Казахстан

Територіальний лідер регіону — Казахстан — має п’ятьох сусідів, два з яких є гігантами за площею: Китай і Росія (рис. 7-19). На сході казахи живуть через кордон із західним регіоном Китаю — Сіньцзяном. На півночі близько 5 млн росіян населяють широку перехідну зону в межах республіки. Культурний контраст між русифікованою північчю і туркестанським півднем є важливим викликом для майбутнього Казахстану.

Під час комуністичного панування столицею Казахстану була Алмати (тоді Алма-Ата). Її розміщення на крайньому південному сході давало змогу радянській адміністрації бути присутньою у самій серцевині казахського сектора. Але із здобуттям незалежності ситуація змінилася. Казахські лідери стали побоюватися, що північ країни може відділитися від Казахстану і приєднатися до Росії. Аби попередити такий потенційний сепаратизм, столицю було перенесено саме на цю територію. У 1998 р. Астана (раніше Акмола чи навіть русифікований Акмолінськ) стала столицею Казахстану — після поспішного створення там необхідних умов. На відміну від історичної та мальовничої Алмати Астана лежить на рівнині, що продувається вітрами, де літо спекотне, а зима сувора, і де бліда архітектура комуністичної епохи аж ніяк не піднімає настрій. Астана з населенням 390 000 осіб на 70 % російська і на ЗО % казахська, і казахська влада сьогодні перебуває просто посередині русифікованої зони країни.

Але цього може виявитися недостатньо. У листопаді 1999 р. в Оскемені (колишньому Усть-Каменогорську) казахська влада заарештувала 22 етнічних росіян, звинувативши їх у змові з метою встановлення там незалежної російської республіки. У Східноказахстанській області, центром якої є Оскемен, мешкають близько 80 % росіян. Козаки з Сибіру вперше оселилися тут понад 200 років тому, і до середини 1930-х років ця територія вважалася частиною східної сибірської

75-

окраїни. Тоді комуністичний режим зробив її частиною республіки Казахстан. Сьогодні це все ще переважно російська громада під казахською владою.

Північ Казахстану має кращі наземні комунікації, більші міста і більшу кількість галузей промисловості ще з часів радянського режиму, який практично перетворив цю зону на частину

Східного пограниччя Росії (див. рис. 3-6, 3-10). Тут навіть існували радянські космічні установки та заводи з виробництва ракет; космічні програми виконувалися за угодою з Росією і після здобуття Казахстаном незалежності. Але визначатиме економічне майбутнє країни її захід, що виходить до Каспійського моря. За деякими оцінками нафтові


запаси Тенгізького басейну у північно-східному кінці Каспію мають світове значення. Володіючи великою ділянкою узбережжя, Казахстан може пред’явити претензії на будь-які нафтові резерви, знайдені на його боці моря, включно з особливо перспективним Капітанським родовищем (рис. 7-19). У цих місцях ще радянська влада збудувала великі нафтоочисні заводи, а біля Атирау — атомну станцію. Роль цієї віддаленої частини Казахстану, за всіма ознаками, дедалі зростатиме.

Відносне розміщення Казахстану є вигідним. Як показує карта, Казахстан формує коридор між каспійськими нафтовими резервами і Китаєм, який може стати одним із споживачів цієї нафти у наступні десятиліття. Трубопроводи через Казахстан можуть скоротити або й зовсім скасувати залежність Китаю від нафти, що довозиться танкерами по довгих морських шляхах. Казахстан уже надав Китаєві виключні права розвідки та експлуатації Узенського родовища (на південь від Тенгізького). Це забезпечить Казахстанові вирішальне становище у Центральній Азії.

Політичне і соціальне майбутнє Казахстану також є важливим питанням. Казахи становлять лише 45 % із 15-мільйонного населення; на російську меншину припадає понад 31 %, і вона скорочується. Там, де казахи у більшості, на півдні, вони діляться своєю землею з багатьма етнічними меншинами. Останній перепис нарахував близько 100 меншин — включно з українцями, німцями, узбеками, татарами і уйгурами. До 50 % людності належить до суннітського ісламу, а Російська православна церква є впливовою на півночі.

Такий поділ спричиняє проблеми, особливо у періоди економічних труднощів, і Казахстан залишається країною, де потенціал переважає реальність. За радянського недбалого управління системи зрошення зруйнували природні дренажні лінії, а пестициди забруднили підземні води, які підживлювали врожаї бавовнику. Тоді ж почалося еконологічне лихо на Аральському морі (див. фото). Москва брутально розкрадала мінеральні ресурси Казахстану, зокрема у Караганди — місті, збудованому для розвідки вугільних басейнів. За роки незалежності країна пережила низку спадів, і її населення не можна назвати вдоволеним. Але якщо Казахстан уникне сепаратного поділу, то його майбутнє може бути набагато кращим.