МОДЕЛІ РОЗВИТКУ

Тепер повернімося до економічної географії для визначення критерію, який дасть нам змогу згрупувати країни, регіони і світи у географічному плані на основі їхнього рівня розвитку. Економічна 44 географія зосереджується на просторових аспектах 45 того, як люди заробляють на життя; тому вона має справу з моделями виробництва, розподілу і споживання товарів і послуг. Як і все інше на Землі, ці моделі дуже різні. Окремі держави звітують про свій експорт та імпорт, сільськогосподарське і промислове виробництво та про інші економічні дані ООН та іншим міжнародним організаціям. За допомогою цієї інформації ми можемо порівняти економічне становище країн світу.

41

Світовий банк, одна з інституцій, які здійснюють моніторинг економічних умов, класифікує країни на чотири групи: 1) з високими доходами, 2) з доходами вище середніх, 3) з доходами нижче середніх, 4) з низькими доходами. Картографуючи країни цих груп, ми отримуємо поділ на географічні кластери (рис. 1-11). Економіки з високими доходами сконцентровані в Європі, Північній Америці та вздовж західної Тихоокеанської окраїни, зокрема в Японії та Австралії. Країни з низькими доходами переважають в Африці й частково в Азії.

Як видно з рисунка 1-11, на цій економічній карті можна розгледіти межі кількох географічних світів, у тому числі між Північною та Середньою Америкою, Австралією та Південно-Східною Азією, Росією та Східною Азією. Всередині великих географічних світів ви можете побачити чіткі

регіональні межі: між Західною та Східною Європою, Бразілією та Андським Південноамериканським регіоном (на захід), а також між Аравійським півостровом, багатим на нафту, і країнами Близького Сходу на північний захід.

Рисунок 1-11 відтворює рівень економічного розвитку країн світу на політично-географічній основі, про що ми повинні пам’ятати. Донедавна економісти і економіко-географи використовували цю базу для поділу країн на розвинуті (РК) і менш розвинуті країни (МРК). Але ці відмінності значно втратили свою доцільність — із причин, які не можна показати на рисунку. Сьогодні для світу характерні серцевинні ареали, де зосереджу- 46 ються багатші країни. Чимало країн і самі мають власні серцевинні ареали розвитку (вони часто нагадують найбагатші суспільства), так само як і

42

Відносини між центром і периферією в реґіоні

Наш світ характеризується несуцільним розвитком. Переваги мають розвинуті країни (РК). І економічні показники свідчать, що розрив між РК і багатьма менш розвинутими країнами (МРК) зростає. Як ця ситуація стала такою екстремальною? У чому її причини?

Регіональні контрасти у розвитку зумовлені багатьма чинниками. «Звинувачують» клімат (як умову реалізації людських можливостей), так само й культурну спадщину (тобто опір інноваціям), колоніальну експлуатацію і — віднедавна — неоколоніалізм. Очевидно, що розподіл доступних природних ресурсів і територіальне розміщення країн відіграють важливу роль. Одні території завжди мали більше можливостей для взаємодії та обміну, ніж інші. Ізольованість від головних напрямів змін завжди оберталася невигодою. Ці чинники, більшою чи меншою мірою залежні від розміщення, залишаються дуже важливими.

Однією з віх національної просторової організації є еволюція серцевинних ареалів — фокусів суспільної активності, котрі функціонують як провідні регіони контролю і змін. Сьогодні ми пов’язуємо це регіональне поняття з серцевиною країни — її найбільшою геопросторовою групою населення, найпродуктивнішим і найвпливовішим регіоном, територією, що характеризується найбільшою центральністю і доступністю та, як правило, містить наділену повноваженнями столицю.

