Найбільше місто на Головному Європейському вододілі

Цим містом є Львів, людність якого сягає 733 тис. мешканців. Заснований Данилом Галицьким ще у XIII ст., він був столицею Галицько-Волинського королівства. Після зайняття Галичини Польщею Львів став центром Руського воєводства, землі якого простягалися далеко на захід від нинішнього кордону України. Після приєднання Галичини до Австрії (1772 р.) Львів аж до 1918 р. знову стає столицею, але вже коронного краю — Галичини і Володимирщини. У ньому працює крайовий парламент — Галицький сейм. У 1918 р. Львів виконує столичні функції Західноукраїнської Народної Республіки, доки його у 1921 р. не окупувала Друга Річ Посполита. У міжвоєнний період Львів — центр воєводства, а від 1939 р. (вже у радянських умовах) — центр адміністративної області.

Розташування Львова на Головному Європейському вододілі, на межі Галичини і Волині, на захищеній горбистій території робило його пунктом перетину важливих торгових шляхів і міжнародних комунікацій, що сприяло перетворенню міста на великий ремісничо- і промислово-торговий осередок та культурний і духовно-релігійний центр західної гілки українства. Незважаючи на багатосотлітню полонізацію, майже 150-літню германізацію і півсот-літню русифікацію, Львів постійно залишався українським містом, завжди розвивався у контексті української народності й духовності.

Львів першим серед великих українських міст сприймав культурні надбання Європи і транслював їх на схід. Наприклад, Магдебурзьке право він отримав

ще у 1356 р. Водночас Львів не втратив свого традиційно українського духу і був у міру консервативним. Скажімо, унія Православної та Католицької церков була прийнята у Бересті у 1596 р., а у Львові впроваджена лише 1702 р. Закріпившись на заході України, греко-католицизм став формою єднання двох гілок християнства і витримав перевірку часом. Навіть жорстоке нищення більшовизмом Української Греко-Католицької Церкви не змогло ліквідувати її, і при першій нагоді (1989 р.) вона відновилася.

Львів із Галичиною залишався центром національної культури, коли у Російській імперії декілька разів (1863 та 1886 рр.) офіційно заборонялася українська мова. Тоді він став духовно-організаційним інтегратором усього українства («Просвіта», Наукове товариство ім. Шевченка, загальноукраїнські видавництва й преса). Тут була створена перша в Україні політична партія на чолі з Іваном Франком та Михайлом Павликом (1890 р.). У національно-визвольних змаганнях кінця XIX ст. — початку XX ст. Львів і Галичину називали Українським П’ємонтом. Для географії важливо, що саме у Львові отримав фахову освіту фундатор новітньої національної географії академік Степан Рудницький (1877—1937).

Цікава динаміка і структура людності та господарського розвитку Львова, у якій відображаються суспільно-економічні й геополітичні особливості Галичини і суміжних українських земель. За кількістю населення Львів протягом багатьох віків, аж до середини XIX ст., випереджував Київ. Після виникнення Львова у ньому проживали 2—3 тис. мешканців: крім русинів, це були також вірмени, татари, євреї, караїми та ін. Місто тоді мало торгово-ремісничо-рільничий характер.

По захопленні Львова Польщею (1387 р.) він розбудовується за європейським зразком і до початку XVI ст. набуває вигляду ґотичного міста.

Внаслідок українсько-польських воєн середини XVII ст., зубожіння міщанства, обминання міста торговими шляхами Львів занепадає.

Коли у 1772 р. Львів з Галичиною увійшов до Австрії, австрійський уряд підняв його адміністративний статус. Місто вийшло поза його мури. У 1857 р. людність Львова досягнула вже 70 тис. осіб (таку кількість мав тоді і Київ). У другій половині XIX ст. поступово зростає промислове виробництво (харчова і легка галузі). У 1861 р. до Львова підходить залізниця з Перемишля, а у 1866 р. вже будується лінія на Чернівці—Одесу, у 1872 р. — на Броди—Київ.

Паралельно іде швидкий приріст населення: у 1910 р. тут мешкали вже 206,1 тис. осіб. Після Першої світової війни цей процес триває і на травень 1940 р. ця цифра зростає до 430 тис. Але внаслідок знищення нацистами євреїв ця кількість різко зменшилася — до 180 тис. у 1943 р. Радянська влада провела індустріалізацію Львова шляхом створення тут підприємств-гігантів, що привело до зростання населення до 811 тис. осіб у 1989 р.

До війни у Львові приблизно половину населення становили поляки, приблизно третину — євреї та шосту частину — українці. Після війни різко зменшилися частка і абсолютна кількість поляків та євреїв (дещо більше десятої частини) і зросла частка українців (до 50 %) та росіян (29 %). За переписом 2001 р. у Львові етнічний склад мешканців був такий: українці — 88,4 %, росіяни — 8,7 % (їхня частка в останні десять років різко впала), поляки — 0,9 %, білоруси — 0,4 %.

Промислові підприємства Львова розміщуються поблизу залізничних ліній. Особливо багато їх на Підзамчі (північна частина міста): це галузі легкої та харчової промисловості — м’ясна, лікеро-горілчана, кондитерська фірма «Світоч», молочна, взуттєво-шкіряна. На північному заході зосереджено виробництво телевізорів, автонавантажувачів, сільськогосподарських машин. Третій промисловий вузол — південний (автобусний завод, приладобудування, виробництво електроламп). Зараз майже усі підприємства-гіганти не працюють. Іноземний капітал осів головно у харчовій промисловості: пивоварній (фірма існує ще

від 1715 р.), кондитерській. Львів стає містом безробіття. Його населення навіть скоротилося, а маятникова міґрація різко зменшилася.

Водночас Львів розвивається як великий центр української культури, який зосереджує у собі другий після Києва історико-культурний, у тому числі рекреаційний потенціал міжнародного значення. Насамперед це краєвиди Львова з неповторними архітектурними пам’ятками й ансамблями: Високий Замок, Ринкова площа, ренесансова Успенська церква, барок-кові собор Св. Юра, Домініканський і Бернардинський собори та багато іншого. Шедевром є пам’ятник Адаму Міцкєвичу роботи польського і українського скульпторів. Багатий Львів музеями: меморіальними, художніми, історичними. На знаменитому Личаківсь-кому цвинтарі «сплять під кам’яним замком» Маркіян Шашкевич, Іван Франко, Соломія Крушельницька, Олена Степанів та інші визначні українські та польські діячі.

У нових умовах усе це національне багатство може бути використане для перетворення Львова у центр міжнародної рекреації. Водночас місто, де діють Західний науковий центр НАН України та чимало науково-дослідних інститутів, університет ім. Франка й низка навчальних академій, має великий творчий потенціал для виходу на європейський та світовий ринок ноу-гау.

України. Тут проживає кожний п’ятий її житель, виробляється майже кожна четверта гривня сільськогосподарської продукції України і кожні три десятих валової доданої вартості. Це столичний регіон країни.

Другим «столичним» є Північно-Східний регіон, до якого входять Харківська, Сумська і Полтавська області. Він займає значну частину історико-географічної землі Слобожанщини. Саме

звідси почалося новітнє відродження української культури, науки, освіти наприкінці XVIII — на початку XIX ст. (Г. Сковорода, Г. Квітка-Основ’я-ненко, І. Котляревський, В. Каразин, О. Засядько, заснування у 1805 р. Харківського університету та ін.). Полтавсько-київський діалект ліг в основу української літературної мови. Харків у 1917— 1934 рр. був столицею радянської України, а регіон у цілому у 20-х роках минулого століття був