НАСЛІДКИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Південна Азія є світом великих річкових басейнів. Поміж горами півночі та височинами півдня лежать обширні густозаселені долини Брахмапутри, Гангу та Інду. В одній із цих долин, долині Інду (див. вставку «Назва “Індія”»), знаходяться залишки найстарішої цивілізації цього географічного світу часів стародавньої Месопотамії. На жаль, більша частина пам’яток цієї цивілізації похована під водними товщами, але ті археологічні знахідки, які збереглися, свідчать про те, що тут існувала стародавня культура з державами і великими, добре облаштованими містами. Подібно до Месопотамії та долини Нілу, ця цивілізація здійснила значний поступ у технології іригації та базувалася на родючості зрошуваних земель у низинах Інду (рис. 9-4).

Назва «Індія»

Ця назва походить від санскритського слова sindhu, яке ідентифікувало стародавню цивілізацію у долині Інду. Це слово стало sinthos у грецьких дослідженнях цієї території, а тоді sindus — у латинських. Перекручене на indus, що означає «ріка», воно згодом було застосовано до регіону, який тепер формує серцевину Пакистану. Потім, модифіковане в India, воно стало позначати всю територію річкових долин і скупчень людей від Інду на заході до Нижньої Брахмапутри на сході.

Розвиток річкових долин

Цивілізація долини Інду була для Індії тим самим, що й серцевина культури Нижнього Нілу для Африки: ідеї та інновації поширилися звідси на схід і південь через багато різних спільнот і суспільств, які співіснували на півострові (див. рис. 7-3). Але індська культура зробила набагато більше, ніж ста-

507

РИСУНОК 9-5

родавні єгиптяни для Африки: вона забезпечила цілісність Індії протягом тривалого періоду її існування. З часом Індська цивілізація, зосереджена в містах Гараппа і Могенджо-Даро, близько 4000 років тому почала занепадати, і багато культур Індії спіткала та сама доля.

Після цього на сцену вийшла нова сила — індоєвропейці (або арійці). Вони вторглися в долину Інду з Ірану, впровадили багато здобутків індської цивілізації та перемістили кордони своїх поселень на схід у напрямі низовини Гангу, де заснували свою міську культуру. Просуваючись на південь півострова, арійці завоювали і поглинули племена, які там застали. Мова індоєвропейців, санскрит, згодом диференціювалася у цілу мовну сім’ю, що ввійшла в лінгвістичну системи сучасної Індії (рис. 9-5).

Протягом століть після цього індійська культура зазнала відчутного розвитку. Натомість безформного зібрання ізольованих племен та їхніх сіл постала регіональна організація. Зростали міста, розцвітали мистецтва й ремесла, ширилася торгівля з Південно-Західною Азією. І, що найважли

віше, виник індуїзм — із вірувань і практики, що їх індоєвропейці принесли до Індії, і незабаром на його основі почав формуватися новий спосіб життя. Чітко оформилося суспільне розшарування, яке 8 прискіпливо контролювали владні священики (брахмани). Це була складна й закостеніла кастова система, у якій кожен (воїн, артист, торгівець, селянин тощо) мав своє місце. Але Індія, скажімо 3000 років тому, не була мирною. Агресивні та експансіоністські королівства змагалися між собою за більшу владу та вплив.

І якраз у такому королівстві, розташованому в Північно-Східній Індії, народився принц Сідд-хартха Гаутама, більше відомий як Будда. Саме його народження у VI ст. до Р. Хр. не здалося чимось особливим, але його особистість була унікальною: він відмовився від свого високого становища, щоб урятувати свою душу і знайти блаженство з допомогою релігійного медитування. Його вчення передбачало відмову від земних бажань і шанобливе поклоніння усім формам життя. Він сходив Індію вздовж і впоперек та набув багатьох послідовників, але повчання Сіддхартхи не мали визначального

впливу на індійське суспільство за його життя. Цей вплив став таким пізніше, коли правитель могутньої індійської держави вирішив зробити буддизм державною релігією. Однак поки це сталося, Південна Азія була об’єктом багатьох зовнішніх домагань із заходу і північного заходу. Спочатку до басейну Інду вторглися перси; потім греки під проводом Александра Македонського у IV ст. до Р. Хр. завоювали не лише долину Інду, а й серцевину Індії — долину Гангу.

