна полегшити за один день, але більшість, тепер наділена правами, очікує від свого уряду негайних дій. Безробіття, нестача житла і землі для ведення сільського господарства можуть створити небезпечну суміш для дестабілізації суспільства, і уряд ПАР стоїть перед цим загрожуючим викликом.

У таблицях показників розвитку Південноафриканська Республіка виступає як економіка з вищими за середні доходами, але цифри мало що означають у цій країні гострих контрастів внутрішніх областей із периферією. У своїх великих містах, промислових комплексах, механізованих фермах і велетенських ранчо ПАР нагадує економіку високих

прибутків, зокрема Австралію чи Канаду. Проте за межами серцевинного ареалу, а також поза другорядними серцевинами та коридорами, що з’єднують їх, лежить цілком відмінна країна, схожа скоріше на Замбію чи Зімбабве. За такими показниками, як середня тривалість життя, смертність дітей і немовлят, загальний стан здоров’я, харчування, освіти й багатьма іншими, існує велика

різниця між групами населення, переліченими у таблиці 8-1. Південноафриканську Республіку називають мікрокосмом світу, який у єдиній державі виявляє не лише розмаїття культур, а й широку амплітуду соціальних умов. Якщо ПАР зможе втримати нинішній курс, то час, коли вона була відкинута назад за апартеїду, стане лише однією з віх на шляху до кращого майбутнього.