У цьому нема нічого нового. Археологи розкопали знахідки часів найперших держав, які доводять, що серцевини з домінантним містом існували вже тоді. Спочатку ними були малі урбаністичні центри, але пізніше вони перетворювалися на держави-міста, культурні осередки, резиденції імперій та джерела технічних революцій. Але такі серцевини не могли б розвиватися без внеску навколишніх територій. Одним із перших нововведень у старовинних містах було створення організованих військових сил, які допомагали правителям збирати податки й данину від сільських жителів. Так серцевина і периферія (окраїна) стали функціонально пов’язаними: серцевина висувала вимоги, а периферія забезпечувала їх.

Чи завершилися сьогодні такі стосунки між центром і периферією? Відповідь не просто ні — ситуація ще погіршилася. Можна спостерігати серцевинно-пе

риферійні стосунки у кожній країні. У багатьох африканських країнах (Кенія, Сенегал і Зімбабве — приклади з різних регіонів) колишній колоніальний капітал нині становить основу національних серцевинних ареалів. Його висотні будівлі та урядові центри символізують концентрацію привілеїв, влади і контролю. Тут демонструється парадна сторона розвитку: бру-ковані вулиці і вулична підсвітка, лікарні й школи, штаб-квартири корпорацій і компаній, промислових галузей і ринків. Фірми, що виробляють дорогі товари, особливо швидкопсувні продукти, для міських споживачів, оточують центр капіталу. Але що далі у сільську місцевість, то життя змінюється. На периферії серцевинний ареал видається далеким, навіть загрозливим, і завжди пов’язаний з якимись турботами. Скільки ринок у центрі заплатить за урожай? За якою ціною він продасть свої товари, необхідні сільській місцевості? Наскільки високими будуть податки? Ця система стосунків між центром і периферією зберігає великі контрасти у регіональному розвитку. Серцевина (центр) може бути процвітаючою столицею і виглядати як місто у розвинутій країні. Але на периферії переважає нерозвиненість.

Дивлячись на взаємозв’язки з цього погляду, ми бачимо, що система «центр — периферія» стосується не лише окремих країн, а всієї земної кулі. Сьогодні ціла Західна Європа, ціла Північна Америка і Японія функціонують як серцевинні ареали. Тому те, що ми стверджували про відносини між містом і регіоном у менш розвинутій країні, на макрорівні також стосується цих глобальних серцевинних ареалів. Влада, гроші, вплив і організації, які ухвалюють рішення, сконцентровані в Західній Європі, Північній Америці та Японії.

Уявіть собі, що вас як географа попросили розмістити фабрику (скажімо, текстильну), щоб продавати продукцію на ринках серцевинних ареалів. Через те, що зарплатня у цих регіонах висока, ви шукаєте альтернативні місця на периферії, де рівень зарплатні значно нижчий. Сировину також можна купити місцеву. Тому ви радите корпорації заснувати фабрику у певній країні на периферії, таким чином ініціюю-чи взаємозв’язки між підприємствами серцевинного ареалу і виробниками з периферії. Однак тепер ме-

47 периферію бідності й нерозвиненості (див. вставку «Відносини між центром і периферією в регіоні»). Навіть порівняно багаті країни все ще мають території значної нерозвиненості. Країни, позначені на карті як економіки з низькими доходами, побудували галасливі міста з хмарочосами, де вулиці захаращені дорогими автомобілями і крамницями, де продаються предмети розкошів. По мірі того як багаті осередки стають багатшими, а бідна периферія — біднішою, усереднені звітні дані у вигляді «національної» економічної статистики втрачають значну частину свого географічного значення. З огляду на це реальнішу картину в кожній країні

48 може забезпечити індекс регіональної відмінності.

Ось чому географічний поділ на розвинуті та менш розвинуті світи вже не є доцільним. У Східній Азії домінують економіки з низькими доходами, але вона містить і Японію — одну з найба-гатших держав. Європа належить до світів з високими доходами, але це не стосується Албанії, Молдови або України.

