Культурна та політична географія

Історичний розкол між франко- і англомовним населенням Канади, на загальну думку, був урегульований Актом про Британську Північну Америку. Але він знову став гострою проблемою протягом останніх трьох десятиліть і є домінуючою рисою культурної та політичної географії країни. До свого 100-літнього ювілею, який Канадська федерація відсвяткувала у 1967 р., стало очевидним, що мешканці Квебеку оцінювали себе як громадян другого сорту. Вони вважали, що двомовність означала обов’язкове вивчення англійської для франкомовного населення і шо Квебек не отри

мував належної йому частки багатства країни. Від 60-х років інтенсивність етнічних почуттів у Квебеку виражалася у періодах невдоволення, незважаючи на всі зусилля федерального уряду. Протягом 70-х років, коли сепаратистська політична партія у Квебеку прийшла до влади, в Оттаві був складений перший варіант нової федеральної конституції. У 1980 р. виборці Квебеку одностайно відхилили суверенітет, запропонований референдумом. Але нова конституція не задовольнила громадян Квебеку, і у 80-х, і на початку 90-х років уряд Оттави безуспішно намагався розробити план, прийнятний для всіх провінцій, який утримав би Квебек у складі федерації.

До 1995 р., коли прагнення Канади до конституційних реформ вичерпалися, неможливо було відтягувати далі проведення другого референдуму про суверенність Квебеку. З відновленням сил у сепаратистської партії, котра знову очолила цей рух, переважаючий франкомовний електорат майже схвалив незалежність: вона дістала вражаюче число голосів — 49,4 % — результат, що тепер розглядається канадійцями як «майже летальний». Незважаючи на заклики багатьох сепаратистів провести наступне голосування, яке могло б перетворити поразку (що ледве не стала перемогою) у справжню перемогу, після 1995 р. рішення організувати третій референдум зволікалося. Головною причиною цього є результати опитування громадської думки у Квебеку, які показують, що підтримка руху за відокремлення скоротилася до менш ніж 45 % і що у 2001 р. лідер сепаратистів Люсьєн Бушар несподівано залишив політику.

Перехопивши ініціативу після 1995 р., федеральний уряд відреагував зверненням до канадського Верховного суду переглянути консти-туційність відокремлення Квебеку. У 1998 р. суд постановив, що провінція не мала права відокремитися в односторонньому порядку згідно з міжнародним правом. Проте цією постановою також визнано, що Канада не є неподільною; отже, якщо абсолютна більшість електорату Квебеку проголосує за відокремлення, уряд Оттави буде змушений обговорити його умови, але конституція Канади має вмістити відповідну нову поправку. Озброєний цим правовим тлумаченням, федеральний уряд вніс пропозицію прийняти законопроект, який надає офіційного статусу постановам суду і робить процес відокремлення значно складнішим. По-перше, нижня палата канадського парламенту визначатиме прозорість будь-якого питання про відокремлення, ухваленого на референдумі провінції. По-друге, цей орган зобов’язаний чіткіше вирішувати питання про абсолютну більшість

голосів, яка, очевидно, має перевищувати 50 % плюс один. По-третє, законодавство закладає фундамент для ухвалених судом переговорів стосовно умов відокремлення, на яких провінція, що відділяється, має досягти домовленості з Оттавою та дев’ятьма іншими провінціями у таких питаннях, як кордони, гарантії прав мовних меншин та корінних жителів, а також виплата своєї частки національного боргу Канади. Якщо б ситуація у Квебеку колись дійшла до такого стану, то легко передбачити, що окремі провінції (особливо Британська Колумбія і Алберта) продовжуватимуть зберігати свою давню тверду позицію і наполягати на тому, щоб Квебек заплатив дуже високу ціну за свою незалежність. За такої імовірності будь-які переговори скоріше за все приречені на безвихідь.

Серед питань, які має обговорювати Квебек, найбільш проблемним із географічного огляду є те, що французький лінгвістичний регіон не збігається з територіальними межами цієї провінції. Як видно з рисунка 4-18, Французька Канада, за винятком територій, шо переходять на північ провінції Нью-Брансвік, обмежена зоною, розташованою у середній і нижній частинах долини Св. Лав-рентія. Більше того, як переконливо свідчить розподіл голосів проти відокремлення на референдумі 1995 р. (рис. 4-17), в межах цього франкомовного регіону існують численні нефранкомовні громади, особливо вздовж кордонів з Онтаріо та США, а також у столичному Монреалі. Десятки англомовних муніципалітетів на цій південній периферії Квебеку загальмували рух за поділ країни, заявивши про свій намір залишитися у складі Канади і стверджуючи, що вони мають таке ж право від’єднатися від Квебеку, як і Квебек від Канади. Хоча ця заява викликає спротив сепаратистського уряду провінції (який усвідомлює, що розчленований незалежний Квебек буде менш привабливий для голосуючих на будь-якому майбутньому референдумі), опитування показують, шо майже половина франкомовного населення з нею погоджується.

