Загальний обрис Північної Америки, який ми щойно коротко змалювали, буде корисним для створення схеми регіоналізації, яка подаватиметься у другій половині цього розділу. Але щоб повністю оцінити внутрішню регіональну структуру цього світу, нам спершу слід досить детально розглянути мінливу суспільну географію кожної країни. Почнемо зі Сполучених Штатів, і у цьому нам допоможе короткий перегляд основного змісту рисунка 4-3.

НАСЕЛЕННЯ ВТ.-Вермонт

до 50 000 .

Зх.В.-Західна Вірґінія

иіиі іп

КОНН.-Коннектікут МАСС.-Массачусетс МД-Меріленд МІСС.-Міссісіпі Н.Г.-Нью-Гемпшір Н.Д.-Нью-Джерсі

Т’ Пд.К.-Південна Кароліна

Столицю країни підкреслено Пн.К.-Північна Кароліна ПЕНС.-Пенсільванія Р.А.-Род-Айленд ТЕНН.-Теннессі Фед. окр.-Федеральний округ

1000 1500 2000 км

• 50 000-250 000

• 250 000-1 000 000

• 1 000 000-5 000 000 понад 5 000 000

if

РИСУНОК 4-3

Населення у часі й просторі

Сучасне розміщення населення Сполучених Штатів зображене на рисунку 4-4. Варто зазначити, що ця карта є останнім «кадром» кіноплівки, яка розкручується протягом чотирьох століть із часу заснування перших сталих європейських поселень на північно-східному узбережжі. Спершу повільно, а потім із прискореною швидкістю у XIX ст., коли одне велике відкриття в галузі транспорту йшло за іншим, американці (і канадійці) почали керувати своїм чудовим континентом і посунули межу заселення у західному напрямі аж до Тихого океану. Швидкість цієї експансії була приголомшливою, адже американці здавна були найбільш мобільним народом світу. Фактично, сьогодні міграції продовжують змінювати розміщення населення у Сполучених Штатах і, можливо, найбільш важли

вим сьогодні є постійний рух людей і засобів існування у південному і західному напрямах (так званий Сонячний пояс).

Аби зрозуміти карту сучасного населення, ми повинні з’ясувати головні сили, які сформували і продовжують формувати розміщення американців та їхньої діяльності. З перших днів Сполучені Штати приваблювали стійкий приплив іммігрантів, які швидко асимілювалися в домінуючому суспільному напрямі (див. вставку «Міграційний процес»). У цій країні люди швидко пристосовувалися, щоб максимально наблизитися до наявних економічних можливостей, і майже не опиралися переміщенню, оскільки розвиток економічної географії сприяв успішній діяльності на різних місцях.

Упродовж останнього століття ці перетворення породили низку великих міграцій: 1) переселення

на захід, яке все ще триває, але тепер із південним відхиленням — до Сонячного поясу; 2) швидке зростання метрополісних ареалів, яким дала початок Промислова революція кінця XIX ст. і розвиток яких у 1960-ті роки був спрямований від центру міста до субурбанізованого кільця; 3) переміщення афроамериканців із сільського Півдня до міської Півночі, яке з 1970-х років стало сильнішим зворотним потоком, особливо темношкірого населення з середніми доходами; 4) приплив

іммігрантів із-поза меж Сполучених Штатів, головно з Європи до 1960 р., а тепер переважаючими новими потоками із Середньої Америки і Східної Азії, які, відповідно, спрямовані в зону, що прилягає до південного кордону, та в міські райони Тихоокеанського узбережжя.

Подивімося тепер уважніше на історичну географію цієї мінливої структури населення. Спочатку розглянемо первинний вплив села, а за тим — вирішальний вплив індустріальної урбанізації.

Міграційний процес

вдома, очікуючи прийняття рішення; і 3) відстані між місцями походження і призначення (коротші переїзди значно більше приваблюють міґрантів, аніж довші). Понад століття тому британський соціолог Ернст Джордж Ревенстайн вивчав процеси міграції, і багато його висновків залишаються актуальними донині. Приміром, кожний міграційний потік від місця походження до місця призначення створює зустрічний потік міґрантів, що повертаються — тих, які не змогли пристосуватися, або тих, кого якимось чином переконали повернутися додому. Дослідження показують, що у міґраційному процесі діють два головні чинники. Виштовхувальні чинники змушують людей їхати геть, притягальні чинники приваблюють їх до нових місць. Для перших європейців Сполучені Штати були новою межею заселення, місцем, де можна було отримати землю та якісь засоби для існування. Можливості для цього, як їх інформували, були необмежені.

