Колумбія

Уявіть собі країну, вдвічі більшу за розмірами від Франції, з не дуже численним населенням і фізичною географією настільки різноманітною, що вона може вирощувати сільськогосподарські культури від помірного до тропічного поясу; країну, яка володіє одними з найбільших родовищ нафти і природного газу на земній кулі і до того ж має вихід

як до Атлантичного, так і до Тихого океану (загальна протяжність узбережжя — 2000 миль/3700 км). Розташована у північно-західній частині Південної Америки, ближче до ринків Півночі, ніж будь-який з ЇЇ сусідів, з єдиною мовою і однією панівною релігією, ця країна мала б процвітати в умовах економічної географії Західної півкулі. На жаль, це далеко не так. У наш час Колумбія продовжує залишатися такою ж неспокійною, як і решта країн цього географічного світу. Вона розколота громадянською війною, її економіка перебуває у надзвичайно тяжкому стані, її політична ситуація дестабілізована, а її майбутнє — під величезним знаком запитання. Культурна однорідність Колумбії не стала запорукою соціальної злагоди. А фізична географія, яка робить її довкілля таким різноманітним, водночас розділяє її населення на окремі й дуже розрізнені групи. Близькість Колумбії до ринків США є для неї як благословенням, так і прокляттям: корінь усіх сучасних проблем країни полягає у тій ролі, яку вона відіграє у міжнародній торгівлі наркотиками.

Сьогоднішнє безладдя в Колумбії не виникло раптово. В минулому громадянська війна між консерваторами і лібералами через релігійні питання розвинулася у протистояння багатих і бідних, еліти проти робітників. Вона розпочалася у 1948 р. і тривала ціле десятиліття, протягом якого загинуло 200 000 люду. Коли під кінець 1950-х років обидві сторони встановили мир і погодилися щодо конституційних реформ з метою запобігання подібних конфліктів, Колумбія нарешті, здається, усвідомила свій економічний потенціал. Експорт кави, якою країна завжди славилася, стрімко злетів угору. Видобуток нафти з родовищ, розташованих у північній частині країни, зріс. Корисні копалини, фрукти і свіжі квіти заполонили зарубіжні ринки, при чому половина експорту йшла до Сполучених Штатів, а чверть — до Європи.

Але в 1970-х роках сталося нещастя. У віддалених районах країни угруповання, невдоволені поділом влади між політичними партіями, розпочали кампанію терору, руйнуючи створену інфраструктуру і впевненість у майбутньому. Одночасно ринок наркотиків у США почав швидко розвиватися, і багато колумбійців було втягнуто у нарко-торгівлю. В головних містах країни, таких як Ме-дельїн і Калі, сформувалися потужні й багаті нар-кокартелі, мережа яких оплутала всі верстви населення Колумбії — від селян до політиків. Структура колумбійського суспільства почала розпадатися.

Як видно з рисунка 6-9, Західна Колумбія має гористу місцевість, тоді як східна її частина лежить у басейні річок Оріноко і Амазонки. Більшість із 41,6 млн жителів країни (найбільшої групи іспаномовного населення у Південній Америці) проживає у західних та північних районах. Фізіографія сприяла утворенню більш ніж десяти окремих груп, розкиданих по всій країні. Деякі з них мешкають у низинах, що межують з Карібським морем; інші сконцентровані в долинах між паралельними хребтами Андських гір (саме тут розташовані Медельїн і Калі); ще інші можна знайти у чашах поміж самими горами, при чому найбільш важливою з них є група навколо столиці країни Санта-Фе-де-Боґота, яка лежить на висоті 2700 м над рівнем моря. Колумбійська кава, обсяги виробництва якої (не лише на континенті, айв усьому світі) поступаються лише обсягам Бразілії, вирощується в численних зонах темплада на схилах Андських гір. Ате менш заселені східні та південні райони стали зонами вирощування коки, яка живить нелегальну індустрію наркотиків у країні.

