МЕКСИКА

КОНТИНЕНТАЛЬНА МОЗАЇКА

Материкова Середня Америка складається з двох регіонів: Мексики і Центральної Америки. Перший представлений однією країною, а другий — сімома.

Мексика є гігантом Середньої Америки — завдяки як своїм територіальним розмірам, так і величині людності, розмаїттю культур, наділеністю природними ресурсами і геополітичному положенню. Спільний кордон зі Сполученими Штатами є благом для країни, оскільки це значно полегшує її економічні зв’язки. Але він є також і прокляттям, оскільки через сусідство зі США Мексика втратила величезні території. Між двома країнами також часто виникає тертя з приводу масової нелегальної еміграції до Сполучених Штатів. Відплив населен

ня з Мексики пояснюється передовсім станом економіки в цій країні. Цей стан може згодом поліпшитися завдяки підписанню угоди НАФТА, яка сприятиме подальшому економічному розвиткові регіону.

Сім республік Центральної Америки не можуть змагатися з Мексикою ні щодо кількості населення, ні щодо території. Утім ці республіки утворюють окремий географічний регіон. Характерними його рисами є збройні конфлікти, боротьба за владу, економічна стагнація, швидкий ріст населення та криза довкілля. Спочатку зосередимо увагу на Мексиці, а потім звернемося до Центральної Америки.

Мексика є колосом Середньої Америки. Її населення, яке дорівнює 103,6 млн осіб, на 28 млн перевищує людність усіх інших країн цього географічного світу разом узятих, а її територія майже вдвічі більша за площу решти країн регіону (рис. 5-9). В усій Середній і Південній Америці немає жодної країни, населення якої становило би принаймні половину від населення Мексики. У 2000 р. Мексика стала одинадцятою країною на земній кулі, населення якої досягнуло 100 млн осіб. Воно зростало настільки швидко, що порівняно з 1970 р. (48,2 млн) виросло більш ніж удвічі. І хоча темпи його зростання нині дещо сповільнилися, країна має всі шанси знову подвоїти кількість своїх жителів до 2040 р.

Фізична географія більшої частини Мексики нагадує західну частину Сполучених Штатів, хоча в цілому її довкілля є більш тропічним. На рисунку 5-9 видно кілька характерних її особливостей: видовжений півострів Каліфорнія на північному заході, що відокремлюється від материкової частини Каліфорнійською затокою (яку мексиканці називають морем Кортеса); півострів Юкатан на крайньому сході, що випинається далеко в Мексиканську затоку; перешийок Теуантепек на південному сході, де материкова частина Мексики є най-вужчою. Тут, на південному сході, Мексика найбільше подібна до Центральної Америки природно-географічно: гірський хребет утворює перешийок, закручується у бік Гватемали і простягається на північний захід в напрямі столиці країни — Мехіко. Не доходячи до столиці, цей хребет розділяється на два пасма: Західну Сьєрра-Мадре і Східну Сьєрра-Мадре (рис. 5-2, 5-9). Ці пасма формують лійкоподібну центральну частину Мексики, серцевиною якої є обширне Мексиканське плато (Мексиканська долина лежить біля

іаллас

-Сьюдад-Хуарес

^РмЬсільйо

Сан-Антоніо

Новий Орлеан

Х’юстон

Ларедо / ІНуево-Ларедо

^Монклова

кБраунсвілл ;йноса»М ата морос

;Мон>ерреі

іСальтільйо

Кульяка’

Північний тропік

Сакатекас / . Аґуаскальєнтес ^9

,Тампіко

Канкун

Меріда

Тланчінол

їламя

о. Косумель

20°

іалахара

затока

Кампече

\ Мореліяв

Мехіко

Юкатан

£еракрус

‘куернавайЦ Fe

ЇЛЬКОС

Таско;

Хьюдад-Пемекс

‘ЬбЛІЗ

Оахака.