У масштабах цілої країни криза у Квебеку розбудила етнічні почуття 1,2 млн корінних народів (індіанців та інуїтів). їхні права також отримали схвалення у Верховному суді, і до кінця 1990-х років було досягнуто ряд перемог: утворення Ну-навуту і надання права обмеженого самоврядування племенам у північній частині Британської Колумбії. Основною вимогою цих народів було те, щоб їхні права як корінних жителів захищалися федеральним урядом в усіх провінціях. Це справедливо стосовно передусім народу крі, чиї історичні володіння займають більшу, північну, частину провінції Квебек. Управління справами народу крі було доручене урядові Квебеку в 1912 р., —

*ІвуДЖ)ВІК

Г улзонова затока

• А Ш’л* бапмагусгі

‘Чісасібі

Кміапісі

НЬЮФАУНДЛЕНД \ (Лабрадор) ,,

влеж. Опікана

затока

Ажєймс

І сімей*

васх.і!сгмєйп-Еі

•Неміско»

иікіуаган

Оптіф A. A^yi^BytWy

о. Антіності

ОНТАРІО

влеж.

НЬЮ-БРАНСВІК

ОКРУГ

ПОНТІАК

Шікутімі

_Сен—Же|

ОНТАРІО

НЬЮ-ГЕМПШІР

Народи крі та інуіти Північного Квебеку провели свій власний плебісцит і проголосували за те, щоб залишитися в Канаді

РОЗДІЛЕНИЙ КВЕБЕК: РЕЗУЛЬТАТИ РЕФЕРЕНДУМУ 1995 р. про ВІДОКРЕМЛЕННЯ від КАНАДИ

Столицю країни підкреслено Масштаб змінюється у перспективі

Понтіак

Оттава

НЬЮ-ЙОРК f\BEPMOHT Монреаль

Квебек

] За відокремлення З Проти відокремлення Лісопереробні галузі (целюлоза та папір)

— Гідроелектростанції а! Промислові центри

Гірничовидобувні центри Спільноти корінних * народів 4- Головні аеропорти Основні автомагістралі

— Залізниці

— Лінії електропередач

РИСУНОК 4-17

відповідальність, яку рух за незалежність позбавив би законної сили. У будь-якому випадку народ крі, очевидно, теж міг би домагатися незалежності. Внаслідок цього рештці франкомовних мешканців Квебеку залишилося б якихось 45 % теперішньої території провінції (яка б і далі зменшувалася, якби рух англомовних прихильників поділу країни досягнув успіху). Як ілюструє рисунок 4-16, територія народу крі — це зовсім не пустеля: тут знаходяться життєво необхідні об’єкти гідроенергетичного проекту затоки Джеймс, потужна система гребель, дамб і штучних озер, яка принесла вагомі перетворення на більшій частині Північно-Західного Квебеку і, крім того, виробляє електроенергію для велетенського ринку в межах і поза межами цієї провінції.

Врешті-решт, події останньої чверті минулого століття дедалі більше впливають на канадський політичний ландшафт, і не тільки у Квебеку. Регіоналізм також посилився на заході, де лідери

(деякі з них навіть дійшли до погроз про відокремлення власного регіону) невдоволені поступками щодо Квебеку і наполягають на тому, що однакове ставлення Оттави до всіх десяти провінцій є основним принципом, що виключає можливість призначення спеціального статусу для будь-кого. Останні загальнофедеральні вибори ясно виявили появу ліній розлому, що оточують Квебек і відділяють західні провінції (Британську Колумбію, Алберту і Саскачеван) від решти країни. Навіть центральна частина на чолі з Онтаріо та східний блок провінцій Атлантичного узбережжя голосували по-різному, і політико-географічна гіпотеза «чотирьох Канад» незабаром могла би стати реальністю. Отже сьогодні національна єдність Канади перебуває під тиском і протистоїть консолідованим деволюційним силам, які погрожують перетворити нові лінії розлому в постійний розрив.