Нігерія: наріжний камінь Західної Африки

Коли Нігерія здобула повну незалежність від Великої Британії у 1960 р., перед її урядом постало завдання керувати суто європейським політичним утворенням, яке містило три великі народності та близько 250 інших народностей, чисельність яких становила від кількох мільйонів до кількох тисяч. Країна характеризувалася федеральною політичною системою, що складалася з трьох регіонів, кожен з яких зосереджував одну із трьох провідних націй. На південному заході лежав Західний регіон — батьківщина народності йоруба, що мала давні урбаністичні традиції та високорозвинену культуру. На південному сході був розміщений Східний регіон — історична земля народності ібо, яка зазнала меншого, порівняно з йоруба, колоніального впливу. А на півночі найбільшим та найгустіше заселеним був Північний регіон — володіння народу хауса, регіон стародавніх міст, ісламу і сахельського довкілля.

Карта Нігерії ілюструє компактну територію, яку перетинають річка Нігер та її притока Бенуе,

що разом утворюють водну систему ігрекоподібної форми (рис. 8-11). Нігер у своїй нижній течії та його дельта відокремили народи йоруба та ібо і їхні Західний та Східний регіони; серцевина Північного регіону була розташована між верхньою течією Нігеру та Бенуе. Колоніальна влада, що залишала країну, усвідомлюючи регіональну строкатість нової держави, вважала, що федеральна структура допоможе урядові Нігерії подолати перші роки напруження. Певного прогресу було досягнуто у будівництві автошляхів і залізниць між північчю та півднем. Англійська мова була прийнята як спільна мова для освіченої еліти; сьогодні вона залишається однією з чотирьох офіційних мов — поряд з йоруба, ібо та хауса. Був створений великий державний апарат, а стосовно освіти Нігерія перебувала у значно кращому становищі, ніж більшість африканських країн чи колоній.

Унаслідок очевидних географічних причин британський колоніальний вплив завжди був сильнішим у двох південних регіонах, аніж на півночі. Християнство стало домінуючою релігією на півдні, і південні народи, особливо йоруба, були першими у справі перетворення колонії на незалежну державу. Те, що федеральною столицею було обрано Лагос, порт Західного регіону, а не одне з міст більш заселеної півночі, відображало надії Британії на майбутнє цієї країни.

За своєю територією Нігерія є великою країною і, як видно з рисунка 8-10, простягається в північному напрямі далі, ніж будь-яка з інших прибережних західноафриканських держав. Наслідком є те, що в межах її північних кордонів проживає значно більше населення, ніж у її сусідів. Мета початкової трирегіональної системи полягала в тому, що два менші південні регіони мали зрівноважувати один більший регіон на ісламській півночі.

Однак трирегіональна федерація Нігерії довго не протрималася. Спершу Східний, а не Північний, регіон організував кампанію відокремлення від федерації, хоча північ теж відіграла свою роль. Значна частина народності ібо вирушила до північніших міст, щоб зайняти робочі місця, які місцеві жителі не бажали займати; деякі з них стали успішними підприємцями. Ні енергійні християни викликали злобу серед більшості мусульман, і у вересні та жовтні 1966 р. відбулася низка вбивств. Чимало уцілілих ібо втекли з півночі, а у травні 1967 р. уряд Східного регіону проголосив його незалежність як Республіки Біафра. Не призвело до громадянської війни, що тривала три роки і, за приблизними даними, забрала мільйон життів. Аби така спроба не повторилася, наступні

КАНУРІ

їджамена

БОРНО

бУркіна

Іайдуґурі

ҐОМБЕ

‘ЕДЕРАЛЬНИЙ СТОЛИЧНИЙ ,

ПЛАТО

влсх.

Лаг&о

HACCARABA

ТАРАБА

Нґаундере

CPOCC

РІВЕР

Серцевинні

території

ШТАТИ ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІГЕРІЯ

15’—

Шосе

Залізниці

Трубопроводи

НАСЕЛЕННЯ

• до 50 000

• 50 000-250 000

• 250 000-1 000 000

• 1 000 000-5 000 000 ф понад 5 000 000

Столиці країн підкреслено

ТІВ Основні етнічні групи

Нафтові

X родовища

АТЛАНТИЧНИЙ

ОКЕАН

лельта

Нігеру

-, Території, де

проголошено закони шаріату

*Малабо *

ЕКВАТОРІАЛЬНА

Гвінея

РИСУНОК 8-11

нігерійські уряди та режими часто змінювали карту федерального устрою. Сьогодні в Нігерії 36 штатів, а також нова федеральна столична територія в центрі країни, де знаходиться столиця Абуджа (рис. 8-11). Однак протягом більшого часу існування як незалежна держава Нігерія не функціонувала як федерація. Цивільний уряд неодноразово усувався військовими диктатурами, які централізували владу, збагачували правителів і доводили країну до злиднів.

