Конфуцій

Конфуцій (або Кондзи на піньїн) був одним із найвпливовіших філософів і вчителів Китаю. Його ідеї визначали життя і думки китайців протягом століть.

Конфуцій народився у 551 р. і помер у 479 р. до Р. Хр. Вражений стражданнями простих людей у часи династії Чжоу, він спонукував їх обстоювати свої права. Мислитель навчав не лише багатих, а й нужденних, даючи бідним освіту, до якої вони раніше не мали доступу, тим самим поклавши край виключним привілеям аристократії в освіті, що давала владу.

Революційні ідеї Конфуція дійшли до правителів та їхніх підлеглих. Він виступав проти надприродного містицизму і посіяв сумнів щодо божественного призначення аристократичних правителів Китаю. Він учив, що людські якості, а не божественні зв’язки, мають визначати місце людини у суспільстві. Виходячи з цього він пропонував, щоб династичні правителі віддали управління державою міністрам, обраним за їхні розум і заслуги. Це була ще одна єресь Конфуція, але свого часу вона була сприйнята і практикувалася.

Досить земна філософія Конфуція стала немовби мантією духовного лідера після його смерті. Думки мислителя, що випередили свій час ще за його життя, стали провідними принципами творчої династії Хань. Він, зокрема, стверджував, що держава не повинна існувати лише для влади і задоволення еліти; вона має бути кооперованою системою, спрямованою на добробут і щастя людей.

Із часом обсяг подібних писань зріс, і до більшості з них Конфуцій уже не мав жодного стосунку (щодо цього масиву, а також філософської течії уста-3 лився термін «конфуціанство»). В основі цієї літе

ратури лежить «Класика» Конфуція — 13 текстів, які стали базою для освіти в Китаї на 2000 років. Від управління до моральності та від законів до релігії «Класика» була путівником китайської цивілізації. Уся національна система освіти (в тому числі державні іспити, з допомогою яких кожен, і багатий, і бідний, міг вступити на державну службу і отримати політичну владу) будувалася на «Класиці». Підґрунтям китайської культури Конфуцій зробив родину, і вся «Класика» пронизана повагою до старших за віком людей, що стало визначальною віхою всього китайського суспільства.

Але філософія Конфуція була в той же час дещо консервативною та жорсткою, і коли колоніальні держави захопили Китай, «Класика» Конфуція зустрілася віч-на-віч із прагматичною західною освітою. Вперше за багато віків деякі китайські лідери закликали до реформи і модернізації, зокрема в освіті. Вони стверджували, що принципи Конфуція можуть керувати ізольованим Китаєм, але не за нової епохи конкуренції. Проте правителі Маньчжу не сприйняли цих закликів, а націоналісти намагалися поєднати західні знання з ученням Конфуція у неоконфуціанській філософії, що було заздалегідь нездійсненною справою.

Комуністи, які захопили владу у 1 949 р., критикували вчення Конфуція в усіх сферах. «Класика» була заборонена, в освіті переважало доктринерство, навіть родина розглядалася як пережиток минулого. Але комуністи і тут прорахувалися. Виявилося неможливим переробити культурні традиції двох тисячоліть за кілька десятиліть. Дух Конфуція з’являтиметься на природному та духовному ландшафті Китаю і в наступних поколіннях.