ПАКИСТАН: ЗАХІДНА ОКРАЇНА ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

Якщо Індія домінує у Південній Азії, то чому спочатку ми розглядаємо Пакистан? Існує декілька причин — як історичних, так і географічних. Тут виникла найдавніша міська цивілізація Південної Азії, нововведення якої поширилися на весь півострів. Тут пролягає мусульманська межа Південної Азії, прилегла до великого ісламського світу на заході і назавжди пов’язана з чималою мусульманською меншиною на її сході. Культурні ландшафти Пакистану відображають його перехідне розташування. Багатолюдне безладне Карачі є типовим містом Південної Азії; як і в Індії, тутешній найбільший міський центр лежить на узбережжі. Давній, ісламський за архітектурою Ла-хор нагадує освітні осередки мусульманської Південно-Західної Азії. На сході Пакистану кордон розділяє Пенджаб — землю сіл, пшеничних

полів та зрошувальних каналів. На північному заході Пакистан нагадує Афганістан з його кочовим населенням і гірським пограниччям. А на крайній півночі Пакистан та Індія зчепилися у смертельному двобої за Джамму і Кашмір. Західна окраїна Південної Азії є найнеспокійнішим регіоном.

Якщо Єгипет є дарунком Нілу, тоді Пакистан — це дарунок Інду. Ріка Інд та її головна притока Сатледж є живильними дорогами життя, які формують серцевину цієї густонаселеної країни (рис. 9-7). Територіально Пакистан за азійськими мірками невеликий, але населення, шо дорівнює 159,2 млн осіб, робить його однією з десяти найбільш густонаселених держав світу. Поміж мусульманських країн лише Індонезія у Південно-Східній Азії більша, але індонезійський іслам набагато менше поширений, ніж пакистанський. Пакистан є активним учасником світового відродження ісламського духу; а Індонезія — принаймні ще ні.

ПАКИСТАН: ЗАХІДНА ОКРАЇНА ПІВДЕННОЇ АЗІЇ 513

НАЙБІЛЬШІ МІСТА ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

Місто, країна

Населення, млн (прогноз на 2002 р.)

Місто, країна

Населення, млн (прогноз на 2002 р.)

Ахмадабад, Індія

4,4

Катманду, Непал

0,9

Бангалор, Індія

5,9

Коломбо, Шрі-Ланка

1,0

Варанасі, Індія

1,4

Колката, Індія

13,5

Гайдерабад, Індія

7,4

Лахор, Пакистан

6,6

Дакка, Бангладеш

13,8

Мумбаї, Індія

19,4

Делі—Нью-Делі, Індія

13,6

Ченнаї, Індія

7,0

Карачі, Пакистан

12,9

Пакистан лежить, як гігантський клин, між Іраном і Афганістаном на заході та Індією на сході. Цей клин простягається від Аравійського

моря, де він найширший, до снігових вершин Гімалаїв. Тут, на крайній півночі Пакистану, система кордонів складна, а сфера повноважень виз-

ЗЕМЛІ

„Т’РІБАЛ

і К ветта

Захедан.

Jkapnyj

Паркана

Джодхпур

^ТАДЖИКИСТАН^

ПАКИСТАН

НАСЕЛЕННЯ

• до 50 000

• 50 000-250 000

• 250 000-1 000 000

• 1 000 000-5 000 000

ф понад 5 000 000

— Залізниці

Столиці країн підкреслено — Шосе

\\\| Оброблювані bXSJ землі

0

100 200 300

400 км

0

50 100 150 200 миль

1

64°

68°

АФГАНІ

/

І

СТАН

-32 °|

\ Кандагар

«А

начена нечітко. Індія, Китай, Пакистан і донедавна колишній Радянський Союз — усі змагалися за контроль над частинами цієї гірської північної межі. Радянський Союз, з огляду на своє тимчасове правління в Афганістані, контролював Вахан-ський коридор (довгий та вузький «відросток» території цієї країни на рис. 9-8). Китайці претендували на східні землі. Але найгострішим територіальним конфліктом був пакистано-індійський стосовно територій Джамму і Кашміру. Це питання визначало відносини між цими двома країнами протягом десятиліть (див. вставку «Проблема Кашміру»).

