МІКРОНЕЗІЯ

На північ від Меланезії та на схід від Філіппін лежать острови, що складають регіон, відомий як Мікронезія (рис. 13-3). Сама назва відображає розміри островів: понад 2000 островів Мікронезії не лише крихітні (площа багатьох не більше однієї квадратної милі), але вони здебільшого розміщені набагато нижче відносно рівня моря, ніж у Меланезії. Деякі з островів вулканічного походження

8 («високі острови», як називають їх місцеві), але кількісно їх переважають коралові — так звані

9 «низькі острови», які ледь піднімаються над морем. Ґуам площею 550 кв. км (210 кв. миль) є найбільшим островом Мікронезії, а висоти у регіоні не перевищують 1000 м (3300 футів).

Поділ на «високі» і «низькі» острови доцільний не лише у Мікронезії, айв усьому Тихоокеанському світі. І фізична географія цих островів, і економіка на її основі суттєво відрізняються. Острови вулканічного походження затримують значну кількість вологи з океанічного повітря та мають родючі вулканічні грунти. У результаті сільськогосподарська продукція тут диверсифікованіша, а життя значно безпечніше. Населення тут, як правило, чисельніше, ніж на островах рифового походження, де звичайною є посуха, а рибальство і кокосові пальми створюють опору життя. Малі спільноти зосереджуються на «низьких островах», і з часом багато з них вимирають. Головні ж міграційні потоки — від Гаваїв до Нової Зеландії — стосуються «високих островів».

До середини 1980-х років Мікронезія була переважно підопічною територією США (остання з повоєнних, за якою наглядала ООН), але цей статус тепер змінився. Як показує рисунок 13-3, сьогодні Мікронезію складають незалежні держави. Маршаллові Острови, де США колись випробовували ядерну зброю, тепер є республікою у «вільній асоціації» зі США, маючи такий самий статус, як Федеральні Штати Мікронезії та (з 1994 р.) Палау. Північні Маріанські острови є спілкою держав «у політичному союзі» зі США. Останні надають мільярди доларів допомоги цим країнам, а ті в свою—чергу зобов’язуються не брати участі в політичних акціях, що не відповідають інтересам США. Є й інші умови: наприклад, Палау надали Сполученим Штатам права на присутність на їхній території військових баз терміном на 50 років після здобуття незалежності.

Частиною Мікронезії також є Гуам, що належить США. Про незалежність тут нема й мови, а військові бази метрополії і туризм забезпечують значну частину прибутків. Це стосується і такої незвичайної республіки, як Науру. З населенням лише 10 000 осіб і площею 8 кв. миль ця мікродержава стала багатою завдяки продажу своїх

родовищ фосфатів Австралії та Новій Зеландії, де вони використовуються як добрива. Прибутки на одну особу тут стрибнули до 10 000 дол. США, і Науру певний час була найбагатшою тихоокеанською спільнотою. Але фосфатні резерви вичерпалися, і республіка зіткнулася з економічною кризою.

У цьому регіоні крихітних островів більшість людності утримують родини з допомогою землеробства або рибальства, і практично всім цим країнам потрібні вливання іноземної допомоги, щоб вижити. Природна економічна комплемен-тарність між землеробською культурою «високих островів» і риболовецькими громадами «низьких» часто нівелюється віддаленістю — і просторовою, і культурною. Місцеве життя тут може здаватися ідилічним хіба що туристам, але для мікронезійців воно часто є щоденним викликом.

На схід від Мікронезії та Меланезії лежить серцевина Тихоокеанського світу — величезний трикутник, що простягається від Гавайських островів до острова Пасхи та Нової Зеландії. Це Полінезія (рис. 13-3) — регіон численних островів — від вулканічних гір (Мауна-Кеа на Гаваях сягає близько 4200 м/13 800 футів), укритих тропічними лісами і зрошуваних понад 250 см (100 дюймів) щорічних опадів, до низьких коралових островів, де всю рослинність представляють декілька пальм, а посуха є постійною проблемою. Полінезійці мають дещо світліший колір шкіри і кучерявіше волосся, ніж інші мешканці Тихоокеанського світу. Антропологи відрізняють первинних полінезійців від іншої групи — неогавайців, які є сумішшю полінезійських, європейських і азійських рис. На Гаваях (цей архіпелаг має понад 130 островів) полінезійська культура як європеїзована, так і східно-зорієнтована.