Не так давно країни поділялися на «перший світ» (капіталістичний), «другий світ» (соціалістич-ний/комуністичний), «третій світ» (менш розвинутий), «четвертий світ» (найменш розвинутий) та навіть «п’ятий світ» (найбідніший). Ця класифікація так само багато в чому втратила своє значення у XXI ст. Найвідповідніший критерій ми

МОДЕЛІ РОЗВИТКУ

43

неджери корпорації занепокоєні політичною нестабільністю у цій периферійній країні. Далі ви обговорюєте з представниками влади гарантії, тому економічні зв’язки також стають політичними.

Чи усе це обов’язково є невигодою для країн на периферії, переважно менш розвинутих країн і країн без переваг? Зрештою, корпорації серцевинних ареалів і підприємства роблять інвестиції, стимулюють економіку і дають людям роботу в периферійних країнах. Однак залежні відносини поглиблюються і незабаром нівелюють будь-яку перевагу. Отримані прибутки, як правило, повертаються до центру і дають периферії лише мінімальні вигоди. Коли ви бачите ультрамодерний готель, що височіє над піщаним пляжем карібського острова, і спостерігаєте його обслугу за роботою, помічайте обидві сторони цього процесу. Інвестиції вкладені, і створені нові робочі місця. Але прибутки готелю повертаються на банківські рахунки багатонаціональної корпорації у Нью-Йорк, Токіо або Лондон.

Ще одна проблема стосується соціополітичних ефектів. Та текстильна фабрика, про яку ми згадували, потребує менеджера та іншого адміністративного персоналу. Ці люди намагаються стати (або стають) частиною еліти, «вищим класом», подібним до кадрів серцевинного ареалу, у цій периферійній країні, тобто у світі без переваг. Унаслідок того, що ці люди представляють інтереси серцевинного ареалу, вони мають неоднозначні повноваження: що найкраще для підприємств центру, не завжди добре для їхньої країни-батьківщини. Таких прикладів взаємозв’язків між центром і периферією багато, і усі країни сьогодні більше взаємопов’язані, ніж багато хто з нас уявляє. Розширюється глобальна мережа взаємозв’язків, заснована на традиційних культурних ландшафтах менш розвинутих країн. Вона сягає навіть найменшої крамнички забутого Богом села у най-віддаленішій частині МРК. Численні географічні світи і реґіони, які ми визначаємо у цій книзі, крім усього іншого, перебувають у скрутному залежному становищі у глобальній економіко-географічній системі — системі, чітко орієнтованій на серцевинні ареали.

Тому країни периферії стають заручниками всередині глобальної економічної системи, над якою вони не мають контролю. Навіть країни, що володіють продукцією, на яку існує великий попит (такою як нафта у державах ОПЕК), мають труднощі перетво

рення своєї тимчасової переваги на довготерміновий паритет з державами — потугами серцевинних ареалів. Країни, в яких доходи прямо пов’язані з експортом сировинних матеріалів, таких як стратегічна сировина (або унікальні сільськогосподарські культури типу бананів або цукру), залежать від ласки покупців. Та існують ще інші причини залежних умов багатьох периферійних країн. Подібно до сучасного міста серцевинні ареали постійно вилучають кваліфікованих спеціалістів і професіоналів з периферії. Як сталося, що багато лікарів, інженерів і вчителів з Індії працюють в Англії та США? А як гостро Індія відчуває потребу в таких освічених людях! Кожна така еміграція завдає збитків, але гнітючі політичні обставини у периферійних країнах вносять свою частку у цей «відплив інтелекту».

Нерозвиненість периферійних країн, що триває й далі, також охоплює традиційні культурні смаки та цінності. Просування щупальців серцевинних ареалів у реґіони з сильною традиційною культурою може спричинити відповідну реакцію, можливо навіть повернення фундаменталізму. Це згодом зумовить економічні зміни. Навала усього модерного може викликати тривогу. Не забувайте, що давні традиції периферійних суспільств створили розгалужену бюрократію, якій загрожують відповідні економічні наслідки. Іноді реальні втручання зовнішніх (серцевинних) чинників, такі як спорудження офісів, агенцій авіаліній або торговельних закладів, піддаються жорстоким атакам. Ці випадки немовби символізують ідеологічний спротив чужому вторгненню.

