ЛЮДИ І МІСЦЕВОСТІ ВЛАСНЕ КИТАЮ

Карта розподілу населення Китаю (рис. 10-10) виявляє безпосередній зв’язок між розвитком природи і суспільним розвитком. У технологічно передових країнах люди вже ліквідували свою залежність від того, шо може надати земля; вони зосереджуються у містах та інших місцях значних економічних можливостей. Це призводить до депопуляції сільських місцевостей, що колись були густозасе-леними. У Китаї цього етапу ще не досягнуто. Хоча тут, як і в Індії, багато великих міст, але переважна більшість людей (69 %) усе ще живе на землі та з неї. Тому карта розподілу населення відображає спроможність і продуктивність передусім басейнів, низин і рівнин Китаю. Порівняйте рисунки 10-6А та 10-10, і залежність Китаю від грунтів, води й тепла стане очевидною.

Карта населення також свідчить, шо у певних сферах довкільні умови успішно подолані. Індустріалізація на північному сході, іригація у Внутрішній Монголії та видобуток нафти у Сінь-цзяні надали мільйонам китайців можливість мігрувати із Власне Китаю до цих порубіжних зон, де вони тепер уже переважили місцеві меншини.

Утім фізична географія і демографія Китаю залишаються дуже тісно пов’язаними. Аби ще раз пересвідчитись у цьому, порівняймо рисунки 10-2 і 10-10. На карті населення що темніший колір, то густота населення більша: таким чином вимальовуються течії головних рік. Подивіться, наприклад, на північний схід Китаю, де смуга населення пов’язана з річками Ляохе і Сунгарі. Зверніть також увагу на величезне, майже округле зосередження населення на західному краї червоної зони: це басейн Сичуань у верхів’ї Янцзи. Чотири головні річкові басейни містять понад три чверті населення Китаю:

572 РОЗДІЛ 10 I

УчОР£5\ Японське ПІВНІЧНА (Східне) Г у—\ море

хотей

ннк

Жовте

море

Східнокитайськео’,0-

ТАЙВАНЬ

ТИХИЙ

В’ЄТНАМ

П/вденнокитайське

море

ОКЕАН

ЛАОС

КИТАМ: НАСЕЛЕННЯ

Густота населення (осіб/км2)

0 1 25 50 100 200 400 600 800 1000

0 200 400 600 800 1000 1200 км

200

400

600 миль

РИСУНОК 10-10

1. Басейн Ляохе — Сунгарі, або Північно-Східна Китайська рівнина.

2. Басейн Нижньої Хуанхе, відомий як Північно-китайська рівнина.

3. Верхній і Нижній басейни Чанцзян / Янцзи.

4. Басейн річок Сіцзян і Перл.

Звичайно, не всі люди, які живуть у цих долинах, є аграріями. Великі міста Китаю також виросли на цих густозаселених територіях — від промислових центрів північного сходу до «вискочок» півдня Тихоокеанської окраїни. Як Пекін, так і Шанхай лежать у важливих річкових басейнах. Але, як показує карта, горбисті місцевості між річковими басейнами не обов’язково є густозаселеними. Скажімо, горбистий південь країни (навпроти Тайваню) характеризується густотою 50—100 осіб на кв. км (130—260 на кв. милю). За китайськими мірками це не варте особливої уваги.

Північно-Східна Китайська рівнина

Ця територія є серцевиною північного сходу Китаю, вітчизною засновників династії Маньчжу ареною битви між японськими і російськими завойовниками, колишньою японською колонією, а згодом — ядром комуністичного індустріального розвитку, яке тепер поступається місцем перспективній Тихоокеанській окраїні. Її прийнято було називати Маньчжурією. Як показує адміністративна карта (рис. 10-8), тут є три провінції: Ляонін на півдні з виходом до Жовтого моря; Гірін у центрі та Хейлунцзян, найбільша, на півночі.

Якщо Ви знайомі з широченними угіддями Північнокитайської рівнини, то найпівденніша частина Північно-Східної Китайської рівнини здається ніби її продовженням. Біля узбережжя ферми виглядають так, як поблизу гирла великої Хуанхе; на сході Ляодунський півострів подібний до Шаньдунського півострова через море. Однак це враження швидко зникає. Поїдьте на північ — і

Північно-Східна Китайська низовина виявить ознаки холодного клімату і бідних грунтів. Сільськогосподарські угіддя неоднорідні; майже повсюдно височать димарі. Це промислова, а не аграрна зона. Але ландшафт виглядає як «Іржавий пояс» в Англії чи США: устаткування часто зношене й застаріле, транспортні системи неадекватні, будівлі невідремонтовані. Забруднення води, землі та повітря страхітливе. Багато в чому це нагадує індустріальні зони у посткомуністичній Східній Європі.

