Головний порт держави

Одеса — найбільший український порт на Чорному морі, центр Південного суспільно-географічного регіону, центр Одеської області, велике промислове, науково-інформаційне і культурно-освітнє ядро України, місто-мільйонник (дещо більше 1,0 млн мешканців). Роль Одеси в Україні визначається передовсім її вигідним географічним положенням. Тут Україна має дешеві морські (через Чорне і Середземне море) і річкові (через Дунайську і Волго-Донську системи) виходи у багато країн світу. Одеса володіє величезним транспортно-розподільним і міжнародним транзитним потенціалом. Вона — університетське місто (з 1865 р.), один із семи центрів НАН України.

Одеса простяглася вздовж відкритої на схід і південь великої морської бухти. Організуючими осями міста є Приморський бульвар, а також вулиці Преоб-раженська та Дерибасівська.

Вважається, що Одесі у 2004 р. виповниться 210 років. Насправді ж поселення на цій території має кількатисячолітну історію. Тут жили кіммерійці, скіфи, сармати, греки ще далеко до Христа, а потім, уже у другій половині І тис., — праукраїнські племена уличів і тиверців. Міське поселення на території Одеси виникло понад 600 років тому (XIV ст.), а біля нього була пристань Качибей. Укріплене литовським князем Вітовтом (саме сюди доходили володіння Великого князівства Литовського), місто у 1480 р. було захоплене турками і перейменоване на Гаджибей. У 1789 р. його здобули російські війська адмірала Де-рибаса разом із запорожцями. У 1791 р. місто увійшло до складу Російської імперії, а у 1795 р. перейменоване в Одесу на помилковій підставі, що тут колись існувала грецька колонія Одессос.

У 1819—1859 рр. в одеському порті було впроваджено систему порто-франко, тобто безмитного вивезення і ввезення товарів, що кардинально збільшило товарооборот, особливо зовнішній. Вже у 1830-х роках Одеса стає найбільшим містом на території України, перегнавши Львів і Київ, і залишалася ним до 1917 р. За кількістю населення вона стала четвертим містом Російської імперії (після Петербурга, Москви і Варшави). Водночас вона була багатоетнічним містом. Крім українців і росіян, тут жили євреї, болгари, молдовани, греки, французи, італійці, німці, поляки та ін.

Особливо швидко розвивалася Одеса з другої половини XIX ст. як залізнично-морський вузол півдня імперії. До неї були підведені залізниці (перша Болта—Одеса у 1865 р., далі Одеса—Єлисаветград у 1 869 р.) для вивезення на експорт зерна з українських степових просторів. До побудови Транссибірської магістралі Одеса зіграла важливу роль у зв’язках Півдня України з Далеким Сходом, особливо після відкриття Суецького каналу (1869 р.). Цим шляхом на «Зелений клин» Примор’я рушили тисячі українських емігрантів, щоб здійснити аграрне освоєння цього краю.

На імпортній сировині, а також на аграрній продукції запліччя в Одесі перед Першою світовою війною сформувався промисловий комплекс. Передувала в ньому харчова промисловість, тютюнова, чаєрозважувальна, олійна, кондитерська та ін. На другому місці була металообробна галузь, на третьому — легка (канатна, джутова, меблева тощо). Розвивалася й хімічна галузь.

Особливо зросла Одеса під час міжвоєнної індустріалізації. Тут було зведено понад ЗО великих промислових підприємств, реконструйовано старі. Перше місце тепер зайняла машинобудівна і металообробна промисловість. Вирішальне значення мали галузі: верстатобудівна, підйомно-транспортна, кіноапаратури, сільськогосподарського машинобудування, тракторних деталей, суднобудівна і судноремонтна. Урізноманітнилися хімічні галузі (фармацевтична, лакофарбова, мінеральних добрив).

В Одесі важливе значення мають два комплекси — транспортний і рекреаційний.