Отож країни периферії стикаються зі значними проблемами. Вони є пішаками у глобальній економічній грі, правила яко? незмінні. їхні внутрішні проблеми поглиблюються агресивним втручанням інтересів серцевинних ареалів. На спосіб використання ресурсів (наприклад, чи виробляти продовольство для місцевого споживання, чи виробляти експортні культури) істотно впливає іноземне втручання. Периферія набагато більше потерпає від деградації довкілля, перенаселення і помилок в управлінні, ніж країни серцевинних ареалів. Успадковані невигоди з часом зростають, але уроки з цього не робляться. Розширення прогалини між багатіючою серцевиною і надалі бідніючою периферією загрожує майбутньому світові.

49 можемо визначити на основі поняття переваги: деякі країни мають її, а багато інших не мають. Така перевага може набирати різних форм: географічного розташування (розміщуватися на узбережжі в цілому вигідніше, ніж на внутрішніх територіях), сировини, уряду, політичної стабільності, виробничої кваліфікації та багатьох інших. По мірі того як розрив між країнами з перевагами і без них розширюється (і так дійсно відбувається), стабільність політичної ситуації перебуває під загрозою. А разом з цим і переваги тих, які ними володіють, над тими, які їх не мають.

У нашому дослідженні географічних світів поняття розвитку буде аналізуватися у регіональному

контексті та з кількох позицій. Рисунок 1-11 відображає події, які розпочалися задовго до Промислової революції кінця XVIII—XIX ст.: Європа навіть до середини XVIII ст. мала засоби для своєї колоніальної експансії. У той час Промислова революція спричиняла потреби Європи у сировині, а зростаючі підприємства стимулювали її імперський контроль. Тому західні країни отримали величезні стартові можливості, тоді як колоніально залежні продовжували постачати сировину і споживати західні промислові товари. Так сформувалася система міжнародного обміну і потоків капіталу, яка мало змінилася і після закінчення колоніального періоду. Країни, що розвиваються, добре

44

усвідомлюючи своє скрутне становище, звинувачують розвинутий світ в усталенні його дов-50 готермінових переваг з допомогою неоколоніалізму — збереженню старої системи під новою личиною.

Ознаки нерозвиненості

Хоча сьогодні вже недоцільно ділити земну кулю на розвинуті та менш розвинуті географічні світи, все ще існують регіони всередині світів і країни всередині регіонів, які потерпають від нерозвиненості. Як виявимо під час нашої глобальної подорожі, нерозвиненість набирає різних форм, демонструє розмаїті симптоми і має багато причин. Аби збагнути деякі із симптомів, порівняйте, скажімо, Бангладеш або Мозамбік з Японією чи Канадою на таблиці 1-2. Темпи приросту населення на периферії вищі, очікувана тривалість життя коротша, темпи урбанізації нижчі, доходи менші. Бідніші країни страждають від високої дитячої смертності, поганого стану охорони здоров’я і санітарії, неефективного сільського господарства, недостатнього харчування, перенаселених міст та багатьох інших проблем. Багато периферійних країн утягнуто у глобальну економічну систему як у пастку, де експорт напівфабрикатів або частково переробленої сировини є єдиним джерелом їхніх зовнішніх доходів.

Примара боргів

Усі ми знаємо про небезпеку занадто далеко влазити в борги. Позичте забагато грошей, і виплата відсотків і капіталу може залишити обмаль на поточні потреби, такі як їжа і одяг, не кажучи вже про ремонт і заміну обладнання. Окремі люди, родини, села і міста повинні складати бюджети і зба-лансовувати свої доходи і видатки.