Коли Пакистан став незалежною державою внаслідок поділу британської Індії у 1947 р., його столицею була Карачі на південному узбережжі, біля західного краю дельти Інду. Нині, як видно з карти, столицею є Ісламабад, — поблизу більшого

міста Равалпінді на півночі, недалеко від Кашміру. Переведенням столиці до укріпленого глибокого тилу і розміщенням її на порозі спірної території Пакистан підтвердив претензії на свою північну окраїну. Називаючи нову столицю Ісламабадом, Пакистан проголосив її мусульманську основу наперекір індуїстському викликові. Це яскравий приклад політико-географічної ролі національної столиці, а також використання принципу передо- 10 вої столиці.

За роки незалежності Пакистан отримав цілісну національну територію, столицю, культурний осередок і населення, але він не володіє багатьма доцентровими силами, щоб об’єднати державу і народ. Дуже різні регіони Пакистану розділяють ісламську віру та антипатію до індуїзму, але майже нічого більше. Карачі та південне узбережжя, пустеля Белуджистану, місто Лахор і Пенджаб, пересічена північно-західна місцевість уздовж кордону з Афганістаном і гірська крайня північ — це цілком різні речі.

Загалом пакистанський націоналізм не визнає незалежної Індії. Влада у Пакистані — як цивільна, так і військова — звертається до ісламу, аби отримати докази, що історія і географія взагалі заперечують націю як таку. Нині Пакистан став однією з найтеократичніших держав світу; його цивільне право, що базувалося на англійській моделі, суттєво трансформувалося у систему Корану з ісламськими шаріатськими судами та відповідною системою покарань.

Та навіть сам іслам не об’єднаний у неспокійному Пакистані. Понад 80 % людності є му-сульманами-суннітами, а меншина шиїтів становить 16 %. Фанатики-сунніти періодично нападають на шиїтів, провокуючи передумови для відповідного реваншу.

Незважаючи на ісламізацію плюралістичного суспільства Пакистану, він залишається дуже регіоналізованою країною, у якій урду є офіційною мовою, а англійська — мовою еліти. В окремих частинах країни переважають інші мови, а спосіб життя коливається від номадизму (ко-чівниптва) у Белуджистані до зрошувального землеробства у Пенджабі та пастушества на північних височинах.

Але повільне досягнення стабільності змінилося на протилежне у кінці 1980-х років, коли у Кашмірі сталася нова криза. Екстремістські групи мусульман, що вимагали незалежності, спровокували у 1988 р. тривалі заворушення. Це призвело до падіння престижу індійської армії, груба тактика якої підштовхнула населення підтримувати сепаратистів. На початку 1990-х років Пакистан звинуватив Індію у широкомасштабному порушенні прав людини, а індійці, у свою чергу, Пакистан у насаджуванні сепаратизму і постачанні зброї. За 1990—1995 рр. близько 10 000

люду було вбито у протистоянні, яке продовжує вражати цілий світ. У 1995 р. мусульманські екстремісти розпочали кампанію, що передбачала захоплення і вбивство іноземців, але вона була засуджена обома сторонами. Утім пам’ять про три війни між Індією та Пакистаном зводила нанівець будь-які спроби компромісу. Однак усе це затьмарюється випробуванням Індією і Пакистаном у 1998 р. ядерних бомб. Такий перебіг подій перетворив Кашмір із проблеми кордонів на потенційно згубну проблему на грані війни.

Субрегіони

Пенджаб

Пакистанським серцевинним ареалом є Пенджаб, через який прокладено постколоніальний кордон між Пакистаном та Індією (у результаті Індія також має регіон під назвою Пенджаб). Паки-

станський Пенджаб є батьківщиною для майже 60% населення країни. У трикутнику, сформованому рікою Індом та її притокою Сатледж, живе десь 90 млн людей. Мовою тут є Пенджабі, а головним заняттям — вирощування пшениці інтенсивними методами.