Акапулько

)—Салінга-

Гватемала j

ГОНДУРАС

Ґ ватешпа-

САЖВАДОу-

100° на захід від Грінвіча

МЕКСИКА

КОРИСНІ

КОПАЛИНИ

НАСЕЛЕННЯ

• до 50 000

• 50 000-250 000

• 250 000-1 000 000

• 1 000 000-5 000 000 понад 5 000 000

Столиці країн підкреслено рь Свинець

Високогірні райони Zn Цинк

Ад Срібло Аи Золото Си Мідь Fe Залізо

тт

соь

Газопроводи

Нафтопроводи

Залізниці

Шосе

Газові родовищ

Поклади вугілля

Нафтові родовии

Райони видобут золота

600 км 1-1

400 миль

РИСУНОК 5-9

його південно-східної окраїни). Це нерівне плоскогір’я має близько 2400 км довжини і до 800 км ширини. Найвища точка плато знаходиться на півдні, біля Мехіко, і сягає приблизно 2450 м висоти. З цієї точки плато плавно опускається на північ у напрямі кордону по річці Ріо-Гранде зі Сполученими Штатами.

Як видно з рисунка 1-8, клімат Мексики визначається сухістю, особливо на широких просторах гористої півночі. Більшість районів, забезпечених вологою, розташовані у південній половині країни, де і проживає більшість її населення.

Розподіл населення у 31 штаті Мексики показано на рисунку 5-10. Найбільш густонаселеним

районом, де мешкає понад половини мексиканців, є так званий «пояс» країни — від штату Веракрус на східному узбережжі Мексиканської затоки до штату Халіско на узбережжі Тихого океану. В центрі цього коридору домінує найбільш густона-селений штат — Мехіко (позначений цифрою 3 на карті). В його середині розташований федеральний округ Мехіко (9), який є найбільшою у світі міською агломерацією. У сухій гористій місцевості на північ від цього центрального коридору розташовані найменш населені субрегіони Мексики. Серед них — шість штатів, які межують зі США, — Тамауліпас, Нуево-Леон, Коауїла, Чіуауа, Сонора і Північна Нижня Каліфорнія. Малонаселеним районом є також Південна Мексика, жарка і волога периферія півострова Юкатан, але більшість високогірних районів континентального хребта на південь і південний схід від Мехіко мають значне населення, особливо штати Ґерреро, Оахака та Ч’япас.

Іншою характерною особливістю карти населення Мексики є урбанізація, локомотивом якої є міста з їхніми можливостями просування по соціальній драбині, чому допомагає тиск з боку економічно відсталого села. Сьогодні не менше 74 % мексиканців живуть у містах і містечках, у той час як три десятиліття тому ця цифра становила менше 60 %. Такий відсоток є дивовижно високим для країни, що розвивається (у Сполучених Штатах частка урбанізації складає 75 %). Нема сумніву, що дані цифри відображають бурхливе зростання в останні роки столичного Мехіко, населення якого становить 27 млн осіб (Мехіко — найбільш урбанізований осередок земної кулі): це 25 % усього населення Мексики. Серед інших великих міст центральної частини країни слід назвати Ґвадалахару, Пуеблу і Леон (рис. 5-10). За ме

жами цієї серцевини міста з найвищими темпами зростання розташовані в районі кордону Мексики зі Сполученими Штатами. Населення таких міст, як Тіхуана і Сьюдад-Хуарес нещодавно перевищило 1 млн, а швидке зростання міста Монтеррей, людність якого виросла до 3,5 млн, забезпечило штатові Нуево-Леон провідне становище серед сусідніх штатів (рис. 5-10). Темпи урбанізації на протилежному кінці Мексики, однак, є найнижчими у країні. В цих віддалених гірських районах цивілізація ледь торкнулася американських індіанців.

