ЛАНДШАФТИ І МОЖЛИВОСТІ

легкодоступні затоки, прямі шосейні дороги і канати між багатьма півостровами та островами і материковою частиною; дуже доступні Середземне, Північне та Балтійське моря забезпечують шляхи для такого обміну. Пізніше навіть океани стали засобами просторових взаємозв’язків на далекі відстані.

Історична перевага невеликих відстаней проявляється і на материку. Європейські Альпи можуть спричиняти трансконтинентальний поділ, але те, що вони відділяють, все-таки перебуває у близькому сусідстві (альпійські перевали протягом століть сприяли суходільним зв’язкам). Візьмемо для прикладу Рим і Париж: відстань між цими давніми контрольними пунктами Середземноморської та Північно-Західної Європи менша, ніж між Нью-Йорком і Чікаго. Звідусіль у Європі недалеко до будь-якої точки на континенті, хоча господарство і вигляд сусідніх місцевостей часто дуже відрізняються. Короткі відстані та значні відмінності — це стало визначальною віхою європейської географії протягом понад тисячоліття.

Загальна площа Європи невелика, але її природні ландшафти різноманітні та складні. Визначити кількість природно-географічних регіонів просто, але коли піти цим шляхом, то можна втратити широкий регіональний погляд — погляд, що цікавиться тим, як розгортається людська доля Європи. Європейські природні ландшафти можна поділити за регіональним принципом на чотири групи: Центральні височини, Альпійські гори на півдні, Західні височини і велика Північноєвро-пейська низовина (рис. 1-4).

Серцевина Європи покрита горбами і невеликими плато із залісненими схилами і родючими долинами. Ці Центральні височини також містять більшість європейських продуктивних вугільних басейнів; ця багата на корисні копалини дуга простягається через середину Європи від Англії на схід до України. Коли цей регіон піднісся над своїм давнім середньовічним буттям унаслідок Промислової революції, його містечка перетворилися на міста, а сільськогосподарські угіддя поступилися місцем шахтам і фабрикам.

Центральні височини прилягають на півдні до значно вищих Альпійських гір, а на заході, півночі та сході межують з Північноєвропейською низовиною. Альпійські гори (гори альпійської складчастості) охоплюють не лише власне Альпи, а й інші гірські пасма, шо належать до цієї великої гірської системи. Піренеї між Іспанією та Францією (один із кількох європейських суто природних бар’єрів),

італійські Апенніни, Дінарські пасма і Карпати у Східній Європі входять до цієї Альпійської системи, що простягається навіть до Північної Африки (Атлаські гори), на схід до Туреччини і далі. Хоча Альпи досить пересічені, вони не перешкоджають просторовим зв’язкам: купці впродовж століть торгували через гірські перевали.

Європейські західні території також досить пересічені, але Західні височини Скандинавії, Шотландії, Ірландії, Французької Бретані, Португалії та Іспанії не є частиною Альпійської системи (найвищі показники значно нижчі від тих, що у Альпах). Ця західна дуга являє собою давніше геологічне гірське утворення, яке дуже контрастує з відносно молодими, все ще активними у сейсмічному плані Альпійськими горами. Скандинавські височини формують частину старовинного геологічного шита, в основі якого лежать старі кристалічні масиви, які досьогодні мають ознаки плей-стоценового зледеніння. Порівняно старі хребти сьогодні здебільшого стерті до плоскогір’їв, також оточують іспанське центральне плато — Месету.

Названі європейські ландшафтні регіони найбільш густо заселені. Північноєвропейська низовина простягається у вигляді гігантської дуги від Південної Франції через низовинні місцини впоперек Північної Німеччини, а тоді на схід через Польщу, звідки вона розширюється до Південно-Західної Росії. Зверніть увагу, шо Південно-Східна Англія, Данія і південний край Швеції також належать до цього регіону (рис. 1-4). Більша частина Північно-європейської низовини лежить на висоті менше 500 футів (150 м) від рівня моря, а місцевий рельєф рідко перевищує 100 футів (ЗО м). Крім цього простого топографічного чинника, існує ще багато інших для її внутрішньої диференціації.

У Франції цей регіон охоплює басейни трьох головних рік — Гаронни, Луари і Сени. У Нідерландах біїїьша частина цього регіону складається із території, яка лежить нижче рівня моря і відвойована у нього. У Південно-Східній Англії, на територіях, вищих від Нідерландів, у Північній Німеччині та Данії, Південній Швеції і далі на схід він позначений плейстоценовим зледенінням, яке відступило лише кілька тисячоліть тому (див. рис. 1-6). Кожна з цих конкретних місцевостей характеризується своїми власними умовами, оскільки грунти і клімат відрізняються, сприяючи розвитку деяких найбільших світових продуктивних (і престижних) видів сільськогосподарської діяльності.

Північноєвропейська низовина також є одним із головних європейських напрямів людських контактів. Цілі народи мігрували, а війська часто марширували по ній. У міру створення поселень сільськогосподарська диверсифікація стала нормою, а використання землі — інтенсивнішим,