Майдан Незалежності

розміщувались Лядські ворота, що стояли на шляху до Верхнього міста.

Тільки в другій половині XVIII століття в районі Пере-свища з’явилися нові оборонні укріплення, основою яких була кам’яна Печерська фортечна брама. Поряд із брамою розташовувався відомий Печерський острог.

У 1830-х роках Печерська брама й однойменний острог були знесені. Поволі зійшло на ніщо й Пересвище, ліс поступився місцем болоту, названому Козячим. У цей час тут стали з’являтися перші будинки, переважно дерев’яні. Одним з перших у Козячобо-лотському провулку (нині — провулок Шевченка) побудував дім міщанин Іван Житницький. На перший погляд, будинок цей

нічим особливим серед інших не вирізнявся — 8 кімнат, мансарда, невеликий сад і тихе подвір’я. Однак ця будівля — історична пам’ятка. У 1846 році тут оселився молодий художник, службовець Київської археографічної комісії Тарас Шевченко. Разом з ним у будинку Житницького мешкали його товариші Олександр Афанасьєв-Чужбинський та Михайло Сажин. Мешкали до 5 квітня 1847 року, коли Шевченка заарештували й потім відправили в заслання.

Не скоро, не одразу, але місцевість ця з глушини стала перетворюватись на центр Києва. Активно став забудовуватися Хрещатик, і тоді ж на місці колишнього пустиря й болота став оформлятись майдан, названий, що цілком логічно, Хрещатицьким. Щоправда, спершу

майдан використовували як місце торгівлі, куди з’їжджалися селяни з навколишніх сіл. Але вже з 1860-х років Хрещатицький майдан стає центральною площею Києва.У 1861 році в будівлі на розі Хрещатика й Хрещатицького майдану розташувалося губернське Дворянське зібрання. Звичайно, в ньому збирався цвіт київської громади.

У 1871 році на майдані було почато будівництво споруди міської Думи, що остаточно усталило Хрещатицький майдан у статусі центральної площі Києва. Після закінчення будівництва Думи майдан уперше перейменовано (усього ж це відбувалося п’ять разів) — не дивно, що його назвали Думським. 29 січня 1878 року будівлю Думи було урочисто освячено, після чого відбулось перше засідання київських думців.

У перші післяреволюційні роки в будівлі колишнього Дворянського зібрання розміщувався Будинок праці та науки, а в будівлі Думи замість думців засідав Київський губвиконком. А Думську площу в 1919 році названо Радянською. У 1935 році Радянська площа була перейменована на честь «всесоюзного старости» Михайла Івановича Калініна. А за 40 років Київський обком партії ухвалив рішення перетворити столицю УРСР на «взірцеве комуністичне

місто». Центр міста, і передусім центральна площа та Хрещатик, зазнали серйозної реконструкції. У 1976 році площа була знов перейменована, цього разу на площу імені Жовтневої революції. Востаннє площа змінила назву в 1991 році. Отже, Пересвище, Козяче болото, Хрещатицька, Думська, Радянська, імені Калініна, імені Жовтневої революції і, нарешті, майдан Незалежності. Цю назву площа носить і сьогодні.

Від Майдану наш шлях веде до Європейської площі, а далі по вулиці Грушевського до Палацової площі. У цьому районі розміщені три будівлі, що уособлюють державну владу в Україні, — Верховна Рада, Будинок урядуй Марийський палац. Але коли перші два ми згадаємо, так би мовити, побіжно, то на історії Марийського палацу зупинимось докладніше.

У 1744 році імператриця Єлизавета II відвідала з монаршим візитом Київ. Від цих відвідин, як згадували свідки, залишилось у монаршої особи двоїсте враження. З одного боку, храми Києва й дивовижні дніпровські краєвиди просто-таки вразили Єлизавету. Та з другого — місто в той момент перебувало у вельми занехаяному стані, і навіть палацу пристойного, де б царська особа могла зупинитись під час своєї подорожі, в Києві не було.

Маршрут вихідного дня

Маршрут вихідного дня