КЛАСИЧНА ЄВРОПЕЙСЬКА СПАДЩИНА

65

Європа: східні межі

Європейський світ омивається на заході, півночі та півдні відповідно атлантичними, арктичними і середземноморськими водами. Однак європейські східні межі завжди були предметом дебатів. Деякі вчені визначають їх в Уральських горах, таким чином визнаючи «європейську» і «азійську» Росію. Інші стверджують, що через існування певної перехідної зони між Заходом і Сходом (яка продовжується до Росії) взагалі немає сенсу намагатися визначити будь-які межі.

У цьому розділі східні межі Європи визначаються як кордон з Росією, і для цього є серйозне географічне підґрунтя. Східна Європа подібна до Західної Європи за її фрагментацією на декілька держав, які мають чіткі географії культур; ці політичні умови відрізняють її від російського гіганта на сході. Історичні та культурні контрасти також визначають великі сегменти цих меж (це можна побачити на рис. 1-8).

організованим навколо багатьох сіл, з яких фермери виробничо пов’язувалися зі своїми полями. Сьогодні, через століття, ми й надалі не можемо говорити про «Молочний пояс» або «Пшеничний пояс» у Європі, подібно до таких у Північній Америці; навіть якщо на фермі домінує одна культура, інші культури вирощуються лише на відстані кількох полів.

Нарешті, Північноєвропейська низовина володіє ще однією значною перевагою: мережею судноплавних річок, що беруть початок із сусідніх з нею підвищених місцевостей і продовжують свій шлях до моря. Крім трьох річок Франції, про які вже йшлося, річкова система Рейн—Маас обслуговує одну з найбільш продуктивних індустріальних та сільськогосподарських територій Європи, сягаючи моря через Нідерланди; Везер, Ельба і Одра перетинають Північну Німеччину; Вісла — Польщу. У Південно-Східній Європі Дунай переважає Рейн за регулярністю течії та судноплавністю. Отож головні європейські ріки створюють радіальну струк

туру поза внутрішніми височинами континенту. Таким чином природні водні шляхи, так само як і суша Північноєвропейської низовини, надаються для транспорту й торгівлі. Протягом століть європейці покращували ситуацію, з’єднуючи судноплавні ріки за допомогою штучних каналів (рис. 1-4). Ці водні шляхи, так само як і шосейні та залізничні, що з’явилися пізніше, разом перевозять десятки тисяч мешканців, сприяючи їхнім контактам. Тому нова техніка та інновації мали змогу швидко поширюватись, а торговельні зв’язки та господарська діяльність — постійно інтенсифікуватися.

Сучасна Європа була заселена на початку найновішого періоду відступу льодовиків плейсто-пенської епохи, що спричинив перетворення холодної тундри на мішані ліси і засніжених долин

«Я сів на великий корабель у Дуврі (Англія) і поплив по річці Сені до Руана у Франції. Чудовий урок регіональної географії: з верхньої палуби мені відкрилася панорамна картина ландшафту, який називають Паризьким басейном. Кожен квадратний дюйм поверхні — від плоскої до хвилеподібної у цій частині Північноєвропейської низовини — якомога продуктивніше використовується; і це один із найбільш скрупульозно організованих, паркового типу сільських ландшафтів, які я коли-небудь бачив. Скупчення дерев свідчили про наявність села; не було жодної дороги без струнких рядів тополь або дубів. Річка Сена, вузька, але несподівано глибока для такого розміру корабля, спрямовувала свою течію у широкі вигини, які, напевно, завдали чимало головного болю землевпорядникам. Французька система «довгих ділянок» (лотів), що надає якнайбільшому числу фермерів вихід до води, а тоді розширює ці ділянки у протилежному напрямку, має тут певну регулярність (ви також можете побачити її у канадському Квебеку). Два таких довгих лоти — один під паром, а інший під пасовищем — видно на передньому плані».

66

на трав’янисті луги. На берегах Середземного моря Європа була свідком появи своєї першої цивілізації — на островах і півостровах Греції, а пізніше в Італії. Розміщення Греції було сприятливим для впливу передових цивілізацій Месопотамії та долини Нілу, а у Східному Середземномор’ї перехрещувалися морські торговельні шляхи.

