ШЕВЧЕНКІВСЬКИМИ МІСЦЯМИ: КАНІВ — МОРИНЦІ — ШЕВЧЕНКОВЕ

Для великих держав (точніше, для тих, що колись були великими) — Польщі, Кримського ханства, Московії— ці місця були ареною зіткнення їхніх інтересів. Тут вони змагалися за сфери впливу, за стратегічні переваги і, нарешті, за гроші й вільні землі. А для українців вони завжди були святими. Ось чому старі козаки, які вже не могли брати участі в походах, оселялись на Чернечій горі й тут знаходили

Музей Кобзаря в Шевченковому своє останнє пристановище. Тут

поховані гетьмани Іван Підкова, Самійло Кішка, Яків Шах. А навесні 1861 року сюди з Києва прибув пароплав «Кременчук», що доправив останки великого Кобзаря.

Як умру, то поховайте Мене на могилі,

Серед степу широкого,

Канів. Пам’ятник поету

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Волю Тараса, хоча й не оформлену документально, було виконано — його поховали тут,уКаневі, на дніпровській кручі…

Нас чекають місця, які має відвідати кожний українець. Тут народився Кобзар, тут він жив, тут він знайшов своє останнє пристановище. Канів — Моринці — Шевченкове: таким буде наш черговий маршрут вихідного дня.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

У Києво-Печерському патерику згадано про приїзд іконописців

з Константинополя до Києва, які «проходили Канів у лодіях». Відбулося це в період між 1074 і 1088 роками. Запис цей уважають першою згадкою Канева в історичних документах. Через Канів проходив відомий торговельний шлях із варяг у греки, тому місто швидко розвивалося й уже в XII столітті відігравало значну роль у житті Київської Русі.

Як і переважна більшість інших стародавніх міст, Канів був практично повністю зруйнований під час монголо-татарського нашестя. Багато разів місто переходило з рук у руки. У 1362 році Канів увійшов до володінь Великого князівства Литовського, у 1569-му — Польщі, у 1672-му—Туреччини.У 1775році місто разом з навколишніми землями перейшло у власність польського короля Станіслава Августа, а через два роки той подарував Канів своєму племіннику Станіславу По-нятовському. У 1793 році Канів після чергового поділу Речі Посполитої став частиною Російської імперії. У 1800 році Понятовський продав канівський маєток архімандриту канівського василіян-ського монастиря Б. Фізикевичу. У 1837 році Канів став повітовим містом, тут були засновані магістрат і міська дума.

У 1861 році в Каневі поховано Тараса Шевченка. У 1925 році територію навколо його могили оголошено заповідником.

Сьогодні Канів — районний центр Черкаської області. Населення — близько 26 тисяч жителів.

Село Моринці, що лежить на схилах балки, яка переходить у долину річки Гнилий Тикич, уперше в історичних документах згадується в середині XVII століття. Моринці належали поміщикам Яблонським та Виговським, а після 1793 року, коли ці землі ввійшли до складу Російської імперії, — князю Г. Потьомкіну, а потім генералу В. Енгельгардту. Тут у 1814 році народився Тарас Шевченко. Нині Моринці — село Звенигородського району Черкаської області, населення — близько 2 тисяч жителів.

Село Шевченкове (спершу — Керелівка, а до 1929 року — Кирилівка) було засноване в XVIII столітті. Сюди в 1816 році з Моринців переїхала родина Тараса Шевченка. У 1938 році тут засновано Літературно-меморіальний музей Т. Шевченка. Нині Шевченкове — село Звенигородського району Черкаської області, населення — близько 2800 жителів.

Напевно, буде логічно, якщо ми почнемо знайомство з шев

ченківськими місцями з села Моринці, де в родині Григорія та Катерини Шевченків 9 березня 1814 року народився син Тарас. Одразу ж відзначимо, що коли ви їдете з Києва через Корсунь-Шевченківський, то повертати до Моринців та Шевченкового треба ліворуч (за дороговказом на Лисянку), хоча самі села знаходяться праворуч. Дорога накидає коло і, проходячи через декілька сіл (усюди треба дотримуватися дороговказів «Моринці» та «Шевченкове»), виводить нас до першого об’єкта нашої подорожі.

Слід сказати, що між Морин-цями й Шевченковим здавна йде своєрідне «змагання» за право називатись батьківщиною Кобзаря. Річ у тому, що в своїй автобіографії, написаній за рік до смерті, Шевченко написав: «Я народився в Керелівці» (тобто в Шевченковому). І все ж, навіть попри ці слова, батьківщиною Кобзаря є саме Моринці, про що свідчить відповідний запис у метричній книзі. А до Кирилівки родина Шевченка переїхала, коли Тарасові було два роки.

