Між східною межею Атлаських гір у Тунісі та дельтою Нілу в Єгипті Сахара виходить до Середземного моря. Тут знаходиться Лівія — мала за населенням (5,4 млн осіб), велика за площею та багата на нафту.

Майже прямокутна за формою, Лівія є країною, чотири сторони якої однаково важливі (рис. 7-11). Обмежені аграрні можливості існують на північному заході — у Тріполітанії з центром у столиці Тріполі, а також на північному сході — у

Кіренаїці з Бенгазі як урбанізованим осередком. Між цими двома прибережними геопросторовими зосередженнями, які є домівкою ДЛЯ 90 % ЛІВІЙЦІВ, лежить Сідра — глибока середземноморська затока. Лівія висунула претензії на цю затоку як свої власні води, але інші країни не прийняли їх. Двома південними кутами Лівії є пустеля Феззан — гориста місцевість поблизу південно-західного кордону з Алжиром і Нігерією — і рідко заселена оаза Куфра — на південному сході. Незважаючи на свої величезні розміри, Лівія претендує на частину території свого південного сусіда — Чаду (рис. 7-11).

Довго утримуючи владу, правитель Лівії Муам-мар Кадафі використав величезні надходження від нафтових родовищ на північному сході країни, по-перше, для будівництва мегапроектів, у тому числі 950-кілометрового трубопроводу, який несе воду з підземних пластів Сахари до спекотливих провінцій Кіренаїки і Тріполітанії; по-друге, для підтримки революційної арабо-ісламської справи за кордоном; і, по-третє, для підтримки панафри-канізму. Пересічні лівійці мають користь від нафтового багатства, але набагато меншу, ніж меш

канці Аравійського півострова. Але й надалі сотні тисяч жителів Нігерії, Гани та інших африканських країн приїздять до Лівії працювати за плату, значно вищу, ніж вони можуть заробити вдома. Восени 2000 р. економічний спад спровокував масові антиафриканські атаки, наслідком яких були сотні загиблих і десятки тисяч висланих із країни. Цей арабо-африканський, мусульмано-христи-янський конфлікт був мало помічений у світі, але він поставив крапку на панафриканській кампанії Кадафі.