Ліван

Ліван, північний сусід Ізраїлю на Середземноморському узбережжі, є винятком із правила, що Близький Схід — це світ ісламу: чверть його 4,3-мільйонного населення — християни. Удвічі менший за територію Ізраїлю, Ліван має довгу історію торгівлі та комерції — починаючи від стародавніх фінікійців, які базувалися тут понад тисячу років перед Різдвом Христовим. Ліван змушений імпортувати багато основних продуктів харчування і пшеницю. Смуга узбережжя попід горами хоча й інтенсивно культивується, але не може забезпечити населення достатньою кількістю зерна. У внутрішній частині — в родючій долині Бекаа, притиснутій до гір і зрошуваній річкою Літані, вирощується широкий асортимент фруктів та овочів.

Ліван розколовся у 1975 р., коли вибухнула громадянська війна між мусульманами й християнами. Це був конфлікт із багатьох причин. По-перше, у Лівані протягом кількох десятиліть існувала політична система, створена французькими колонізаторами у 1920-ті роки; вона поділила владу між цими двома провідними спільнотами, але основа цієї системи застаріла. У 1930-ті роки мусульман і християн у Лівані було приблизно однаково; але з того часу кількість мусульман зростала

набагато вищими темпами, ніж більш урбанізова-них і в цілому багатших християн (багато з них емігрували з Лівану за останні десятиліття). Незгода мусульман із такою політичною системою виявилася у кількох виступах ще до громадянської війни. По-друге, Ліван став притулком для понад 300 000 палестинських біженців. Ці люди, шо переважно проживали у злиденних таборах, ніколи не були вдоволені поміркованим ставленням Лівану до Ізраїлю. Коли вибухнуло перше протистояння між мусульманами і християнами у місті Тріполі, палестинці приєдналися до конфлікту на мусульманському боці. У результаті цього протистояння країну було фактично зруйновано.

Столиця, місто Бейрут, яке колись славилося величною архітектурною красою і часто порівнювалося з Парижем, зазнало значних пошкоджень: на його вулицях боролися за владу християни, суннітські мусульмани, шиїтські мусульмани, друзи (ісламська секта), палестинське ополчення, а також ліванська і сірійська армії. До кінця 1980-х років Бейрут було майже знищено; його населення скоротилося до 150 000, тобто у десять разів. Від 1990 р. конфлікт припинився, Бейрут було відбудовано, але поділено. Східний Бейрут є християнським анклавом, тоді як Західний — майже виключно мусульманський. За таких умов столиця повертається до життя і тепер має 2,1 млн людності.

У міру зростання впливу мусульман у Лівані християни зосередилися на території вздовж узбережжя між Бейрутом і Тріполі (рис. 7-13). Тим часом Ізраїль окупував зону безпеки на півдні, а різні конкуруючі мусульманські підрозділи контролювали інші частини країни. У 1976 р. Сірія послала свою армію для умиротворення Лівану. Підтримуючи різні угруповання, Сірія допомогла стримати насилля поза Бейрутом, але потім сама опинилася у заплутаних сітях ліванських проблем. У той час інші країни, зокрема Іран, підтримували антиізраїльські сили в Лівані, ше більше ускладнюючи справу.

У 2000 р. Ізраїль вирішив залишити зону безпеки, яку він утримував у Південному Лівані, маючи надію, шо життя на прикордонній території (тепер під наглядом ОО Н) зможе повернутися до норми.