ПЕРСПЕКТИВИ РОСІЇ

Коли Петро 1 почав переорієнтовувати свою країну на Європу та зовнішній світ, він уявляв собі, що в Росії будуть тепловоді порти, що її більше не оточуватимуть шведи, литовці, поляки і турки, і що вона стане потужною силою у житті Європи. Для Росії завжди велике значення мали стосунки між центром і периферією. Ця проблема залишається актуальною і сьогодні. Країна знову має клопоти з периферією: у колишніх радянських республіках навколо Росії проживає 20 млн росіян; Москва не надає їм ефективного захисту, як це було за комуністичних часів; між Росією та деякими сусідами розгоряються суперечки (від Грузії до Таджикистану). Росія стверджує, що, незважаючи на розпад Радянського Союзу, вона має право

присутності або, за потребою, втручання у колишні імперські колонії.

Серцевина і окраїна

Тривалий час учені висували різні здогади щодо відносного ге о політичного положення Росії. Десь за сто років до написання цієї книги з’явилася все ще обговорювана стаття британського географа сера Галфорда Макіндера (1861—1947) «Географічний стрижень історії», в якій він стверджує, що Західна Росія і Східна Європа користувалися природним захистом і багатими ресурсами, і завдяки цьому місцеві народи змогли піднятися до світового домінування. На його думку, найважливіше мати добре захищений центр, і тоді відкритість периферії вже не має значення. З часом саме цей стрижневий регіон у глибині Євразії, який він згодом почав називати серцевинним ареалом (гарт-лендом), стане змагати до світового домінування.

Макіндер опублікував свою теорію серцевинного ареалу тоді, коли Росія була економічно відсталою країною, готовою до революції. Та все ж учений не відступав. Коли після Другої світової війни Росія постала як наддержава, велетенська колоніальна імперія, до володінь якої входила Східна Європа, припущення Макіндера назвали пророчими.

Проте з ними погоджувалися не всі географи. Ніколас Спайкмен був, мабуть, першим ученим, хто вжив термін «окраїна» — «рімленд» (зараз він міцно ввійшов до ужитку). У 1944 р. він виступив супроти Макіндера, стверджуючи, що не серцевинний ареал Євразії, а саме периферія відіграла головну роль у становленні світової держави. Спайкмен передбачив зростання окраїн до рівня наддержав. Початком цього процесу він називав збагачення і посилення Японії.

Роль Росії на світовій арені

Намагаючись розібратися з численними внутрішніми проблемами, які обсіли країну, Москва також прагне втримати провідну роль на міжнародній арені. Росія зіткнулася з поширенням НАТО у Європі, посиленням мусульманського руху в Центральній Азії, зростанням Китаю на сході. Упродовж 90-х років Росія ініціювала більше десяти затяжних суперечок щодо державного кордону (деякі з них і дотепер не погоджені). У майбутньому, мабуть, головним питанням залишаться спірні території з Китаєм. На рисунку 3-9 видно,

що східна частина Росії межує з Північною Кореєю, фактично відрізаючи історичний промисловий серцевинний ареал Китаю від моря. Росія відібрала ці землі у Китаю більш ніж 100 років тому, і ця проблема знову може виплисти. Тим часом у 2001 р. перед урядом Росії постали більш нагальні питання міжнародного рівня. Серед них:

1. Російський інтерес до розробки родовищ нафти і газу, якими зараз цілком або частково володіють колишні радянські республіки. Москва намагається встановити на них свої права у Каспійському басейні. Відповідно тривають переговори з екс-радянськими сусідами щодо делімітації морських кордонів у Каспійському морі. Керівництво Росії зацікавлене у тому, щоб нафто-і газопроводи цих сусідів на шляху до терміналу на Чорному морі проходили через територію саме Росії, а не Туреччини або Ірану.

2. Вболівання за долю близько 20 мільйонів росіян на теренах колишніх радянських республік. Москва посіяла занепокоєння серед міжнародної спільноти, що в деяких республіках, у тому числі Естонії та Латвії, порушуються права людини, а у країнах Центральної Азії навіть дискримінується російське населення. Згідно з даними таблиці 3-1, тільки у двох із 14 колишніх колоній російська залишається офіційною мовою, що для вихідців із Росії створює проблеми в освіті та інших галузях.

3. Твердий намір Росії залишатися поборником «слов’янських інтересів» у Східній Європі. Як вияв такої політики Москва підтримала сербський режим в Югославії супроти дій Західної Європи та США, спрямованих на вгамування Белграда як джерела неспокою в регіоні. Москва також схвалила договірний «союз» із сусідньою Білоруссю. Росія знову розіграла свою слов’янську карту, виступаючи проти розширення НАТО на схід. До цього альянсу ввійшли Польща, Угорщина, Чехія, а московські газети писали про це як про зростаючу загрозу «слов’янським» інтересам.

4. Плани Росії винести рештки своєї потуги на міжнародну арену і тим самим зруйнувати плани США та Європи, а також відкинути західні ініціативи. Для прикладу, Росія не виявила бажання підтримати заходи ООН і США щодо Іраку, внаслідок чого у противників Багдада виникли дипломатичні проблеми, а сама Росія виступила прибічником злочинного режиму. У

1999 р. Росія відмовилася підтримати кампанію НАТО проти її східноєвропейського союзника — Сербії (нової Югославії) — і намагалася відіграти у цьому конфлікті роль протектора Сербії.

5. На кавказькій периферії Росія має проблеми — від постійних політичних невдач у Чечні (номінально — частина Росії) до складних стосунків із Грузією (окрема держава). Існує кілька причин, чому цей регіон має для Росії важливе значення: тут залягають родовища нафти й газу, і тут же прокладені трубопроводи; саме тут спостерігається найскладніша картина етнокультур

ної багатоманітності Росії; саме тут межі Російського географічного світу виходять до найбільших мусульманських сусідів.

Оточена 14-ма країнами — від Норвегії на заході до Північної Кореї на сході, Росія розташована в центрі найбільшого континенту світу. Її сусідами по континенту є дві найнаселеніші держави планети — Індія та Китай. Навіть якщо сила Росії і зменшилася, вона все ж має потужний вплив на міжнародному рівні. Новий світовий порядок, який щойно створюється, суттєво залежить від подій у країні, створеній царями.

РИСУНОК 3-9