Поворот до музею з головної дороги позначений відповідним дороговказом. Власне, основою музею є дві хати — будиночок Григорія та Катерини Шевченків і хата Тарасового діда по матері — Якима Бойка. Щоправда, обидва будинки не автентичні, вони

Хата дяка, де юний Тарас навчався грамоти

були відновлені в 1989 році, але слід зазначити, що реставрація проводилася за малюнками поета й з ретельним дотриманням технології та всіх особливостей народної архітектури, характерної для цієї місцевості. В експозиції місцевого музею зберігаються речі батьків Тараса Шевченка, дитяча колиска, сплетена з лози, саме та (так принаймні стверджують працівники музею), в якій мати колихала маленького Тараса.

Оглянувши експозицію музею в Моринцях і помилувавшись на яр за будинками, засаджений фруктовим садом, прямуємо далі. За десять кілометрів від Моринців дорога розходиться. Можна одразу повернути ліворуч, до Шевченко-

вого, а можна поїхати в напрямку села Будище, де знаходиться садиба Енгельгардтів. Юний Тарас Шевченко два роки прожив «козачком» у генерала Енгельгардта, тут він малював свої перші картини й ховав їх у дуплі величезного 800-річного дуба. Дуб цей зберігся й до сьогодні.

«…а за клунею косогором, піде вже сад! Та який сад! Бачив я на своєму віку таки чималі сади, як от, приміром, Уманський чи Петер-гофський, та що то за сади! Шага не варті, як порівняти з нашим чудовим садом: густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду немає на цілому світі. А за садом левада, а за левадою долина, а в долині тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й ка-

линою та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку під навислими лопухами купається опецькуватий білявий хлопчик, а викупавшись, перебігає він долину й леваду, забігає до тінистого саду й падає під найближчою грушею чи яблунею й засинає справжнім незворушним сном…» Так Кобзар у повісті «Княгиня» описував дитинство героя в батьківській садибі в Кирилівці. Слід сказати, що це один з небагатьох світлих споминів поета про своє дитинство, переважно безрадісне, наповнене сумом і безпросвітністю. У 1823 році помирає Тарасова мати (могила Катерини Шевченко нині знаходиться на території Літературно-меморіального музею), і невдовзі батько одружується з удовою, в якої вже було троє своїх дітей. Мачуха пасинка не полюбляла, а п’яниця -дяк, у якого навчався грамоти ма-

Шевченкове. «Мені тринадцятий минало…» ленький Тарас, усіляко тиранив своїх учнів. Хата цього дяка, перший «університет» Кобзаря, збереглася до наших днів (у відрес-таврованому вигляді) і є одним з головних експонатів місцевого Літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка.

Шевченкове. Могила батька Тараса

<

Канів. У першому музеї Т. Г. Шевченка

А взагалі в Шевченковому буквально все нагадує про Кобзаря. На в’їздах до села встановлено монументальні дороговкази з назвою села, прикрашені скульптурами босоногого хлопчика, який символізує юного Тараса. У центрі Шевченкового в 1957 році поставлено пам’ятник поетові. І, звісно, музей, що його експонати знайомлять відвідувачів з дитячими роками Тараса Шевченка. Будівлю музею побудовано в 1938 році. Тут-таки стоїть копія батьківської хати Шевченка, а також уже згаданий нами будиночок дяка.

Кажуть, що останніми словами Кобзаря були: «У Канів, у Канів!». Шевченко, як відомо, не залишив письмового заповіту, й тому його

спершу поховали на Смоленському кладовищі Санкт-Петербурга. Та родичі й друзі поета наполягли на тому, щоб прах Кобзаря перевезли саме до Канева. В останні роки життя Шевченко мріяв про сімейне життя, хотів купити в Каневі землю, побудувати дім, привезти молоду дружину. Але збутися цим мріям не судилось…

Після того як тіло Кобзаря поховали, над його могилою на Чернечій горі насипали курган і поставили звичайний дубовий хрест, пізніше замінений чавунним. Перший пам’ятник на могилі поета поставлено вже за радянських часів, у 1923 році. У1925 році Чернечу гору перейме-

Канів. Успенський собор

новано на Тарасову й оголошено заповідником, у 1934—1937 роках тут зведено будівлю Літературно-меморіального музею Т. Г. Шевченка, а в 1 939-му встановлено новий пам’ятник поету роботи відомого скульптора М. Манізера.