Пояс родовищ нафти і газу Колумбії оперізує кордон із Венесуелою від озера Маракайбо і далі на південь до нафтових родовищ Кано-Лімон, потім проходить далі вздовж Андських гір, через найбільші в країні родовища нафти в Кузіана-Купіагуа і закінчується в районі недавно відкритого родовища Ґуандо у верхній частині долини Маг-далена, на південний захід від столиці (рис. 6-9). Нафтові родовища сполучаються нафтопроводами з карібськими портами Картахена, Барранкілья, Санта-Марта і Ковеньяс. Під цією прибережною низиною Колумбія також має значні запаси кам’яного вугілля, що є одним з головних продуктів експорту. Зі своїми енергоносіями, корисними копалинами та продуктивним сільським господарством Колумбія могла б бути однією з найбільш розвинутих країн Південної Америки. Але розвиток індустрії наркотиків у поєднанні з воєнною спадщиною виявився для країни надзвичайно згубним.

Сьогодні Колумбія теж фактично перебуває у стані війни. У містах наркотерористи вдаються до численних актів насильства — від захоплення Верховного суду до збиття заповненого пасажирами авіалайнера. В сільській місцевості фінансовані наркобаронами армії «лівого» політичного крила запекло борються з не менш жорстокими напіввійськовими «правими» формуваннями. Повстанці руйнують трубопроводи, а нафтові компанії наймають і озброюють охорону для їх захисту. У перехресному вогні всіх цих ворогуючих формувань гинуть тисячі цивільних, а ще більша їх кількість змушена покидати свої домівки.

Частина території Колумбії перебуває поза контролем уряду та національних військових сил і по суті управляється заколотниками, які «захищають» місцевих громадян від зусиль центру відновити тут законну владу. В декількох районах Колумбії повстанці створили власні «республіки», а правителі деяких з них навіть розпочали переговори з центральним урядом щодо їхнього статусу. В Колумбії розпочався процес, який вже віддавна цікавить політологів. Він має три етапи: 1) ворожнеча — період початкового повстання того типу, який характеризував громадянську війну 1948— 1958 рр.; 2) рівновага — коли повстанці добиваються ефективного контролю над частиною території країни, як це трапилося в деяких частинах Колумбії; 3) контрнаступ — коли уряд і заколотники, часто після невдалих переговорів, вступають у фазу збройного конфлікту, який має вирішити подальшу долю країни.

Географ Роберт МакКолл перевів цю послідовність у просторовий вимір, висунувши теорію,

згідно з якою етап рівноваги насправді є нічим іншим, як виникненням повстанської держави. 17 Формування такої держави є центральним етапом даного процесу, оскільки воно передбачає існування неформальної території, в центрі якої знаходиться захоплене місто. На даній території запроваджується паралельний уряд, формується своя адміністрація і надаються деякі соціальні послуги, до яких належать школи і медичні заклади, які можуть заміняти ті, що фінансувалися центральним урядом. МакКолл указав на Кубу і Південний В’єтнам як країни, де свого часу сформувалися повстанські держави перед фінальним етапом рішучого контрнаступу.

Важливо зазначити, що формування не всіх повстанських держав є успішним. Успішними вони були на Кубі та В’єтнамі, але не в Перу чи Нігерії. В деяких випадках процес не виходить за межі початкового етапу ворожнечі. У розділі 9 ми дослідимо ситуацію у південноазійській країні Шрі-Ланка, де повстанська держава існує протягом аж двох десятиліть, контрнаступ триває теж чимало років, але ситуація зайшла у безвихідь.

