ПЕРСПЕКТИВИ КИТАЮ

Коли ми складаємо хронологію піднесення цивілізації, то, звичайно, звертаємо увагу на історичну географію Південно-Західної Азії, Середземномор’я і Західної Європи. Стародавні Греція та Рим були тиглями культури; Середземні та атлантичні морські шляхи стали каналами її дифузії. Китай лежить осторонь, тому нам здається, що він слабо пов’язаний із цим західним світом досягнень і прогресу. Коли італійський шукач пригод Марко Поло відвідав Китай у XIII ст. і описав дива, які там побачив, його праця мало вплинула на європейців. Європа, мовляв, була і залишиться центром цивілізації.

Природно, що китайці думають інакше. Події на західному краї величезного Євразійського материка вважалися недоречними для їхньої найрозвинутішої і найдосконалішої культури на Землі. Ходили чутки, що римські імператори могутні, а Рим — величне місто, але ніщо не могло зрівнятися зі всемогутністю правителів Китаю. Китайське місто Сіань, безперечно, набагато випереджало Рим за вишуканістю. Китайська цивілізація існувала задовго до того, як постали стародавні Греція та Рим, а також залишалася на своєму місці після їхнього розпаду. Китай, як стверджують самі китайці, вічний.

Ми повинні пам’ятати це, коли будемо вивчати регіональну географію Китаю, тому що 4000 років китайської культури не можуть змінитися за одну ніч і навіть за одне покоління. Дуже часто Китай зазнавав вторгнень і спустошень від чужинців, унаслідок чого китайці закрили свою величезну країну від зовнішнього світу. Ще недавно, на початку 1970-х років, було всього кілька десятків іноземців в усьому Китаї з його тодішнім населенням близько мільярда осіб. Інституціо-налізація китайського комунізму вимагала цієї ізоляції, виганяли навіть московських радників. Згодом китайське керівництво все таки вирішило, що відкритість західному світові буде вигіднішою, тому президента США Річарда Ніксона запросили відвідати Пекін. Ця історична подія 1972 р. завершила попередній період ізоляції (завершила, певна річ, по-китайському, тобто не остаточно). З того часу Китай відкрито для туристів і бізнесменів, науковців та інвесторів. Десятки тисяч китайських студентів послали вчитися в американські та інші західні виші заклади. Так довго стримувані ідеї полинули до Китаю і виник продемократичний рух із кульмінацією у 1989 р. Китайське керівництво усвідомлювало, що жорстоке придушення цього руху роздратує світ, але не звертало на це уваги: іноземці у Китаї робили значно гірші речі. Понад це люди з Заходу не провадять бізнес, шо стосується внутрішніх справ Китаю.

Відносне положення та ізоляція

Як нагадує нам таблиця 10-1, протягом усієї національної історії китайці закривали свою

країну від чужинецького впливу; найсвіжіший епізод із протилежним змістом трапився лише кілька десятків років тому. Винятковість Китаю є однією з його традицій, вона стала можливою завдяки відносному положенню Китаю на фізичній карті Азії. Іншими словами, надзвичайна винятковість Китаю забезпечена його географією.

Раніше ми зазначали роль рельєфу та пустель, які оточують культурний осередок Східної Азії, те саме стосується і чинника відстані. Донедавна Китай лежав далеко від сучасних головних центрів нововведень і змін. Він і справді, як кажуть самі китайці, є таким центром, але внесок Китаю у зовнішній світ обмежується, по суті, витонченими мистецтвами й ремеслами. Китай взаємодіє з Кореєю, Японією, Тайванем і деякими частинами Південно-Східної Азії, і практично мільйони китайців емігрували до сусідніх країн. Але порівняйте ці регіональні зв’язки з арабськими, які оповили майже увесь світ. Араби принесли свої знання, релігію і політичний вплив на території від Середземноморської Європи до Банґладешу і від Західної Африки до Індонезії. Пізніше, коли Європа стала вогнищем інтелектуальних та виробничих інновацій, Китай віддалився ще більше, ніж будь-яка частина світу.

І сьогодні, якщо мати на увазі наземні комунікації, Китай залишається малодосяжним. Стомлива поїздка залізницею від Пекіна до Москви займає майже тиждень. Прямого сухопутного сполучення з Індією практично не існує. Наземні зв’язки з країнами Південно-Східної Азії, хоча й поліпшуються, але просто виснажують.

Але вперше за свою історію Китай тепер знаходиться біля світового осередка технологічних нововведень і фінансової сили — Японії. Ця близькість до промислового і фінансового велетня дуже важлива для економічного розвитку, який відбувається у прибережних провінціях Китаю. Японські інвестиції та ділове співробітництво трансформували економічний ландшафт Китаю на Тихоокеанському узбережжі. Торговельні зв’язки з Америкою та Європою також важливі, але роль Японії визначальна. Економічний успіх Японії запустив двигун Тихоокеанської окраїни у дію, і найкращі фінансові роки Японії збіглися з відкриттям Китаю для іноземців на початку 1970-х років. Географічні та економічні умови поєдналися, щоб зробити Тихоокеанську окраїну символом господарства у глобальному масштабі.

Чи стане цього разу китайська відкритість іноземним впливам постійною? На початку XXI ст. здається незбагненним, що відкриті двері Китаю можуть знову зачинитися. Нині Китай є учасником СОТ (Світової організації торгівлі). Він є частиною глобальної мережі фінансів і торгівлі, яка

пов’язує його з багатьма країнами — від Південної Кореї до Південної Африки. Китай — країна цілісна, з малою імовірністю якоїсь регіональної фрагментації, котра так часто спостерігалася в минулому. Меншини не загрожують національній єдності. Але Китай завжди залишався авторитарною державою. Комуністична догма і капіталістичне завзяття співіснують у цьому сприятливому економічному кліматі. Наскільки довго це може тривати, не знає ніхто.