Простори та розмаїття природного довкілля Полінезії неперевершені, тому вона являє собою виразний географічний регіон усередині Тихоокеанського світу. Полінезійська культура хоча й просторово фрагментована, але демонструє певну послідовність і однорідність від острова до острова, від одного кінця широко розкинутого регіону до іншого. Це особливо виражається у мові, технологіях, житлі та мистецьких формах. Полінезійці унікально адаптовані до свого довкілля, і задовго перед тим як європейські кораблі досягли їхніх вод, місцеві мешканці вже плавали по широких просторах океану у величезних подвійних каное завдовжки 45 м (150 футів). Вони пропливали десятки кілометрів до багатих рибних зон та вели, можна сказати, міжострівну бартерну торгівлю, використовуючи «географічні» карти з бамбукових палиць і орієнтуючись по зорях. Однак описи

«У Туволу простір є неабиякою винагородою. Це країна площею понад 26 кв. км (10 кв. миль) на дев’яти «низьких островах», що формують 575-кілометровий (360-мильний) ланцюг. Я мав нагоду зійти на берег одного з найбільших таких островів — Фунафуті, де живуть 4500 із І 11 000 мешканців країни. Перша будівля у столиці Ваяху, яку я побачив, називалася Департаментом рибальства — і з важливої причини. Тувалу територіально мала, але вона має величезну БЕЗ, яку здає j в оренду переважно для рибальства. Два інші враження: люди тут мають очевидні проблеми з відходами (для сміттєзвалищ замало місця, а пластикова тара може призвести до екологічної катастрофи); і нагадування про Другу світову війну. Оцей іржавіючий мастодонт і далі стоїть там, де його кинули; і такі пейзажі лише дратують у цьому ізольованому тихоокеанському куточку».

полінезійського раю, смарагдових морів, пишних ландшафтів і лагідних людей спотворює жорстока реальність. Полінезійська спільнота протягом віків терпіла великі людські втрати на морі; родини розділялися мітрацією; голод і страждання переслідували жителів малих островів; спільноти часто втягалися у гострі конфлікти й жорстоку родову помсту.

Політична географія Полінезії складна. У 1959 р. Гавайські острови стали п’ятдесятим штатом СІЛІ А. їхнє населення сьогодні становить 1,2 млн осіб, із яких 80 % проживає на острові Оагу. Накладання культур там символізується панорамою хмарочосів Гонолулу на тлі відомого згаслого вулкана Діамантова Голова. Королівство Тонга стало незалежною країною у 1970 р. після 70 років британського протекторату; адміністровані Великою Британією острови Елліс були перейменовані на Тувалу і разом з островами Гілберта на півночі (тепер у складі Кірібаті) здобули незалежність у 1978 р. Інші острови продовжують перебувати під французьким контролем (Французька Полінезія), під адмініструванням Нової Зеландії (Раротонга) і під британським, американським та чілійським прапорами.

У процесі політико-географічної роздробленості полінезійська культура зазнає жорстоких ударів. Земельні упорядники, проектанти готелів і туристські долари розробили для Таїті той курс, яким Гаваї вже зайшли далеко. Американізація Східного Самоа створила нове суспільство, відмінне від старого. Полінезія багато втратила зі своєї давньої культурної однорідності; сьогодні регіон являє собою клапотну ковдру нового й ста

рого — нове часто безбарвне і беззмістовне, а старе дедалі більше витісняється.

Країни і культури розглядуваного географічного світу об’єднує океан, на окраїні якого у XXI ст. розіграється грандіозна драма економічної та політичної трансформації. Одні лише колишні межі Тихоокеанського світу — Гаваї на півночі та Нова Зеландія на півдні — так перебудовувалися іноземними вторгненнями, що вкрай небагато залишилося від королівств і культур, які здавна тут переважали. Тепер цей світ зіткнувся зі значно більшими змінами, ніж ті, що принесли сюди європейські колонізатори. Колись береги та води Середземного моря творили арену регіональної трансформації, яка, втім, змінила цілий світ. Тоді був Атлантичний океан — проспект для Промислової революції та сцена для фатальної війни. Здається, тепер надійшла черга Тихого океану, оскільки величезна країна світу і майбутня супердержава — Китай — зустрічається тут із найбагат-шою та найпотужнішою країною — США. Гіганти боротимуться за перевагу в Тихоокеанському світі, але як тоді бути тутешнім слабким спільнотам?