Південь півострова

У той час, коли все це відбувалося у Північній Індії, півострівний Південь був відносно ізольованим і захищеним від культурних чи інших вторгнень внаслідок великих відстаней. Південна Індія була заселена стародавніми народами з невідомим історичним корінням ще задовго до цивілізацій Інду і Гангу. їхня фізична поява вселяє думку про зв’язок з африканцями і тубільними австралійцями; їхні мови також особливі й не подібні до мов індоєвропейської Півночі. Як видно з рисунка 9-5, Південь відрізняється від решти субрегіонів Індії: як народи, так і їхні мови відомі як дравідські. Звичайно, існує значний взаємовплив із Північчю, але Південна Індія все ще залишається відокремленим регіоном. Чотири головні дравідські мови — телуґу, таміл, каннара і малаялі — мають тривалу літературну історію. Сьогодні близько однієї п’ятої населення Індії розмовляє телузькою або тамільською.

Імперія Маур’їв

Коли греки покинули басейн Гангу, там невдовзі запанувала династія Маур’їв — володарів першої імперії у цьому географічному світі. Ця імперія поширила свій вплив на захід аж до долини Інду (включно з густонаселеним Пенджабом), на схід аж до Бенгалії (район дельти Гангу і Брахмапутри), а на південь аж до сучасного міста Бангалор.

Імперія Маур’їв управлялася низкою талановитих правителів, які домоглися стабільності у своїх обширних володіннях. Наймогутнішим із них був Ашока, який правив майже впродовж 40 років у середині III ст. до Р. Хр. Ашока був буддистом, і саме він надав цій релігії регіонального й навіть глобального значення.

У відповідності з буддистським ученням Ашока змінив свої державні пріоритети із загарбниць

ких на миролюбні. Він розіслав місіонерів до далеких країв для проповідництва буддизму, тим самим сприяючи поширенню індійської культури. Як наслідок, буддизм став головною релігією у Шрі-Ланці (колишньому Цейлоні), а також утвердився у Південно-Східній Азії та Середземноморській Європі. За іронією долі буддизм закріпився у цих віддалених місцях, тоді як його вплив у самій Індії скорочувався. Зі смертю Ашоки вчення втратило свого найревнішого прихильника.

Імперія Маур’їв представляла найбільші політичні та культурні досягнення Індії того часу, і коли вона розпалася у кінці II ст., Індія поділилася на багато держав. Вона знову стала відкритою для зовнішніх вторгнень, які відбувалися через сучасний Пакистан: це були перси, афганці, турки та інші, гнані зі своєї батьківщини або приваблені землями Гангу.

Влада ісламу

Наприкінці X ст. величезною хвилею на субконтинент накотився іслам, поширюючись із заходу — від Персії та Афганістану. Звичайно, долина Інду лежала на шляху ісламського вторгнення, і практично кожен був навернений у цю віру. Далі мусульмани проникли у Пенджаб — субрегіон, шо знаходиться на теперішньому пакистано-індійсь-кому кордоні, і там навернули десь дві третини жителів. Потім вони пройшли вузький прошийок, де знаходиться Делі, і поширилися на схід і південний схід до Ґангської рівнини і субрегіону, відомого як Індостан — серцевини Індії. Тут проповідники ісламу мали менше успіху, змусульма-нивши кожного восьмого індуса. Тим часом іслам перетнув дельту Гангу на човнах, і сьогоднішній Бангладеш став повністю мусульманським. Однак на південь від Гангу експансія ісламу знесилилася, і дравідська Індія ніколи не піддалася мусульманському впливові.