Так само і з країнами. Національні уряди, подібно до окремих осіб і родин, мають часом позичати, аби звести кінці з кінцями. Якщо посуха знищить урожай, уряд може позичити за рахунок майбутнього експорту нафти чи руди, щоб заплатити за гостро необхідні основні продукти харчування. Якщо врожаї у країні пропадуть у поточному році, подальша позичка стане конче необхідною. Це означає, що майбутній бюджет уряду буде обтяжений високими виплатами покриття боргу. Цим буде обмежено можливості витрачати на школи, дороги, клініки тошо. Якщо вирішать збільшити податки для здійснення платежів, результатом може стати сповільнення розвитку економіки. Обслуговування боргу важко уникнути.

Однак часто до надмірних боргів призводить зовсім не продовольча необхідність або якась інша

нагальна проблема, а помилки уряду в управлінні. У постколоніальний період багато урядів колишніх колоній вибрали найкоротший шлях для оздоровлення своїх економік, будуючи дамби, фабрики і порти, які не виправдали великих капіталовкладень. Звичайно, уряди і корпорації колишніх колоніальних держав дуже хотіли будувати, отримувати великі прибутки і навіть позичати новим урядам гроші для збільшення обсягів будівництва.

Незабаром багато цивільних урядів, які вийшли з колоніальної влади, ослаблені такими помилками і втрачаючи довіру своїх громадян, почали надіятися на військових. А диктатори в погонах, котрі їх змінили, потребували зброї для утримання влади — зброю з готовністю продавали в кредит військово-промислові підприємства багатих країн. Упродовж холодної війни диктаторські режими на периферії стали близькими союзниками обох супердержав, а військові спеціалісти воювали в Азії, Африці й Америці. Коли із завершенням холодної війни до деяких (хоча не всіх) із цих країн почала повертатися представницька влада, вони виявили таку велику заборгованість перед головними багатими країнами, що не мали можливостей відродження.

Зовнішня заборгованість властива не лише країнам на периферії, — навіть багаті країни (в тому числі США) мають державні борги. Що важливо, то це можливість обслуговувати свій борг і ще платити за інші свої потреби. У таблиці 1-1, наприклад, Польща, Бразілія і Південна Корея (з найбільшим тягарем заборгованості на одну особу за даними таблиці) мають валовий національний продукт на одну особу втроє вищий, ніж борг (валовий національний продукт країни, або ВНП, є сукупною вартістю всіх товарів і послуг, вироблених громадянами країни всередині або поза її межами протягом календарного року). Тепер порівняйте ці цифри з даними Нікарагуа — середньоамери-канською жертвою холодної війни, чий борг на одну особу приблизно у чотири рази більший від її ВНП на особу. Нікарагуа є однією з трьох найбідніших країн у Західній півкулі, але подібна ситуація характерна і для Африки. Географічний світ Субсахари сьогодні найбільше страждає від боргового тягаря, одночасно переживаючи медичну, екологічну та політичну кризу. І на глобальній периферії цей світ не є єдиним, де спостерігається збільшення бідності внаслідок заборгованості.

Кожного року лідери семи найбагатших країн плюс Росія (так звана G—8) зустрічаються для обговорення світових економічних проблем. У 1999 р. ця група проголосувала за скасування боргів на суму близько 100 млрд дол. США найбіднішим країнам, переважно в Африканській Субсахарі. Та ці добрі наміри не завершилися практичними діями. До того часу як ці країни