Три міста привертають увагу у цьому серцевинному ареалі: Лахор, визначний центр ісламської культури у Південній Азії, Фейсалабад і Мул-тан. Лахор, у якому проживають до 6,6 млн осіб, лежить близько від індійсько-пакистанського кордону. Засноване 2000 років тому, місто мало вигідне географічне положення, щоб стати великим мусульманським центром за правління Моголів, коли Пенджаб був коридором до Індії. Лахор прикрашають численні визначні будівлі, в тому числі великий форт, багато палаців та мечетей. Місто старого університету і дивовижних садів, Лахор є культурним осередком ісламу. Місто поповнювалося сотнями тисяч біженців і швидко зростало після роз’єднання. Лахор утратив своє східне запліччя на користь Індії, але його нова роль у незалежному Пакистані підтримувала його поступ.

Відносини Пенджабу з трьома іншими провінціями Пакистану є одним із слабких пунктів країни. Як влада, так і жителі цих провінцій почуваються нелегко в умовах провідної ролі Пенджабу — густонаселеної владної серцевини країни.

Сінд

На південь від Пенджабу лежить Сінд, із центрами у портовому місті Карачі на узбережжі та Гайдарабадом вверх по ріці. Сінд має три домінуючі ландшафти: аридні скелясті височини на заході, пустелю на сході та між ними родючу долину Нижнього Інду. Британці збудували тут велику зрошувальну систему, і Сінд став житницею Пакистану для рису і пшениці. Серед технічних культур панував бавовник, шо забезпечував сировиною текстильні підприємства у містах і містечках.

Під час і після поділу хвиля іммігрантів з Індії затопила Сінд, і відносини між ними та місцевим населенням не завжди були добрими. Карачі став осередком багатьох конфліктів у цьому враженому бідністю, тероризованому криміналом мегамісті. Величезний приплив біженців підірвав його інфраструктуру, громадський порядок розпався, законів не дотримувалися, а бандитські розбірки із халупкових містечок перекочували до новобудов. Загалом такі великі мультикультурні міста, як Карачі й Гайдарабад, спричиняли велике навантаження на економіку країни з низькими доходами, коли ситуація випливала з-під контролю.

Сьогодні домінування Пенджабу на національній сцені дратує політичних і бізнесових лідерів у Сінді: чути заклики до більшої автономії чи навіть відокремлення. Внесок Сінду у пакистанську економіку, без сумніву, переважує його вплив на далекий Ісламабад.

Белуджистан

Подорож із Сінду на захід у скелясту піщану пустелю викличе запитання, чи це та сама країна. Аридні ландшафти Белуджистану простягаються аж до сусіднього Ірану, а рідке населення цієї глухої території усе ще перетинає кордон з Іраном, мігруючи старовинними караванними шляхами. Пакистан є країною суннітів, але 16 % людності

«Перехід через Хайберський перевал, який з’єднує Афганістан з Пакистаном, став для мене повчальним досвідом. Від сухих і запорошених передгір’їв Афганістану, з їхніми слідами історичних битв я перетнув Гіндукуш по складних вузьких вигинах і тунелях по дорозі у Пакистан. Це один із найстратегічніших перевалів у світі, але для армій він далеко не легкий: сили захисту мають значні переваги у цих трахеєподібних долинах. Сьогодні дороги й тунелі сприяють рухові біженців, наркотиків та зброї, і вони використовуються озброєними сепаратистами з обох боків кордону. Північно-західне прикордоння Пакистану і особливо місто Пешавар є осередками такої діяльності».

дотримується шиїтських принципів. Шиїзм прибув до Пакистану цими пустелями з його іранської твердині.

Проте Белуджистан може стати важливішим в економічному майбутньому країни. Геологічні знахідки вказують на те, що тут існує значний потенціал мінеральних ресурсів; також знайдено нафту і газ.