Таке уявлення не змінилося до цих пір, і імміграція значною мірою продовжує формувати карту суспільної географії Сполучених Штатів. Нині на імміґрантів припадає не менше третини щорічного приросту населення країни.

Сполучені Штати, як і Канада, є продуктом міґрації (зміни постійного місця проживання). Після десятків тисяч років мешкання у рідних місцях європейські мандрівники, починаючи з Колумба у 1492 р. (а можливо, й кілька століть перед цим), досягли берегів Північної Америки. Перші постійні колонії виникли на початку XVI ст., і з них розвилися сучасні Сполучені Штати Америки. Європеїзація прирекла спільноти корінних жителів. Це була одна з багатьох територій світу, де зіткнулися місцеві культури з іноземними завойовниками. Припускають, що упродовж 1835— 1935 рр. аж 75 млн європейців вирушали у далекі краї — більшість із них прямувала до Америки (рис. 4-5). Деякі шукали релігійної свободи, хтось рятувався від злиднів та голоду, інші просто сподівалися кращого життя.

Дослідження питання про прийняття рішення щодо міґрації вказують на те, що розміри міґраційних потоків коливаються залежно від: 1) рівня усвідомленої різниці між рідною домівкою чи місцем походження та місцем призначення; 2) ефективності інформаційного потоку, тобто новин про місце призначення, які міґранти повідомляли тим, хто залишився

Структура населення до XX ст.

Північна Америка корінних жителів. Коли перші європейці ступили на землю Північної Америки, цей континент був заселений мільйонами людей, чиї предки прибули до Америки з Азії через Аляску і, можливо, через Тихий океан. Це сталося більш ніж 13 тис. років (а можливо, аж ЗО тис. років) тому. Шукаючи Азію, європейці помилково назвали їх «індіанцями», хоча ці перші американці були історично споріднені з народами Східної і

Північно-Східної Азії, а не Індії. У Північній Америці ці корінні американці, або перші народи, як їх тепер називають відповідно у Сполучених Штатах і Канаді, трансформувалися в сотні народів з багатою мозаїкою мов та культур (рис. 4-6). Одні вирощували сільськогосподарські культури, яких європейці ніколи не бачили, інші народи залежали переважно від рибальства, випасання худоби, мисливства чи від поєднання усього разом. Старанно збудовані будинки, надійні судна, ефективна зброя, оздоблений одяг і досягнення у багатьох

^поунаї

4°гріб

одкібва-

-чкшва

оканаган

плейнс-оджібва’

янктонаі

сіоу

(дакота)

шошоне-

-баннок

потаватом\

чеєнне

айова

іллінойс

малм\

шошоне

арапаго

осаґе

вічіта

алабама.

апаче

папаґо

команче

чоктау

атакапа

закатек

паме

на зах‘А від Грінвіча

ПІВНІЧНА АМЕРИКА:

ТЕРИТОРІЇ КОРІННИХ

НАРОДІВ

І |

АРКТИКА

1 1

КАЛІФОРНІЯ

1_1

ВЕЛИКИЙ БАСЕЙН

І-1

ПІВНІЧНО-СХІДНИЙ

1_1

ЛІСИСТИЙ РАЙОН

1-1

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНЕ

1 1

УЗБЕРЕЖЖЯ

І |

РІВНИНИ

І |

ПЛАТО

1 1

ПІВДЕННО-СХІДНИЙ

1_1

ЛІСИСТИЙ РАЙОН

1 1

ПІВДЕННИЙ ЗАХІД

т

СУБАРКТИКА

0

500 1000 км

1

0

І І

300 600 миль

РИСУНОК 4-6

видах мистецтва були ознакою майстерності корінних народів. Окремі народи вирізнялися витонченою оздоровчою і медичною діяльністю; обрядове життя було складним і високорозвиненим, а політичні інституції — зрілими і вивіреними.

Головний удар європейського вторгнення довелося відчути спочатку східним народам. До кінця XVIII ст. жорстокі й жадібні на землю поселенці вигнали більшу частину корінних жителів з їхніх домівок і земель уздовж узбережжя Атлантичного океану і Мексиканської затоки, починаючи наступ на захід з метою знищення індіанських общин. Конгрес США у 1789 р. проголосив, що «землю і майно індіанців ніколи не візьмуть у них без їхньої згоди», але фактично саме так і відбулося. Один із найсумніших епізодів американської історії — це вигнання східних народів чірокі, чіка-сау, чоктау, крік, семіноле з їхніх рідних земель примусовими маршами на тисячу миль у західному напрямі до Оклагоми. Чверть усього населення чірокі вимерла дорогою від голоду, хвороб та незахищеності; доля інших була не набагато кращою. І знову Конгрес ухвалив угоди, які могли б принаймні захистити корінні народи Рівнин (рис. 4-6) і тих, що жили далі на захід, однак після середини XIX ст. білі поселенці знехтували й ці гарантії. Півстолітня війна залишила по собі рештки північноамериканських народів на майже чотирьох відсотках території США у вигляді найжа-люгідніших резервацій.

