Нікарагуа: трясовина невдач

При розгляді Нікарагуа слід звернути увагу на вигідне розташування країни в самому серці Центральної Америки (рис. 5-12). Узбережжя Тихого океану простягається у південно-східному напрямі, а Карібське узбережжя — з півночі на південь, що надає Нікарагуа трикутної форми. Столиця країни Манагуа лежить ближче до Тихого океану на березі озера у гірській долині. Тут часто відбуваються землетруси, які призвели до сильних руйнувань міста у 1885, 1931 і 1972 роках. Серцевинна частина Нікарагуа міститься саме у цьому західному районі країни. З карібського боку, де гори й долини поступаються прибережним рівнинам із тропічними лісами (площа яких постійно скорочується), саванами та болотами, століттями селилися індіанські народи. Ці люди були і зараз доволі відірвані від життя країни.

До кінця 1970-х років Нікарагуа була типовою центральноамериканською республікою, якою управляв диктаторський режим і яку експлуатувала меншість багатих землевласників. У сільському господарстві домінували величезні плантації, яки

ми володіли іноземні корпорації. За таких умов повстання було неминучим, і в 1979 р. ліві повс-танці-сандіністи повалили уряд в Манагуа. Однак правління сандіністів мало свої негативні сторони і в країні швидко розпочалася громадянська війна, яка тривала протягом більшої частини 1980-х років. Конфлікт закінчився у 1990 р. і на вільних виборах, проведених незабаром, був обраний новий, більш демократичний антисандіністський уряд. Утім сандіністи продовжують відігравати значну роль в управлінні країною (особливо в керівництві армії) і Нікарагуа залишається настільки розділеною, що уряд неспроможний розв’язати більшість економічних і політичних питань.

Найбільших утрат у цьому безладді зазнала економіка, яка протягом останніх двох десятиліть вважалася найбіднішою серед усіх країн континентальної частини Середньої Америки. Все ще борючись із наслідками урагану Мітч, Нікарагуа сьогодні майже ділить із Гаїті сумнівний рекорд як найбіднішої країни цього географічного світу, а отже і найбіднішої країни Західної півкулі. Хоча країна не була настільки сильно зруйнована, як сусідній Гондурас, намагання Нікарагуа відбудувати національну інфраструктуру є ше одним серйозним випробуванням, яке додалося до тягаря решти проблем. За винятком кави, яка росте на схилах гір і на яку не впливають наслідки повені, більшість сільськогосподарських культур (частка яких у внп складала 75 %) у північній частині Нікарагуа були знесені з лиця землі жахливим ураганом. Відновлення сільського господарства залишається пріоритетом як для Нікарагуа, так і для Гондурасу через дві причини: 1) продукція товарного сільськогосподарського виробництва є основним джерелом надходження іноземної валюти; 2) якщо у найближчий час ферми не відновлять свою роботу, відплив населення з сільської місцевості до перенаселених міст значно прискориться, що призведе до втрати перспективи економічного розвитку міст. Окрім того, за кілька місяців перед ураганом жителям Нікарагуа нарешті вдалося розв’язати головні проблеми власності, які постали після перерозподілу землі сандіністами. Оскільки цей перерозподіл охопив понад 200 000 сімей і принаймні третину всієї орної землі країни, для відновлення національної стабільності вкрай важливо якомога швидше продовжити цю реформу.

Після нормалізації становища в Нікарагуа країна отримає ряд порівняльних переваг у змаганні за зарубіжний інвестиційний капітал з більш успішними республіками регіону. До числа багатообіця-ючих проектів належить будівництво суходільного каналу на рівнинних місцях південної частини Нікарагуа. Планується, що по каналу курсуватимуть швидкісні поїзди, що перевозитимуть товарні

контейнери між карібськими й тихоокеанськими портами. ЦІ контейнери можна буде вантажити безпосередньо на ультрасучасні судна, які є завеликими для проходження Панамським каналом. Хоча нікарагуанці були першими, хто почав обговорювати цю ідею, як уже зазначалося, Мексика вже приступила до реалізації подібного проекту на своєму південному перешийку Теуантепек. Можливо, Центральна Америка зможе забезпечити додатковий транзитний коридор між двома океанами, але в такому разі Нікарагуа доведеться змагатися з численними конкурентами, які пропонують реалізувати подібні проекти в Колумбії, в Сальвадорі й Гондурасі (спільно) і навіть у самій Панамі. Однак при розгляді економічних можливостей мають ураховуватися і можливі демографічні наслідки. Якщо Нікарагуа не вдасться скоротити надзвичайно високий природний приріст населення (яке зараз становить 5,4 млн осіб) і є найбільшим у Західній півкулі, перевищуючи показник Гаїті аж на 76 %, у такому разі життєвий рівень у країні не матиме жодних шансів поліпшитися — навіть після усунення наслідків урагану.