Північно-західне пограниччя

Четвертий субреґіон Пакистану називається Північно-західним пограниччям. Це територія, звернена у бік неспокійного і дезінтегруючого Афганістану, арена масового припливу біженців, місцевих сепаратистських рухів і суспільних безпорядків. На Північно-західному пограниччі переважають гірські пасма, басейни, оточені горами, і стратегічні перевали. Найвідомішим є Хайбер-ський перевал до Афганістану. Турки завоювали долину Верхнього Інду саме цим шляхом; пізніше Моголи проникли через нього до Індії; а в останні десятиліття мільйони афганців, змучених війною, переходили ним до безпечнішого Пакистану.

Найбільшим містом субрегіону є Пешавар, але після Белуджистану це найменш урбанізований район Пакистану. Пешавар лежить у родючій долині, де розкинулися пшеничні та кукурудзяні поля. Прийнявши велику кількість біженців (за 1980-ті роки вона перевищила 4 млн), Північно-західне пограниччя пережило нелегкі часи, які частково полегшила лише допомога ООН.

Етнічне походження населення Північно-західного пограниччя різноманітне. Навіть до припливу біженців з Афганістану значну частину населення становили пуштуни, тісно споріднені з пуштунами Афганістану. Свого часу останні підбурювали своїх кровних родичів у Пакистані вимагати більшої автономії, якщо не цілковитої незалеж-11 ності — практика, відома як ірредентизм. Коли Радянський Союз окупував Афганістан у 1979 р. і розпочалася війна, мільйони пуштунів утекли з Афганістану до Північно-західного пограниччя. Пакистан не лише дав притулок біженцям, а й протидіяв їхньому відходові, посилюючи інтеграцію субрегіону з рештою країни з допомогою будівництва доріг, програм економічної допомоги та можливостей отримання освіти.

На початку XXI ст. Північно-західне пограниччя Пакистану залишається напруженим і неспокійним. Із Пешавара до столиці Афганістану, Кабула, всього 270 км (170 миль) через Хайберський перевал, і події в Афганістані продовжують впливати на провінцію. Залишається велика кількість біженців, і чимало з них, найімовірніше, ніколи не

повернуться додому, хоча зберігають зв’язки з Афганістаном. Західні країни, стверджуючи, що Афганістан є базою для терористичних організацій, спонукували Пакистан допомагати їхній боротьбі з тероризмом, але ісламські активісти застерегли Ісламабад проти такої колаборації; і знову північно-західна межа знаходиться у центрі цієї проблеми. Як видно з рисунка 9-7, субрегіон не лише межує з Афганістаном, а й розташований неподалік Джамму і Кашміру, де часто стикаються пакистанські та індійські сили. З-поміж усіх субрегіонів Пакистану цей має найкритичніше розташування.

Засоби для існування

Незважаючи на свої розміри і зростаючий регіональний вплив, Пакистан залишається країною з низькорозвинутою економікою. На початку XXI ст. урбанізація досягла трохи більше ЗО %. Темпи приросту населення становлять 2,8 %, передбачаючи час його подвоєння 25 років. Натуральне сільське господарство продовольчих культур залишається головним заняттям більшості людей. Очікувана тривалість життя дитини, яка народилася сьогодні, становить лише 58 років. Неписьменність не перевищує 60 % населення, старшого від 15 років.

Утім Пакистан здійснив значний економічний прогрес протягом більш ніж 50 років своєї незалежності. Надзвичайно поширилась іригація; успішно просувається земельна реформа; текстильна промисловість на основі бавовни забезпечує важливі надходження. Незважаючи на обмежену ресурсову базу, зростає промисловість, у тому числі сталеплавильна біля Карачі.

Іншим країнам Пакистан продає текстиль, килими, декоративні тканини, шкіряні вироби і рис. Попри своє велике та зростаюче населення, Пакистан протягом 1990-х років експортував рис (хоча в той же час імпортував пшеницю), що є показником ефективності «зеленої революції», а також програм розвитку фермерства. Але в останні роки Пакистан став одним із найбільших виробників героїну в Південній Азії, і його опіум і гашиш обертаються у міжнародній наркоторговельній мережі попри заборони уряду.