На території теперішньої Канади відносно невелике населення перших народів було приголомшене кількістю і силою європейських поселенців, а потім винищене хворобами, які вони принесли. При цьому зусилля відновити і визнати права перших народів були ще менш успішними в Канаді, ніж у Сполучених Штатах.

Колоніальний розвиток у XIX ст. Сучасне просторове розміщення населення США бере початок від колоніальної епохи XVII—XVIII ст., коли домінували Англія і Франція. Французи головно намагалися організувати мережу прибуткової торгівлі хутром, у той час як англійці засновували поселення вздовж північно-східного узбережжя. Ці британські колонії швидко стали вирізнятися своїм місцевим господарством з усією його різноманітністю, яка згодом сформувала американську культурну географію. Північна колонія Нова Англія (Массачусетська затока і навколишні території) спеціалізувалася на торгівлі; південна колонія у Чесапікській затоці (штати Віргінія і Меріленд) займалася вирощуванням тютюну на плантаціях; середи ьоатлантична зона, що лежить між ними (південно-східна частина штатів Нью-Йорк, Нью-Джерсі, східна частина Пенсільванії)

була домівкою для багатьох менших самостійних колоній фермерів.

Усі ці колонії незабаром набрали сили і прагнули розширення. Але британський уряд зреагував на це закриттям внутрішньої межі заселення і жорсткішим економічним контролем. До 1783 р. цей крок призвів до об’єднання колоній та поразки Британії у війні за незалежність, яку отримали новостворені Сполучені Штати Америки. Західна межа заселення молодої країни тепер була відкрита навстіж, і територія на північ від річки Огайо була одразу заселена після того, як виявилося, що землі та клімат Внутрішніх рівнин були значно сприятливішими для сільського господарства, ніж на рівнині Атлантичного узбережжя та Підмонті. Це дало початок швидкому зростанню сільського господарства на захід від Аппалачів і розширенню торгових зв’язків поза приморські райони. А нові — міжрегіональні — взаємозалежності засвідчили, що просторова структура США набрала загальнонаціональних пропорцій.

До того часу як межа просування переселенців на захід охопила долину Міссісіпі у 1820-х роках, три колишні колонії морського узбережжя (А, В і С на рис. 4-7) стали окремими культурними осередками — основними джерелами і центрами інновацій, звідки мігранти понесли культурні традиції в центральну частину Сполучених Штатів, як показують стрілки на рисунку 4-7. Північна половина цього обширного внутрішнього простору незабаром стала об’єднаною, оскільки її інфраструктура постійно вдосконалювалася після прокладення залізниці у 1830-х роках. Однак американський Південь не бажав інтегруватися з економікою Півночі, воліючи експортувати тютюн і бавовну зі своїх плантацій на заокеанські ринки; його впертість щодо збереження рабства для підтримання цієї системи невдовзі призвела до згубної Громадянської війни (1861 — 1865) з її катастрофічними наслідками, які довелося долати ціле століття.

У другій половині XIX ст. межа просування поселенців перейшла західні території, а до 1869 р. до решти країни була приєднана Каліфорнія з її процвітаючим сільським господарством за допомогою трансконтинентальної залізниці (ті ж самі сталеві рейки також відкрили обійдені напівзасушливі Великі рівнини). Коли американська межа заселення закрилася в 1890-х роках, сучасна схема сільських поселень була вже міцно сформована й прикріплена до стійких сільськогосподарських районів країни (вони будуть розглядатися пізніше в цьому розділі). Однак до цього часу масовий виїзд американських селян у капіталістичні міста уже почався внаслідок Промислової революції, що відбулася після 1870 р.

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ 261

ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКСПАНСІЯ в КАНАДУ

ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ-ДВІ або БІЛЬШЕ ОСІБ на ОДНУ КВ.МИЛЮ

1 І ДО 1851 р. 1871-1901 рр.

□ Райони, заселені

переважно корінними • народами

АТЛАНТИЧНИЙ

ОКЕАН

європейська експансія

у США

ГУСТОТА НАСЕЛЕННЯ-ДВІ або БІЛЬШЕ ОСІБ на ОДНУ КВ. МИЛЮ

І І до 1790 р.

]] 1790-1810 рр.

J 1810-1830 .

[] 1830-1850 ]] 1850-1870 ] 1870-1890

□ Райони, заселені переважно корінними американцями

Шляхи поширення культурних традицій від північно-східних осередків

РИСУНОК 4-7