У національному масштабі вплив індіанців на мексиканську культуру залишається досить великим. Сьогодні 60 % усіх мексиканців є метисами, 20 % — індіанцями з домішками інших рас і близько 10 % — чистокровними американськими індіанцями. Лише 9 % жителів Мексики мають європейське походження. Згідно з тамтешньою приказкою, мексиканці, які не мають індіанської крові у своїх жилах, усе ж мають індіанський дух у своїх грудях. Звичайно, мексиканські індіанці


фПачука

! 3 — ?~ ‘

1 КЕРЕТАРО

2 ІДАЛЬҐО

3 МЕХІКО

4 МОРЕЛОС

5 ТЛАСКАЛА

6 АҐУСКАЛЬЄНТЕС

7 ҐУАНАХУАТО

8 ПУЕБЛА

9 ФЕДЕРАЛЬНИЙ ОКРУГ МЕХІКО

РИСУНОК 5-ю

європеїзувалися, але вплив їхньої культури на сучасне мексиканське суспільство є настільки потужним, що було б недоречно говорити про одно-

9 сторонню аккультурацію з європейським доміну-

10 ванням. Насправді ж у Мексиці відбулася транс-культурація, тобто двосторонній культурний обмін між двома суспільствами, які перебувають у безпосередньому контакті між собою. На крайньому півдні країни (рис. 5-4) декілька сотень тисяч мексиканців усе ще розмовляють виключно мовами американських індіанців, а мільйони інших уживають їх у щоденному житті, незважаючи на те, що самі також розмовляють мексиканським варіантом іспанської мови. На останню мали сильний вплив індіанські мови, і це є лише одним із відбитків, накладених на мексиканську культуру тубільним населенням. Його яскравий внесок відчувається також в одязі, стравах, способах приготування їжі, скульптурі й живописі, архітектурних стилях, місцевих звичаях тощо. Результатом поєднання іспанської та індіанської спадщини стала своєрідність культури, якої не має жодна з країн Середньої та Південної Америки. Вона стала продуктом тих зрушень, які заклали початок змін у країні близько ста років тому.

Революція та її наслідки

Сучасна Мексика постала внаслідок революції, що розпочалася у 1910 р. і спричинила події, які продовжують розвиватися і в наші дні. Причиною революції послужив перерозподіл землі — проблема, яка залишалася нерозв’язаною після здобуття країною незалежності від Іспанії на початку XIX ст. Ще у 1900 р. понад 8000 гасієнд володіли практично всією придатною для обробітку землею в Мексиці та приблизно 95 % родин, що проживали у сільській місцевості, були безземельними і заробляли на життя як пеони (безземельні, постійно заборговані кріпаки) на гасієндах. Тріумфальна революція під проводом легендарного Еміліано Сапати дала країні у 1917 р. нову конституцію, яка стала поштовхом для програми експропріації та роздрібнення гасієнд із переданням їх сільським общинам.

Від 1917 р. більше половини оброблюваної землі в Мексиці було перерозподілено і передано у власність переважно селянських громад, які складалися з 20 і більше родин. Такі землі, як ми вже зазначали, отримали назву ехідос. Права на землю залишаються в держави, а право на її використання передається окремим сільським громадам, які розподіляють її серед своїх членів. Більшість із майже ЗО 000 ехідос, утворених в ре

зультаті подрібнення гасієнд, розташовані в Центральній і Південній Мексиці, де збереглися індіанські традиції володіння та обробітку землі і де розв’язання земельного питання було найбільш успішним. Хоча ця програма земельної реформи стала міцною основою діяльності Інституційної революційної партії (ІРП), що утримувала владу в Мексиці від 1929 по 2000 р., ехідос, як виявилося, були занадто дрібними, аби забезпечити реальні можливості для розвитку. З великим запізненням, у 1990-х роках, уряд розпочав приватизацію ехідос. Але приватні наділи не стали від того більшими, і фермери не могли дозволити собі інвестувати кошти у нові технології. Такі інвестиції є вкрай необхідними для можливості конкурувати з більш ефективними, широкомасштабними сільськогосподарськими виробниками півночі Мексики та Сполучених Штатів, продукція яких дедалі частіше напливає до Мексики по мірі зникнення імпортних обмежень згідно з угодою НАФТА.