45

Таблиця І — 1

ЗОВНІШНЯ ЗАБОРГОВАНІСТЬ КРАЇН ІЗ СЕРЕДНІМИ ТА НИЗЬКИМИ ДОХОДАМИ

ГЕОГРАФІЧНИЙ

СВІТ

КРАЇНА

СУКУПНИЙ ЗОВНІШНІЙ БОРГ,

1998 р., млрд дол. США

БОРГ НА ОДНУ ОСОБУ, 1998 р„ тис. дол. США

ВНП НА ОДНУ ОСОБУ, 1998 р„ тис. дол. США

ЄВРОПА

Польща

47.708

1,236

3.910

Румунія

9,513

0,425

1,360

Україна

12.718

0,252

0,980

РОСІЙСЬКИЙ СВІТ

Російська Федерація

183,601

1,252

2,260

Грузія

1,647

0,305

0,970

СЕРЕДНЯ АМЕРИКА

Мексика

159.959

1,636

3,840

Нікарагуа

5.968

1,326

0,370

ПІВДЕННА АМЕРИКА

Бразілія

232,004

1,426

4,630

Колумбія

33,263

0,871

2,470

Перу

32,397

1,301

2,440

ПІВНІЧНА АФРИКА/

Єгипет

31.964

0,483

1,290

ПІВДЕННО-ЗАХІДНА

Алжир

30.665

1.005

1,550

АЗІЯ

Йорданія

8,484

1,885

1,150

АФРИКАНСЬКА

Нігерія

30,315

0.275

0,300

СУБСАХАРА

Гана

6,884

0,370

0.390

Кот д’Івуар

14,852

0,964

0,700

Конго

5,119

1,896

0,680

Кенія

7.010

0,238

0,350

Південна Африка

24.711

0,573

3,310

Мозамбік

8,208

0.434

0,210

ПІВДЕННА АЗІЯ

Індія

98,232

0.99

0,440

Пакистан

32,229

0,227

0,470

СХІДНА АЗІЯ

Китай

154,599

0,124

0,750

Південня Корея

139,097

3.004

8,600

ПІВДЕННО-СХІДНА

Індонезія

150,875

0,726

0,640

АЗІЯ

В’єтнам

22,359

0,293

0,350

Філіппіни

47,817

0,637

1,050

ТИХООКЕАНСЬКИЙ

СВІТ

Папуа—Нова Гвінея

2,692

0,598

0,890

Джерело: Дані про зовнішню заборгованість взято зі Світового банку, World Development Indicators, 2000 (Washington, DC: 2000), p. 248-250.

зустрілися знову в Окінаві (Японія) у 2000 р., жодних боргів не було скасовано. Одна з причин цього провалу, без сумніву, полягає в реакції суспільства багатих країн на попереднє рішення. У пресі запитувалося, чи не призведе таке скасування боргів до подальшого невмілого управління бюджетами з боку військових режимів, до поглиблення корупції влади жадібної еліти та нечесних бізнесменів з урядовими зв’язками. До якої міри скорочення боргів послабить етнічні та культурні суперечності, нераціональне використання допомоги та збагатить традиціоналізм? Тут знову є докази того, що глобальна економічна система конт

ролюється кількома багатими країнами серцевини і працює не на користь більшості периферії.

Глобалізація

У серпні 1999 р. француз на ім’я Жозе Бове, лідер так званої Селянської федерації, став національним героєм. Він отримав таке визнання через те, що група його симпатинів зруйнувала ресторан McDonald’s у місті Мійо; коли месьє Бове посадили у в’язницю десять місяців потому, десь 40 000 прихильників об’єдналися на його захист. Для

46

51 месьє Бове McDonald’s є символом глобалізації — процесу, в якому він убачає американізацію французьких традицій, а у руйнуванні ресторану — самозахист культури. У листопаді 1999 р. Бове побував у Сіетлі, борючись за зрив засідання Світової організації торгівлі (СОТ). По мірі розвитку глобалізації опір проти неї зростає не лише у Франції, але навіть у самих США.

Чому такий очевидно вигідний процес зумовлює такий гарячий спротив? Глобалізація усуває бар’єри у міжнародній торгівлі, стимулює комерцію, забезпечує робочі місця у депресивних районах, сприяє соціальному, культурному, політичному та іншим видам обміну. Висококваліфіковані працівники в Індії приймаються на роботу комп’ютерними фірмами, штаб-квартири яких базуються у Каліфорнії. Японські автомобілі складаються у Таїланді. Американське взуття виробляється у Китаї. Тисячі ресторанів McDonald’s пропонують своє знайоме (і стандартне) меню споживачам від Токіо до Тель-Авіва.