Легальна пакистанська економіка в останні роки характеризується значним зростанням, але у країни величезний державний борг, і їй потрібна зовнішня допомога, щоб вистояти. Як видно з таблиці 1-2, Пакистан має найвищий ВНП на одну особу з-поміж головних держав материкової Південної Азії, а подальше зниження темпів зростання населення має покращити цей показник.

Проте цим перспективам Пакистану тепер загрожує гонка ядерних озброєнь з його гігантським сусідом.

Нова регіональна потуга

Нерозвиненість країни не обов’язково є перешкодою проти її появи як потуги, з якою рахуються у міжнародних справах. Коли Пакистан здобув незалежність у 1947 р., він був слабким, дезорганізованим і поділеним. Але після п’яти з половиною десятиліть Пакистан став головною військовою силою і ядерною потугою у Південній Азії.

Сказати, що Пакистан у 1947 р. був поділеною країною — це не сказати нічого. Фактично зі здобуттям незалежності теперішній Пакистан об’єднався з теперішнім Бангладешем, і країни отримали назви Західний Пакистан і Східний Пакистан. Основою для цього став іслам: у Банґладеші іслам також є державною релігією. Поміж двох ісламських крил Пакистану лежала індуїстська Індія. Але на сході та заході більше не залишалося нічого об’єднувати, і їхній союз тривав менш ніж 25 років. У 1971 р. сепаратистська війна привела до незалежності Східного Пакистану, який отримав назву Бангладеш; у той же час Західний Пакистан став Пакистаном.

Утрата Бангладешу не стала катастрофою для Пакистану: практично у будь-якому аспекті Бангладеш був і залишається навіть іше більше знедоленим, ніж Пакистан (див. табл. 1-2). Виклики Пакистану знаходяться і поблизу — в Кашмірі, у Північно-західному пограниччі, і подалі — на сході Індії. Остання підтримала незалежність Бангладешу, не розриваючи дипломатичних відносин із Пакистаном, лише через п’ять років. Але політичні відносини між Індією та Пакистаном залишилися напруженими. Крім конфлікту в Кашмірі, є ще багато інших суперечностей. Індія залишилася демократичною державою, в той час як Пакистан став військовою диктатурою; становище мусульманських меншин в Індії часто дратує Пакистан; Індія розвинула тісне співробітництво з Радянським Союзом, який розглядався Ісламабадом як загроза. Впродовж «холодної війни» Індія схилялася до Москви, тоді як Пакистаном, попри часті незгоди, опікувався Вашингтон із метою послабити радянський вплив в Афганістані.

Пакистан зіткнувся з новими проблемами на своєму східному кордоні у 1990-х роках, коли Індія влаштувала випробування кількох атомних бомб. В атмосфері світового осуду цього акту на Пакистан чинився інтенсивний тиск не повторювати таке, але в Пакистану не було вибору. Через кілька днів він також улаштував ядерні випробу

вання на своїх полігонах. «Ісламська бомба» тепер стала реальністю, а перспектива ядерної війни, яка здавалася далекою, знову нагадала про себе.

Пакистан виявився оточеним протистоянням і ризиком. Об’єднаний лише завдяки ісламу, перед лицем внутрішніх та міжнародних суперечностей від Карачі до Кашміру, Пакистан дуже вразливий з усіх сторін. Його заанґажованість в Афганістан загрожує поверненням «афґанізації», талібського стилю у пакистанське суспільство. Його боротьба за Джамму і Кашмір загрожує атомною війною з набагато сильнішим сусідом. Навіть його відносини зі своїми найближчими туркестанськими сусідами також пов’язані з ризиком, тому що вони побоюються сили Пакистану, скерованої через Афганістан.

Пакистан як нова постколоніальна економічно знедолена держава, що намагається вижити, займає критичне місце у політичній географії двох сусідніх географічних світів бурхливого перехідного періоду.