У транспортному комплексі поєдналися мало не всі відомі види комунікацій: морський, річковий (Дунайське пароплавство), залізничний, трубопровідний, автошосейний та авіаційний. Особливо розбудований морський транспорт, зокрема портове господарство. Вся північна частина морського фасаду Одеси зайнята гаванями різної спеціалізації. Обробку генеральних (поштучних і контейнерних) і сипких вантажів винесено поза Одесу у місто-порт Іллічівськ. А поруч з Одесою виріс порт Південний (хоча фактично відносно Одеси він північний!), що спеціалізується на вивезенні аміаку — аміакопровід іде сюди з Тольятті (Росія) і Горлівки (Донбас) — і ввезенні суперфосфату з Північної Африки. На цій сировині працюють заводи з виготовлення міндобрив. Поряд з Південним збудовано потужний нафтотермінал. Нафта постачатиметься з Азербайджану, Туркменістану та Казахстану і транспортуватиметься нафтопроводом Одеса—Броди—Ґданськ (Польща).

Рекреаційний комплекс Одеси і околиць охоплює систему будинків відпочинку, санаторіїв, турбаз, кемпінгів, пляжів, грязевих лиманів, мінеральних джерел та ін. Широко відомі в Україні курорти «Аркадія», «Великий Фонтан», «Лузанівка», «Куяльник», «Лер-монтовський», «Чорноморка» тощо.

Одеса — великий науковий, освітній, культурний та духовний центр України. В системі Одеського наукового осередка понад ЗО академічних та 70 галузевих науково-дослідних інститутів (серед них знаменитий інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. акад. В. Філатова). Тут близько 20 вищих навчальних закладів, у тому числі Одеський національний університет ім. І. Мечникова, Політехнічний, Медичний університети, Вище інженерно-морське училище, консерваторія. У місті діє сім театрів.

Внаслідок великомасштабного розвитку міста і приміської зони Одеса стала ядром великої розсе-ленської та промислової агломерації, а ширше — суспільно-географічного вузла. До нього, крім Одеси, входять згадані порти — Іллічівськ та Південний, а також міські та сільські поселення від Куяльницького лиману на півночі до Дністровського на півдні. У цій системі проживає близько 1,3 мпн осіб.

Сама Одеса лежить на рівнинному плато (40— 45 м вище рівня моря), перерізаному у кількох місцях балками, що похило спускаються до моря. У північній частині плато переходить у пониження — так званий Пересип, який відділяє цей район від моря і двох лиманів — Гаджибейського і Куяльницького. Гідрогеологічні умови плато (наявність підземних пустот у вап-няку-черепашнику — знаменитих одеських «катакомб», високий рівень ґрунтових вод та ін.) дуже складні. Зсувонебезпечні ділянки берега та морська абразія потребують великих затрат на укріплення зони стику плато з морем. За таких умов місто

будівництво зіткнулося з додатковими труднощами, які не дали змоги сформувати Одесу як суцільний масив міської забудови. Тому вона чітко ділиться на відмінні між собою планувально-функціональні райони.

Центральний район обмежений Пересипом, Ста-ропортофранківською вулицею та залізничним вокзалом, який тепер формує своєрідний другий центр. Цей район складається з двох частин, кожна з яких має близьку до шахівниці планувальну структуру. Саме тут відкритий до моря Приморський бульвар довжиною 142 м з відомими Потьомкінськими сходами та напівкруглою площею, на якій стоїть пам’ятник першому градоначальнику герцогу Рішельє роботи і. Мартоса. Недалеко — знаменитий Театр опери і балету, збудований у 1883—1887 рр. у неоренесан-совому стилі. За архітектурою та оздобленням він стоїть у ряду кращих театрів Європи.

Портовий район розташований вузькою смугою вздовж берега. Надморський район лежить на південний захід і південь від портового і центрального. Це переважно житлова і курортно-відпочинкова зона. Залізнично-Індустріальний район витягнутий західніше центру. Він розрісся за рахунок колишніх робітничих селищ і слобідок. Тут — головний промисловий вузол міста.