Опоненти глобалізації стверджують, що її негативні сторони переважають позитивні. Так, кваліфікованим робітникам в Індії платять лише частину того, що отримують їхні каліфорнійські колеги, тому багато з них захочуть покинути Індію задля більшої зарплатні за кордоном у той час, коли країна має велику потребу в їхньому досвіді. Зарплатня і виробничі умови китайських взут-тєвиків далеко гірші від тих, які прийнятні для американських робітників. А щодо ресторанів McDonald’s, то вони пропагують споживання некорисної їжі порівняно з кращим національним меню. Опозиція глобалізації у США часто зосереджується на втраті американських робочих місць, коли корпорації переміщують свої підприємства у закордонні країни, де праця дешевша.

Певним чином процес сучасної глобалізації є революцією, але вона не перша у своєму роді. Перша «глобалізаційна революція» сталася протягом XIX — початку XX ст., коли європейська колоніальна експансія поширювала ідеї, нововведення, товари і звичаї по всій землі. Колоніалізм трансформував усе довкола — по мірі того як європейські держави будували міста, транспортні мережі, дамби, іригаційні системи, заводи та інші потужності, часто з руйнівним впливом на місцеві традиції, культуру та економіку. Від товарів до ігор (від мила до футболу) люди на більшій частині планети починають робити подібні речі. Найбільша з усіх колоніальних імперій, тобто Британська, зробила англійську мову світовою, яка й надалі залишається домінантою у сучасному, другому гло-балізаційному процесі.

Сучасна глобалізація є революційнішою, ніж у колоніальний період, бо вона спричинена доско

налішими швидкісними комунікаціями. Коли британські колоністи планували будівництво своїх орнаментованих вікторіанських урядових і громадських будівель у тодішньому Бомбеї, архітектурні креслення готували в Лондоні і посилали в Індію на пароплаві. Коли китайський уряд у 1980-х роках вирішив створити у Шанхаї комерційний район, подібний до нью-йоркського Мангеттена, плани розробляли у США, Японії та Західній Європі, а потім передавали до Шанхаю через Інтернет. Один вантажний корабель, що перевозить продукти з Китаю на американські ринки, бере на борт більше вантажу, ніж сотня суден колоніальної ери.

І, як часто побачимо з наступного матеріалу, державно-політичні кордони на Землі стають дедалі прозорішими. Економічні альянси дають змогу виробникам переправляти сировину і кінцеву продукцію через кордони, які колись забороняли такий обмін. Групи країн створюють союзи, (НАФТА, Меркосур), які обстоюють вільну торгівлю. Ультимативною метою Світової організації торгівлі (СОТ) є зниження торговельних бар’єрів, які ще збереглися, заохочення не лише регіональної, а й глобальної торгівлі.

Як трапляється з усіма революціями, загальні наслідки теперішнього глобалізаційного процесу є непевними. Критики прогнозують, що одними з наслідків стануть поглиблення розриву між багатими і бідними, поляризація багатства і дестабілізація. Контрасти серцевини і периферії в результаті глобалізації збільшуються, а не зменшуються, оскільки бідні у периферійних суспільствах експлуатуються корпораціями, розташованими у серцевинних ареалах. Захисники стверджують, що, як і у випадку Промислової революції, потрібен час, щоб отримати вигоду, але позитивні наслідки глобалізації будуть вигідні для всіх.

Справді, світ функціонально стискується, і ми пересвідчимося у цьому, читаючи цю книгу. Але «глобальне село» все ще має особливих сусідів, і дві революційні глобалізації не змогли ліквідувати їхні специфічні риси. У наступних розділах ми скористаємося засобами географії, щоб «відвідати» і дослідити їх.