Незважаючи на зрозумілий тимчасовий спад у продуктивності сільського господарства в перехідний період, дивом є те, що земельна реформа була проведена без якихось істотних порушень, і втрата багатими землевласниками-аристократами влади відбулася без руйнування держави. Хоча в сільській місцевості люди продовжували недоїдати і жити в бідності, було визнано, що Мексика — єдина серед країн цього географічного світу з великим відсотком індіанського населення — зробила суттєвий поступ у розв’язанні земельної проблеми. Як багато їй потрібно було ще зробити у цьому напрямку, стало очевидним у 1994 р., коли дана проблема знову виникла під час повстання в самому серці найбільш південного штату Ч’япас. Початок повстання був навмисно приурочений до дня вступу в дію угоди НАФТА з метою привернення уваги світової громадськості до цієї проблеми.

Ч’япас, найбідніший з усіх мексиканських штатів, розташований на кордоні з Гватемалою і більше нагадує Центральну Америку, ніж решта Мексики. Його швидко зростаюче населення, яке на сьогодні сягає 4,3 млн осіб, майже цілком становлять індіанці (переважно нащадки майя). Це головно селяни, які тяжко заробляють собі на прожиття, обробляючи невеличкі малопродуктивні ділянки землі на схилах тропічних лісів. Більш родючі грунти долин протягом століть входили до складу маєтків великих землевласників. Такий розподіл земель зберігся у цьому районі практично незмінним, незважаючи на те, що в багатьох інших штатах земельна реформа змінила характер землеволодіння. Намагаючись виправити ситуацію, уряд Мексики вирішив запровадити нові

програми створення системи послуг і нових робочих місць у Ч’япасі (основним попереднім проектом у 1980-х роках була програма вирощування кави, що виявилося марною справою через різке падіння світових цін на цей продукт). За цим настало прийняття поправки до конституції, яка дозволяла приватизацію індіанських земель (що перебували перед тим в общинному володінні). Цей крок розцінювався урядом як можливість прискорення залучення тубільного населення до національної економіки, але на це не погодилася більшість індіанських громад. Усі ці події загострили давні почуття образи жителів Ч’япасу, які майже не скористалися тими перевагами, які принесла з собою мексиканська революція. Радикальна група селян-майя почала таємно створювати організацію для поновлення історичної боротьби індіанських пеонів за землю і справедливу владу, а також за втечу від злиднів і маргінального становища в мексиканському суспільстві.

1 січня 1994 р. ця організація, яка тепер називала себе Національною армією визволення імені Сапати (НАВС), розпочала партизанську війну з координованими атаками на декілька міст у Ч’япасі. Приурочивши повстання до дня вступу в дію угоди НАФТА, організація, яка налічувала лише декілька тисяч, але заявляла про підтримку півмільйона симпатиків, забезпечила своїй програмі максимальний розголос. Програма містила вимоги земельної реформи, доступу індіанського населення до більших економічних можливостей, забезпечення культурної ідентичності та місцевої автономії. Мексиканська армія миттєво відреагу-вала на виступ НАВС і швидко витіснила повстанців з міст. Хоча військові швидко припинили свої жорстокі дії після оприлюднення пресою ряду порушень ними прав людини, з того часу армія продовжує зберігати свою присутність у Ч’япасі в кількості 50 000 вояків. Проте це не залякало партизанів, які перегрупувалися в горах і продовжували залишатися якщо не військовою, то принаймні політичною силою, з якою неможливо було не рахуватися під час переговорів, що незабаром прийшли на зміну збройному конфліктові. Мирні переговори завершилися невдачею в 1996 р., коли сапатисти звинуватили національний уряд у відмові від підписаного ним договору про більше визнання прав і культурних традицій тубільного населення Ч’япасу. Федеральна влада не пішла на подальші поступки, але разом із тим вирішила не загострювати ситуацію продовженням рішучих дій проти НАВС. У результаті ця патова ситуація дісталася у спадок новому урядові, який прийшов

до влади у 2000 р. Незважаючи на передвиборні заяви про те, що він зможе розв’язати проблему сапатистів за декілька хвилин, після свого обрання новий президент Вінсент Фокс виявив, що проблема є набагато складнішою, ніж здавалося спочатку.