Енергійний, часом агресивний ісламський натиск змінив індійське суспільство. Як і у Північній Африці, іслам часто насаджувався силою і підтримувався політичним контролем: коли правителі приймали його, їхні підлеглі їх наслідували. До початку XIV ст. у Делі постав султанат, який контролював навіть більшу частину субконтиненту, ніж попередня імперія Маур’їв. Пізніше ісламська імперія династії Великих Моголів стала найбільшою політичною спільнотою, яка будь-коли об’єднувала цей географічний світ у доколоніальні часи. Для багатьох індусів нижчих каст іслам являв

собою бажану альтернативу жорстокій суспільно-релігійній ієрархії, у якій вони знаходилися на самому дні. Так іслам став вірою і правлячої еліти, і знедолених.

По мірі того як у Південній Європі іслам утрачав свою могутність, його вплив, навпаки, ставав вирішальним у великій і густонаселеній Індії. Попри це мусульманам не вдалося навернути у свою віру більшу частину Південної Азії. Вони домінували на північно-західному краї цього географічного світу (сьогоднішній Пакистан), де одним із найбільших ісламських міст став Лахор. Але загалом із того, чим є сьогодні Індія, менш ніж 15 % населення стали і залишилися мусульманами. Протягом цього періоду ісламської інтервенції боротьба за культурне панування тривала. Миролюбному індуїзмові та агресивному ісламові співіснувати було зовсім непросто.

Європейське втручання

Після 1500 р. у цю неспокійну суміш релігійної, політичної та лінгвістичної роз’єднаності почав вклинюватися ще один елемент — європейські пошуки сировини, ринків і політичного впливу. Маючи зиск від індуїстсько-мусульманського протистояння, європейці користалися також місцевим суперництвом, заздрістю і ворожнечею. Британські купці перебрали контроль над торгівлею з Європою спеціями, бавовною і шовком, витіснивши французів, данців і португальців. Кораблі британської Ост-Індської компанії (ОІК) підпорядкували собі морську торгівлю між Індією та Південно-Східною Азією, яка тривалий час була в руках арабських, індонезійських, китайських та індійських купців. У результаті ОІК стала колоніальною адміністрацією Індії.

Однак через деякий час ця компанія зіткнулася з проблемами, які не змогла розв’язати. Її комерційна діяльність залишалася прибутковою, але ОІК позбавили можливостей утримувати політичний контроль над територією Індії, що розширювалася. Компанія була неефективним владним агентом у той час, коли зростаюча вестернізація Індії винесла на порядок денний нові гострі суперечності. Християнські місіонери піддавали сумніву індуїстські вірування, і багато індусів вірили, шо саме британцям судилося зруйнувати кастову систему. Зміни також сталися у системі освіти, а

роль і статус жінок зміцнювалися. Місцева земельна аристократія побачила, що її становишу загрожують, коли почалася експропріація маєтків. Зрештою у 1857 р. вибухнуло тримісячне повстання сіпаїв (солдатів індійського війська на службі ОІК) і змінило всю ситуацію. Для його придушення знадобилася значна військова сила, і з того часу ОІК почала функціонувати як уряд Індії. Ця адміністрація була підпорядкована Лондонові, сама компанія ліквідована, а Індія формально стала британською колонією. Цей статус вона утримувала впродовж 90 років, доки він завершився у 1947 р.

«Більш ніж півстоліття після завершення британського правління у центрі великих міст Індії продовжують домінувати вікторіансько-ґотичні будівлі, зведені колоністами. Це є свідченням попередньої ери глобалізації, коли європейські штампи трансформували колоніальний ландшафт. Гуляючи вулицями Мумбаї (британці називали його Бомбеєм), ви можете звернути за ріг і здивуватися, побачивши сцену, подібну до Лондона, з двоповерховими автобусами тощо. Одним із найбільших досягнень британської інженерії було будівництво системи залізниць по всій країні, а залізничні вокзали дуже прикрасили міську архітектуру. Я пройшовся по вулиці Наороджі, навчившись уникати шаленого вуличного руху у районі Форту, і, спостерігав за натовпом, що рухався через вокзал Вікторія. Всередині приміщення дуже зносилося, але потяги продовжують їздити, буквально роздуті від пасажирів, що висять з усіх дверей і вікон».