Стародавня Греція

Поряд із тим, що стародавні греки створили свої міста-держави та міжміські союзи, вони також мали визначні інтелектуальні здобутки, які досягай вершини у IV ст. до Р. Хр. їхні політичні науки та філософія мали небачений досі вплив на політику і владу, крім того, небувалих успіхів було досягнуто у таких сферах, як освіта, література, архітектура і мистецтво. Еллінізація Східного Середземномор’я спричинилася до місцевих пошуків і успіхів, а згодом — до активного обміну ідеями та інноваціями. Але існували суттєві внутрішні незгоди; врешті-решт це призвело до занепаду Греції. У 147 р. до Р. Хр. римляни розгромили останній суверенний грецький міжміський союз. Незважаючи на це, те, що зробили стародавні греки, не пропало дарма: вони перетворили Східне Середземномор’я на один із культурних центрів усього світу, а грецька культура стала головним компонентом римської цивілізації.

Римська імперія

Центр цивілізації та потуги далі перемістився до Риму, що лежить у теперішній Італії. Грекам ніколи не вдалося досягнути такого масштабу політи-ко-територіальної організації, як імперському Римові. У період свого розквіту (II ст. по Р. Хр.) Римська імперія розширилася від Британії до Перської затоки і від Чорного моря до Єгипту. Безліч культур, що потрапили під римський контроль, і наступний обмін ідеями та інноваціями принесли багато можливостей для регіональної взаємодії, особливо у Південній і Західній Європі. Місцевості, де раніше існував лише натуральний спосіб життя, були втягнуті у ширшу господарську мережу імперії, і несподівано там, де раніше ніколи не було навіть місцевих ринків, з’явилися міжнародні товарні ринки. Продовольство і сировина тепер надходили до Риму із більшої частини Середземноморського басейну. З населенням, яке у своєму вершку розвитку сягнуло десь мільйона, місто Рим саме по собі було величезним єдиним

ринком імперії та першим урбаністичним центром Європи столичного масштабу.

Ця урбаністична традиція пропагувала римську культуру по всій імперії, і багато міст і містечок, заснованих римлянами, продовжують процвітати по сьогоднішній день. Римські урбаністичні центри були об’єднані непаралельними мережами водних і сухопутних шляхів — засобами, які сукупно формували частину інфраструктури, необхідної для 2 підтримки економічного зростання й розвитку. (Сьогодні інфраструктура сучасної держави охоплює залізниці, аеропорти, енергорозподільні системи, телекомунікаційні мережі тощо.) Однак, що найважливіше, Римська імперія залишила Європі чимало ідей-концептів, які загалом мало використовувалися, але час від часу відігравали свою роль, коли Європа знову знаходила шлях до прогресу. У політичній та військовій організації, в ефективному адмініструванні й тривалій стабільності Римська імперія була на століття попереду свого часу.

Ба більше, Європа ніколи не була об’єднана в більших масштабах, ніж за римлян, і вона також ніколи не підходила ближче до появи мови міжнародного спілкування, ніж у ті часи, коли нею була латина.

Зрештою, трансформація Європи під егідою римського права упровадила географічний принцип територіально-функціональної спеціалізації. З

Перед тим як римляни забезпечили порядок і зв’язок своїм обширним володінням, більша частина Європи була заселена племінними народами, які існували на самовиживальному рівні. Багато цих груп жили у практичній ізоляції, мало торгували і воювали за свої території, коли чужинці посягали на них. Народи ж під Римом були втягнуті у його економічну і політичну сферу, постали продуктивне сільське господарство, іригаційні системи, шахти, майстерні. Римські володіння почали набувати рис, які раніше не були характерними для Європи: певні народи і певні місця, де концентрувалося виробництво певних товарів. Деякі території Північної Африки були житницями європейського Риму; Ельба — середземноморський острів — виробляла залізну руду; місцевість Карта-хена у Південно-Східній Іспанії видобувала й експортувала срібло і свинець. Багато інших провінцій Римської імперії спеціалізувалося на виробництві конкретних сільськогосподарських продуктів, промислових товарів або мінералів. Римляни знали як експлуатувати свої природні ресурси; в той же час вони також училися використовувати численні виробничі навички своїх підлеглих народів.