Нині комплекс Шевченківського національного заповідника включає Літературно-меморіальний музей, найбільший в Україні пам’ятник Шевченкові, хрест, що стояв раніше на його могилі, перший музей Кобзаря, парк. Щоб потрапити сюди, треба їхати вулицею Київською, що поволі переходить у Ленінську, до великої площі, де взяти правіше — на вулицю Шевченка, що веде просто

до Тарасової гори. А коли ви потрапили до Канева по річці (якийсь час до Канева з Києва курсували судна на підводних крилах; докладну інформацію можна дізнатися за телефоном Київського річкового порту (044) 425-26-66), то з набережної на Тарасову гору ведуть широкі сходи (понад триста сходинок), на якій, а також безпосередньо перед пам’ятником Шевченкові обладнані оглядові майданчики, звідки чудово видно Дніпро й околиці.

Серед інших визначних канівських пам’яток, безумовно, слід відзначити Свято-Успенський собор (вул. Леніна, 62) — витвір архітектури XII століття, де навесні

1861 року три дні стояла домовина з прахом Тараса Шевченка. Неподалік знаходиться музей-бібліотека письменника Аркадія Гайдара (вул. Леніна, 78), музей декоративного народного мистецтва (вул. Леніна, 64). На вулиці Леніна (№ 15) розміщується Канівський історичний музей. А на в’їзді до міста з північного боку (та сама вулиця Леніна, 141) стоїть «пам’ятник бронепоїзду» — величезне сталеве громадище, наїжачене стволами гармат і кулеметів. Цікаво, що сьогодні безпосередньо через Канів залізниця не проходить. Але колись тут був вокзал і йшла дорога Миронівка—Канів, що тяглася на лівий берег Дніпра. Саме тут офіцери і солдати бронепоїзда БП-56 стримували атаки фашистів, що намагалися захопити місто. У 1980 році, до 35-річчя Перемоги, у Каневі відкрито пам’ятник — побудований колективом заводу «Магніт» макет бронепоїзда.

ДЕ ЗУПИНИТИСЬ

КАНІВ

«Княжа гора», туристичний комплекс,

вул. Дніпровська, 1;

тел.: (04736) 3-15-88, 3-55-83.

Розміщений неподалік від Тарасової гори, на березі Дніпра. До послуг клієнтів ресторан, бар,

сауна, пляж, прокат човнів, можливий прокат яхт (від 150 грн), організація риболовлі, полювання, екскурсій та пікніків. У кожному номері зручності, телевізор, телефон, кондиціонер.

Двомісний номер: 100 грн; на-півлюкс: 150 грн; люкс: 350 грн.

«Старий Канів», готель, вул. Леніна, 17; тел.: (04736) 35-438.

Розміщений у центральній частині Канева. До послуг пожильців ресторан, сауна, 4 двомісні номери з усіма зручностями (імпортна сантехніка, душова кабіна), кондиціонерами, ТБ, міні-барами.

Двомісний номер: 200 грн; люкс: 300 грн.

«Тарасова гора», готель,

вул. Шевченка, 2;

тел.: (04736) 22-272, 22-463.

Готель літнього типу розміщений біля підніжжя Тарасової гори (на в’їзді), у парковій зоні. При готелі є бар-ресторан, конференц-зал, більярд, на кожному поверсі обладнані невеликі бенкетні зали.

Двомісний номер: від 110 грн.

ДЕ ПОЇСТИ

Із закладів громадського харчування ми рекомендуємо ресторани при канівських готелях «Княжа гора», «Старий Канів» і «Тарасова гора», ресторан Т&Т (вул. Героїв Дніпра, 2), а також ресторан мережі «Козирна карта» «Мисливець»

на трасі Київ—Кременчук у селі Софіївка, неподалік від Канева.

ТРАНСПОРТ

Дістатись до Канева можна автомобільним і водним транспортом. Автобусне сполучення зв’язує Канів із багатьма містами України, також із багатьох міст організовуються автобусні екскурсії до Шевченківського національного заповідника. Відстань від Києва до Канева складає 152 км, від Харкова — 481 км, від Львова — 787 км, від Одеси — 540 км. Дістатись до Моринців та Шев-ченкового можна автобусними рейсами з Києва, Канева, Черкас та деяких інших міст України.

‘Бровари

Баришівка _ ,

„ .- — — і Березань

Бориспіль ^ f*4 V І

_ Д^ОГОЗІВ Чі

Ва“"™в ftp,™; "•■с пл • а ‘Ч.’-‘л,. Переяслав-j ОоуХІВ0гГ^Трипілля Хмельницький

Узин

Черняхів

аг у

„ , ., Ржищів

Кагарлик)

Рокитне Миронівка Богуслав у

Тараща

Медвин

,Корсунь-Шевченківський

Дородище

Лисянка

Моринці

Шевченкове

Цвіткове у

Звенигородка

20 кращих екскурсій Україною