КУЛЬТУРНА ФРАГМЕНТАЦІЯ

Коли ми говоримо про орієнтацію чи взаємодію південноамериканських країн, не слід забувати, що їх узагальнення далеко не завжди буде можливе через великі відмінності між ними. Поділ колоніальної Південної Америки на десять окремих республік і характер їхніх подальших відносин визначалися в кожній з них меншістю населення. На час проголошення Бразілією незалежності вихідці з Африки практично не мали ніякого політичного голосу. Індіанці в Перу, які становили величезну більшість населення країни, могли лише спостерігати за тим, як їх європейські завойовники боролися одні з одними за владу. Не було б навіть правильно сказати, що меншість жителів європейського походження визначали політику тієї чи іншої країни: вона визначалася купкою аристократичної еліти, яка зосередила в своїх руках величезні землеволодіння.

Суспільства і культури в країнах Середньої та Південної Америки настільки складні й неоднорідні, що про будь-яке узагальнення практично не може бути й мови. Візьмемо для прикладу загальновживаний термін «Латинська Америка». Якщо навіть не брати до уваги очевидні винятки, такі як Ямайка, Гайана чи Сурінам, які точно не є «латинськими» країнами, було би неправильно визна

чити деякі з республік з іспанськими впливами як «латинські». Звичайно, вищі класи білих багатих людей мають латино-європейське походження. Вони найбільш впливові в себе вдома і найбільш помітні за межами своїх держав. Ці люди є видатними політиками, бізнесменами, письменниками, артистами тощо. їхнім культурним середовищем є іспанська чи португальська мова, Римо-католиць-ка церква і мальовнича архітектура середньо- і південноамериканських міст у середземноморському стилі. Всі ці речі є для них спільними узами, які пов’язують їх з іберійською Європою. Але в горах і селах Еквадору, Перу та Болівії проживають мільйони людей, для яких іспанська мова й надалі залишається чужою і для яких релігія білих людей є ще одним непопулярним елементом аккульту-рації. Для них пишні іспанські архітектурні стилі не мають жодного значення, оскільки для цих людей навіть дах над головою і тверда підлога під ногами все ще залишаються недосяжною розкішшю.

Таким чином, Південна Америка є плюра- З дієтичним суспільством, у якому проживають, але не змішуються між собою індіанські народи, які належать до різних культур; нащадки білих поселенців з Іберійського півострова та інших районів Європи; темношкірі жителі з тропічної Африки і азійці з Індії, Японії та Індонезії. В результаті маємо майже безкраїй культурний калейдоскоп, внутрішні поділи якого відображаються, зокрема, на економічній карті цього географічного світу (див. вставку «Поділ Південної Америки на сільськогосподарські зони»). Отже, є очевидним, що називати цю людську просторову мозаїку «Латинською Америкою» не дуже доречно. Але чи є в такому разі якийсь більш універсальний підхід до регіонального узагальнення, який би краще представляв і диференціював культурні й економічні сфери континенту? Таку спробу зробив Джон Аугеллі, який також розвинув концепт материкової та окраїнної частин для Середньої Америки. Згідно з його картою (рис. 6-5), існує п’ять куль- 4 турних сфер Південної Америки, які ше називають внутрішніми культурними регіонами. Така схема є доволі корисною, якщо, звичайно, пам’ятати, що ці культурні сфери є певними узагальненнями і можуть зазнавати подальших змін залежно від економічної ситуації.

Регіон тропічних плантацій

Перша культурна сфера, регіон тропічних плантацій, багато в чому нагадує окраїнну частину Середньої Америки. Вона складається з декількох ареалів, найбільший з яких тягнеться уздовж північно-східного узбережжя Бразілії, а чотири інших — уздовж узбережжів північної частини