Північний схід зазнавав як злетів, так і падінь. Попри те, шо японський колоніалізм був жорстоким і експлуататорським, Японія побудувала залізниці, шосейні дороги, мости, фабрики та інші компоненти регіональної інфраструктури (певний час половина протяжності всіх залізниць Китаю припадала на північний схід). Після відходу японців СРСР захопив усю техніку, устаткування та інше добро, і до кінця 1940-х років ця територія перетворилася на пустку. Коли владу взяли комуністи, вони зробили індустріальний розвиток

північного сходу пріоритетом. Від 1950-х до 1970-х років регіон був промисловим лідером країни. Його населення, що становило лише кілька мільйонів у 1940-х роках, виросло майже до 100 млн. Міста й містечка блискавично зростали.

Усе це зростання базувалося на багатстві корисних копалин північного сходу (рис. 10-11). Поклади залізної руди і вугілля сконцентровані у басейні Ляохе; алюмінієва руда, феросплави, свинець, цинк та інші породи також представлені у достатній кількості. Регіон добре забезпечений нафтою; найбільші її родовища розташовані між Харбіном і Ціцікаром. Комуністичні планувальники зробили Чанчунь, столицю провінції Гірін, автомобілебудівним центром північного сходу; Шеньян, столиця провінції Ляонін, стала провідним сталеплавильним комплексом. Нові можливості приваблювали ханьських китайців мігрувати на північний схід для працевлаштування. Для них держава будувала житло, школи, лікарні, навіть будинки для людей похилого віку — аби всіляко прискорити промисловий розвиток регіону.

На деякий час це спрацювало. Протягом 1970-х років на північний схід припадала чверть усього промислового розвитку країни. Це стимулювалося задоволенням потреб зростаючих міст і містечок, розширенням сільського господарства і диверсифікацією його культур. Басейн ріки Сунгарі у запліччі Харбіна, столиці провінції Хейлунцзян, став продуктивною аграрною зоною, незважаючи на суворе довкілля. Отож північний схід був яскравим прикладом того, чого могло досягнути комуністичне планування.

6 Тоді настала економічна реструктуризація пост-маоїстської епохи. Державні підприємства, які були на чолі промислового відродження Китаю, не змогли адаптуватися до нового, ринково-зорієнто-ваного економічного порядку. Якось раптом вони стали застарілими й неефективними. Офіційна політика заохочувала реструктуризацію і приватизацію, але величезні державні підприємства, а також більшість їхньої робочої сили не захотіли поступитися. Сьогодні внесок північного сходу в обсязі промислового виробництва Китаю становить лише 10 %, тоді як продукція підприємств південного сходу, від Шанхаю до Ґуаньчжоу, щорічно зростає.

Однак економіко-географи не списують з рахунку перспективи північно-східного кута Китаю: адже ця територія зазнавала спадів і раніше. Північний схід залишається скарбницею ресурсів: окрім уже зазначених, слід назвати лісові ресурси дуба та інших твердих порід. Переваги розміщення головних центрів не зникли. Наприклад, Харбін лежить на перетині п’яти залізниць, а також на середині судноплавної ріки Сунгарі, що забезпечує

зв’язок із північчю регіону, а за рікою Амур — із російським Хабаровськом. Понад це, якщо об’єнається Корея, ставши другою Японією Тихоокеанської окраїни, і якщо ввійде в силу російський Далекий Схід (Владивосток і Находка є природними портами північного сходу), земля маньчжурів може вийти із застою і вступити у ще одну нову епоху.

Північнокитайська рівнина

Поїдьте автомобілем новою супермагістраллю від порту Тяньцзінь до столиці або поїздом від Пекіна на південь до Ханьданю, і ви побачите природний ландшафт, майже повністю позбавлений пересіченого рельєфу, і культурний ландшафт, що нескінченно повторюється. Села, на яких позначилися наслідки ранньої комуністичної колективізації, дублюють одне одного з такими однаковими інтервалами, ніби якась геометрія контролює їх. Акуратно викопані канали простягаються в усіх напрямах. Ряди дерев позначають межі полів і садиб. Залежно від сезону повітря або чисте (це

«Ми летіли над Північнокитайською рівниною десь із годину, а пейзаж в ілюмінаторі аж ніяк не мінявся; здавалося, що ми зависли над цією рівною, як стіл, поверхнею. Багато з цих сіл були комунами у 1950-х роках. Видовжені будівлі спроектовані переважно для кількох великих сімей. Після відходу Мао ба його кліки колективізація зупинилася і увага зосередилася на міцних малих родинах. У цьому та інших селах житла майже завжди зорієнтовані у напрямі схід— захід, забезпечуючи найбільшу кількість сонячного світла та літню повітряну вентиляцію. Віддаленіший краєвид невиразний, бо Північнокитайська рівнина навесні оповита лесовим пилом, який розноситься вітром із північного заходу. Жовто-сірий саван огортає атмосферу, аж доки скороминущий по-годний фронт на певний час очистить повітря».