Великі родовища нафти було знайдено під дельтою ріки Нігер у 1950-ті роки, коли сільськогосподарський сектор Нігерії виробляв найбільше продукції на експорт (арахіс, пальмова олія, какао,

бавовна) і був пріоритетним у національних програмах. Невдовзі прибутки від нафти переважили всі інші джерела, забезпечивши країні короткий період процвітання та добрих перспектив. Та незабаром нігерійська нафта зумовила радше спад, аніж бум. Хибно складені плани розвитку тепер зосередилися на грандіозних і необгрунтованих промислових проектах і таких розкошах, як національні авіалінії; головна ж опора величезної кількості нігерійців — сільське господарство — занепало. Погане керівництво, корупція, відверті крадіжки прибутків від нафти протягом хаотичного правління військових, надмірні позичання в рахунок майбутніх доходів від нафти — це призвело до економічної катастрофи. Інфраструктура країни зійшла нанівець. У містах перестали працювати комунальні служби, у сільських районах — лікарні та школи. У дельті Нігеру місцеве населення, під землею якого видобували нафту, вимагало частину прибутків спрямувати на відшкодування за екологічні збитки; військовий режим генерала Абача відреагував арештом та стратою дев’яти їхніх головних лідерів. За світовими показниками Нігерія опустилася до найнижчих щаблів драбини добробуту — навіть за умови, шо вона була десятим виробником нафти у світі, а її головним споживачем виступали Сполучені Штати.

У 1999 р. вперше за 16 років до влади в Нігерії прийшов демократично обраний президент Оба-санджо. Він рішуче повернувся обличчям до суворих реальностей країни — непрацюючих застарілих заводів, покинутих ферм та плантацій, незліченного числа безробітних, закоренілої корупції та хронічної несплати податків, зростаючого швидкими темпами населення, кризи зі СНІДом тощо. Але водночас на порядку денному постала складна етнокультурна ситуація. Поворот до демократії зумовив утрату влади північною елітою, яка давно панувала разом із військовими, і тепер північні штати, переважно мусульманські, почали випробовувати свою силу в інший спосіб. Штат Замфа-ра, політики якого потрапили в немилість до президента, проголосили, що закон шаріату в їхньому штаті буде стосуватися не лише таких справ, як одруження та спадок, а й усіх сфер життя. Тобто слід заборонити, скажімо, поїздки чоловіків і жінок в одному таксі, школи потрібно розділити за статтю, жінок — позбавити права на чимало професій і т. ін. Мусульманські лідери в Замфарі стверджували, що закон шаріату діятиме лише для мусульман, але насправді вийшло не так. Приміром, християнки змушені були шукати таксі, водіями яких є християни, проте на більшості авто працюють мусульмани, які, зрештою, не підвозять ні мусульманських, ні християнських жінок.

Декілька інших північних штатів наслідували приклад Замфари, незважаючи на заклик уряду не поспішати з ініціативами. Коли штат Кадуна ввів цей закон, сутички між мусульманами і християнами фактично спустошили стародовнє місто Кадуна. Там і в інших місцях введення закону шаріату призвело до втечі тисяч християн. До початку 2001 р. закон шаріату проголосили 10 північних штатів, хоча уряд Кадуни тимчасово відмінив це рішення (рис. 8-11).

Все це збільшує перспективи того, що Нігерія — цей наріжний камінь Західної Африки та одна з найважливіших держав континенту — не встоїть перед деволюційними силами ісламського

фронту, яким стала Африканська перехідна зона. Не був би дуже згубний розвиток подій. Стабільна, добре керована та економічно зростаюча Нігерія здатна слугувати маяком для регіону та всього географічного світу. Її крах може бути уразливим для політичної географії Африки, і ця хвороба може поширитися.