Повстання у Ч’япасі збурило цілий шерег більш серйозних проблем, які можуть мати важливі наслідки для майбутнього Мексики. По-перше, воно продемонструвало, що деякі райони країни позбавлені участі в її економічному розвиткові. У просторовому вимірі ситуація, шо склалася в Ч’япасі, є класичним прикладом конфронтації між центром та периферійною провінцією: населення цього найбіднішого віддаленого штату почало вимагати своєї частки національного пирога саме в той час (1995—1998 рр.), коли, згідно з урядовою статистикою, число мексиканців, що живуть в умовах крайньої бідності, зросло на вражаючі 53 %. Іншою проблемою, яка останнім часом постала перед багатьма країнами, в тому числі Мексикою, є деволюція. Вимога сапатистами «автономії» змодельована з автономних областей Іспанії і передбачає не відокремлення, а децентралізацію влади, якою федеральний уряд має ділитися з урядами штатів. Це дає останнім більше повноважень, особливо у культурній сфері.

Ще одна проблема, пов’язана з конфліктом у Ч’япасі, дуже важлива у плані соціальної географії Мексики. Боротьба НАВС пробудила до неї глибокі симпатії з боку тубільного населення п’яти інших південних штатів (Ґерреро, Оахака, Пуебла, Мічоакан та Мехіко, кожний з яких був ареною місцевої спорадичної партизанської активності починаючи з середини 1990-х років) і могла стати тою іскрою, шо розпалила б вогонь боротьби за соціальні права індіанців країни. Як і в країнах басейну Карібського моря, в Мексиці від кольору шкіри безпосередньо залежить соціальний статус особи. Протягом усього сучасного періоду ставлення правлячої еліти країни до індіанського населення не було однозначним. З одного боку, спадщина ацтеків і майя прославляється як яскравий компонент мексиканської ідентичності, з іншого — відсталість американських індіанців вважається чорною плямою на модернізації країни, і всі зусилля щодо допомоги тубільному населенню зводяться до посилення їх асиміляції у національну культуру. Велика кількість мексиканців переважно індіанського походження (20 % населення країни) досягнула протягом останніх 100 років значних соціальних успіхів. Але від 10 % чистокровних індіанців, які вирішили зберегти свої доіспанські культурні традиції, расистське суспільство відсахнулося і продовжує дискримінувати, вважаючи їх громадянами другого сорту.

Зміна географії економічної діяльності

За останні десятиліття Мексика досягнула важливого прогресу в декількох секторах економіки. Протягом 1990-х років її економіка зазнала подальшого трансформування внаслідок буму, що передував вступу в дію угоди НАФТА, яка за наступні роки об’єднала економіки Мексики, Сполучених Штатів і Канади в єдину зону вільної торгівлі та ринок із більш ніж 400 млн споживачів. Мексика має отримати від угоди найбільше, оскільки очікується, що її членство в новій організації ліквідує економічний розрив між нею та її багатим північним сусідом, розрив, який продовжує бути причиною разючих контрастів по всій протяжності спільного кордону довжиною 3115 км.

Початок дії угоди НАФТА в 1994 р. був пов’язаний з рядом непередбачених для політичного істеблішменту і економічної системи Мексики потрясінь. Найбільш відчутним було значне знецінення песо під кінець цього року. Як результат, Мексика вступила в період рецесії, який тривав до кінця 1990-х років, ставши випробуванням на міцність для її компаній, лідерів бізнесу та іноземних інвесторів. Рецесія також стала занадто важким тягарем для уряду, що виявився неспроможним справитися з нею і відновити економічне зростання. Після 1997 р. правляча партія (1РП), яка незмінно керувала країною протягом 71 року, почала здавати свої позиції і остаточно була позбавлена влади на виборах 2000 р. Огляд змін у мексиканській економічній географії буде представлено нижче на тлі щойно згаданих подій.