буває вологого літа, коли посіви пшениці вкривають землю, як килим), або забруднене пилом, що, втім, може спостерігатися майже у будь-яку пору року. Тутешні грунти є родючою сумішшю алювіальних відкладень та нанесеного вітром лесу, і найменший вітерець розпушує та піднімає їх угору. Ранньою весною пилюка висить над землею, як смог, укриваючи товстим шаром геть усе. Додамо до цього ще урбаністичне забруднення,

оскільки великі китайські міста стають такими же згубними для здоров’я, як і всюди на Землі.

Для усього, що ми бачили, є географічне пояснення. Однотипна модель поселень визначається одноманітним характером плоскої земної поверхні та відстанню, яку селяни можуть пройти до сусіднього села і назад за світловий день. Канали формують частину широкої системи іригаційних коридорів, споруджених для контролю вод Хуанхе.


Ряди дерев слугують вітроломами. І хоча пшениця переважає серед усіх культур на Північноки-тайській рівнині, ви також можете побачити просо, сорго, сою, бавовник для текстильної промисловості, тютюн (китайці — завзяті курці), фрукти і овочі для міських ринків.

Північнокитайська рівнина є однією з найбільш густозаселених аграрних територій світу. На рисунку 10-10 видно, що для її переважної части

ни густота населення становить 400 осіб на кв. км (понад 1000 осіб на кв. милю), а в деяких місцях густота удвоє вища. Тут влада Пекіна менше сподівається на перерозподіл землі, а більше на підвищення урожайності з допомогою удосконалення добрив, розширення іригаційних потужностей та інтенсивнішого використання робочої сили. Низка гребель на ріці Хуанхе у провінції Хенань знижує ризик повеней, але поза зрошуваними територіями існує постійна проблема посухи. На Північнокитайській рівнині не вироблялося значної кількості продовольства навіть за сприятливих обставин; тому коли погода починає шкодити людині, ситуація одразу стає небезпечною. Загроза голоду ліквідована, але у цій частині Власне Китаю ше не існує продовольчої безпеки.

Північнокитайська рівнина є чудовим прикла-7 дом концепта національного серцевинного ареалу. Вона є не лише густозаселеною високопродуктивною сільськогосподарською зоною, а й місцем розташування столиці та інших важливих міст, значного промислового комплексу і кількох портів, серед яких Тяньцзінь належить до найбільших у Китаї (рис. 10-12). Тяньцзінь на затоці Бо-хай з’єднаний залізницею і новою автомагістраллю з Пекіном (поїздка до столиці займає менше двох годин). Річковий сектор порту Тяньцзінь здатний обслуговувати не лише північний кут Північноки-тайської рівнини та столицю, а й території поза басейном Верхньої Хуанхе — Внутрішню Монголію (рис. 10-1). Тяньцзінь розпочинався як зовнішньоторговельний порт, але такий напрямок його розвитку затримав комуністичний режим. Перед тим Тяньцзінь був центром легкої промисловості та гаванню для захисту від повеней, але після 1949 р. комуністи збудували новий штучний порт і повеневі канали. Вони також вибрали Тяньцзінь місцем активного промислового розвитку і зробили великі інвестиції у хімічну промисловість (у якій Тяньцзінь є провідним у Китаї), залізоробне й сталеплавильне виробництво, важке машинобудування і текстильну галузь. Сьогодні, з населенням 9,3 млн осіб, Тяньцзінь є четвертим за розмірами метрополісом Китаю і центром одного з провідних промислових комплексів.

На північний схід від Тяньцзіня лежить менше місто Таншань. У 1976 р. внаслідок землетрусу з епіцентром між Таншанєм і Тяньцзінем — найбільшого природного лиха XX ст. — загинуло близько 750 000 людей. Зусилля державних рятувальних служб були такими невмілими, що загальне обурення, яке вони викликали, ледь не посприяло передчасному завершенню маоїстського періоду в історії Китаю.

На відміну від Тяньцзіня Пекін є політичним, культурним і освітнім центром країни. Рівень його промислового розвитку не перевершує рівень Тяньцзіня. Однак комуністична адміністрація дуже розширила муніципальну територію столиці, яка не контролюється провінцією Хебей, але прямо підпорядковується центральним органам влади. Пекін весь час розширювався в одному напрямі — до Великої стіни (50 км / 30 миль на північ), тому

«міська» територія охоплює сотні тисяч селян. Такого величезного сукупного населення достатньо, щоб віднести Пекін із його 10,9 млн жителів до найбільших мегаміст світу.