Проблема Кашміру

Кашмір — це гірська територія, оточена Пакистаном, Індією, Китаєм і вздовж кількох миль на крайній півночі — Афганістаном (рис. 9-8). Хоча вона відома просто як Кашмір, ця територія фактично складається з кількох політичних утворень — штату Джамму і Кашмір (один із 562 індійських штатів на час здобуття незалежності) та адміністративних територій Ґілґіт на північному заході і Ладаг (разом із Балтістаном) на сході. Головний конфлікт між Індією і Пакистаном щодо остаточної диспозиції цієї території зосереджений на південному заході, де розташовані Джамму і Кашмір.

Коли у 1947 р. відбулося роз’єднання, в існуючих штатах британської Індії було проведено опитування населення — кому воно хоче належати: Індії чи Пакистану. У більшості штатів рішення ухвалював місцевий правитель (магараджа), але з Кашміром був особливий випадок. Тоді там мешкало близько 5 млн жителів, майже половина яких концентрувалася у басейні, відомому як Долина Кашмір (де розташована столиця Срінаґар). Інші 45 % людності проживали у Джамму, який простягався по схилах Гімалаїв до окраїн Пенджабу. Решта населення була розкидана по горах, у тому числі пуштуни у Ґілґіті, та в інших частинах північного заходу. З цих груп населення люди з оточеної горами Долини Кашмір майже всі були мусульманами, тоді як більшість населення Джамму — індуїстами.

Але у штаті Джамму і Кашмір магараджею був індуїст, хоча у населенні штату понад 75 % становили мусульмани. Тому йому було важко вирішити: чи піти з Пакистаном і вилучити штат з Індії, чи піти з Індією всупереч бажанням більшості людей. Тому магараджа вирішив залишитися як поза Пакистаном, так і поза Індією, і отримати статус автономії. Це рішення після роз’єднання Індії та Пакистану супроводжувалося повстанням мусульман у Кашмірі. Магараджа попросив допомоги в Індії, а пакистанські сили прийшли на допомогу мусульманам. Після річного протистояння та втручання ООН було визначено лінію припинення вогню, а Срінаґар, Долину та більшу частину Джамму і Кашміру залишили Індії (рис. 9-8). Ця лінія почала з’являтися на картах як остаточна угода щодо кордонів, і влада Індії забажала, щоб її було визнано.

Чому дві країни, інтересом яких мало б бути мирне співробітництво, дозволили віддаленому гірському районові зіпсувати їхні відносини аж до стану війни? Не існує єдиної відповіді на це запитання, та є кілька сфер занепокоєння для обох сторін. Передовсім Пакистан побоюється, що Індія контролюватиме життєво важливі для нього водні ресурси. Як видно на карті, ріка Інд, що дає країні життя, перетинає Кашмір. Більше того, інші притоки Інду беруть початок у Кашмірі, і якраз у Пенджабі Пакистан отримав урок протистояння з Індією за постачання води. Друге: ситуація в Кашмірі аналогічна тій, що призвела до поділу всього субконтиненту: мусульмани під владою індуїстів. Більшість населення Кашміру є мусульманами, тому Пакистан стверджує, що вільний вибір приведе до приєднання Кашміру до Ісламської республіки. Пакистан вибрав вільний плебісцит, а індійці виступили проти. Ба більше, зв’язки Кашміру з Пакистаном перед роз’єднанням були значно міцнішими, ніж з Індією, хоча Індія зробила багато інвестицій для покращання своїх відносин із Джамму та Кашміром після військового протистояння. Був час, коли видавалося, що лінія припинення вогню (яка тепер називається лінією контролю) дійсно стане стабільним кордоном між Індією та Пакистаном (приєднання Джамму і Кашміру до індійської федерації відбулося у 1975 р., коли Індія змогла досягти домовленості з прем’єр-міністром і політичним лідером штату).