У XXI століття Колумбія увійшла, маючи не один, а декілька анклавів, які набули ознак пов-

станських держав (рис. 6-10). Це відбувається тому, що уряд Колумбії воює не з однією, а з кількома повстанськими арміями, кожна з яких діє у певному районі країни. Рух М-19 зосередив свою діяльність у районі Ураба на півночі, поблизу панамського кордону. Народна визвольна армія розташована в долині Каука. Національна визвольна армія (ELN) діє в районі Араука на кордоні з Венесуелою, де здійснює напади на нафтовидобувні підприємства, а також у центральній частині долини Маґдалена. А Революційні військові сили Колумбії (FARC) — найбільш потужна повстанська група — останнім часом сконцентрували свої зусилля в центральній частині південного району і на сході.

У 1999 р. FARC домоглася від центрального уряду згоди на демілітаризацію великої зони на південь від столиці (яку тепер у народі називають Фаркландія). Фактично повстанці стали контролювати площу країни, що за величиною дорівнює Швейцарії (заштрихована червоним зона на рис. 6-10). Важливою також була одночасна ініціатива FARC відмовитися від контролю над розташованим на сході країни містом Міту та його околицями — районом, віддаленість якого робила особливо важким відновлення законної влади для колумбійської армії. І хоча повстанці заявляли, шо вони стримували виробництво наркотиків у зонах свого контролю, факти свідчили про протилежне. Згідно з останніми офіційними оцінками та аеро-фотозйомкою, виробництво коки у повстанській державі FARC стрімко пішло вгору.

Два найбільші лиха Колумбії — наркотики і повстанці — відкинули країну у її розвитку далеко назад і являють собою колосальну загрозу для її майбутнього як єдиної держави. У розділі 1 обговорювалися відцентрові сили, що певною мірою впливають на всі країни, а також доцентрові сили, які повинні перекривати їх, щоб країна могла функціонувати. У Колумбії роз’єднавчі сили стають дедалі значнішими, а майбутнє держави — дедалі непевнішим. Повстанські рухи, які контролюють обширні райони Колумбії, вже більше не обгрунтовують свої дії політичною філософією: вони пройшли шлях від «лівацьких», «марксистських» чи радикальних релігійних груп до суто кримінальних угруповань, що спеціалізуються на терорі, викраданні людей та рекеті. Вони відлякують іноземних інвесторів і нищать устаткування, примушують селян вирощувати коку і обкладають їх примусовими зборами, контролюють аеродроми і збирають з літаків данину за зльоти й приземлення, мають у своєму розпорядженні складні комунікаційні мережі та контролюють сотні міст і навіть цілі провінції. Як наслідок, більше мільйона колумбійських селян були змушені залишити свої

землі й тікати до міст, а ще один мільйон городян — головним чином представників середнього класу — переселилися до сусідніх країн та Сполучених Штатів. Конфісковані землі та нерухомість повстанці використали для створення власних ранчо, лабораторій із виготовлення наркотиків та командних постів. Готівка, що надходить від продажу наркотиків і за викуплених осіб (для FARC її кількість щороку становить до 500 млн доларів США) використовується для купівлі сучасної зброї, яка дає змогу успішно протидіяти національній армії.

По мірі того як влада повстанців у захоплених районах міцніє, місцеві уряди (якщо їм дозволяють залишатися у своїх кріслах), компанії та окремі громадяни примушуються платити за «охорону», перераховуючи гроші безпосередньо на банківські рахунки, контрольовані повстанцями. Ці кошти використовуються, серед іншого, на придбання такої легальної власності, як готелі, ресторани та магазини. Таким чином, нарко-торгівля прямо чи опосередковано заражає усе те, що залишилося від колумбійського суспільства.

Особливо занепокоюють географічні виміри активності відцентрових сил. Як видно з рисунка 6-10, сфера діяльності повстанського руху охоплює обширні території країни поза досяжністю органів правопорядку. Міжнародні кордони Колумбії визначені хіба що на картах, оскільки реальність є зовсім іншою. Коли будь-яка країна зіштовхується з руйнівними силами, які виводять частини національної території з-під урядового контролю, це загрожує самим основам держави.