Перу

Перу — країна, яка розкинулася вздовж Андського хребта більш ніж на 1600 км, є найбільшою з трьох республік цього регіону — як за територією

(1,3 мли кв. км), так і за населенням (28,3 мли осіб). З огляду фізіографічного та культурного її територію можна розділити на три субрегіони: 1) пустельне узбережжя з європейсько-метиським населенням; 2) андське високогір’я, або Сьєрра, де проживає головним чином індіанське населення; 3) східні схили (Орієнте) та прилягаюча до них Ла-Монтанья — рідкозаселена внутрішня частина країни з переважанням індіансько-метиського населення (рис. 6-11). Характерним для культурного поділу країни є те, що її столиця Ліма, населення якої становить більше чверті всієї людності Перу, розташована не у центрі, а у периферійній прибережній зоні.

Прийшовши на цю землю, іспанські завойовники, які уникали зіткнень з найсильнішою з усіх індіанських імперій, розташували свою штаб-квартиру саме в цій зоні. Для цього вони вибрали місце на відстані кількох кілометрів від зручної якірної стоянки, що в майбутньому стала сучасним аванпортом столиці Кальяо. З економічного погляду такий вибір виявився вдалим, оскільки прибережний субреґіон у торговельному плані став найбільш продуктивною частиною країни. Процвітаюча рибна промисловість, основою для якої є прохолодні багаті на рибу води Перуанського жолоба прибережної зони, забезпечує країні суттєві надходження від експорту морепродуктів. Зрошуване сільське господарство у приблизно 40 оазах, розкиданих уздовж посушливого узбережжя, дає бавовну, цукор, рис, овочі, фрукти і пшеницю, значна частина якої експортується.

Сьєрра займає приблизно третину території країни. Тут проживає більшість індіанських народ

ностей Перу, які в основному розмовляють мовами групи кечуа, що є їхньою спільною спадщиною імперії інків. Незважаючи на розміри території та населення (майже половина всіх перуанців проживає саме тут), політична вага Сьєрри є незначною, як і її економічний внесок у життя країни (за винятком копалень). У високогірних районах і міжгірських чашах індіанське населення зосереджується або в ізольованих селах, ведучи примітивне натуральне господарство, або ж у більш удало розташованих родючих районах, де тубільці працюють пеонами на гасієндах, власниками яких є білі або метиси. Більшість пеонів ніколи не отримує достатньої кількості щоденних калорій, оскільки їхнє харчування вкрай неповноцінне. Для прикладу, пшениця, яка вирощується поблизу Уанкайо, головним чином експортується, і її ціна у будь-якому разі була б надто високою для індіанського населення. Основними прожитковими культурами тут є картопля, ячмінь та кукурудза, які вирощуються в зоні тьєрра фріа. У зоні тьєрра влада, розташованій вище в горах, індіанці випасають своїх лам, альпак, рогату худобу і овець (висотне зонування див. на рис. 5-13). Головними корисними копалинами Сьєрри є мідь, цинк, свинець та інші метали; найбільший гірничий комплекс зосереджується в Серро-де-Паско.

Із трьох субрегіонів Перу Орієнте (тобто Східний) є найбільш ізольованим. Це район андських схилів та вкритої тропічними лісами зони Ла-Мон-танья. Центром субрегіону фактично є Ікітос — місто, яке дивиться радше на схід, ніж на захід, і до якого можна доплисти на океанічних суднах, які заходять вверх по Амазонці на відстань 3700 км, долаючи всю північну частину Бразілії. Під час каучукового буму в басейні Амазонки

Нині Перу виходить зі стану нестабільності, що тривав два десятиліття, протягом яких уряд був узятий в облогу добре організованими повстанськими угрупованнями. Найбільш небезпечними з них були загони радикально-комуністичної організації «Сендеро Люміноса» («Сяючий шлях»), які в пік своєї діяльності досягнули рівня повстанської держави. Діючи зі своїх баз у центральній частині Анд, ця повстанська армія свого часу навіть загрожувала Лімі. Але врешті-решт уряд ужив рішучих дій, і з початку 1990-х років повстанці почали відступати. їхні провідники поступово втрачали контроль над ситуацією, їхні територіальні впливи скоротилися до кількох віддалених районів, а їхні наступи зменшилися до спорадичних терористичних акцій. По мірі відходу революційної загрози почали повертатися інвестори і туристи. Квола промисловість Перу взяла курс на відродження, і економічна картина посвітлішала. Однак залишилася нагальною проблема, яка, власне, й викликала повстання, — нечувана бідність американських індіанців. Шокуючою є остання статистика, згідно з якою відсоток населення, що живе у бідності, зріс від 46 % у 1995 р. до більш ніж 50 % у наші дні. Розрив між бідними і багатими постійно зростає, і серед усіх великих країн Південної Америки він є більшим лише у Бразілії.

«Я прогулювався по вуличному базару в Отавало — містечку, що лежить на гірській дорозі від Кіто до колумбійського кордону. Це країна інків, і на цій висоті (розташована поблизу гора Каямбе сягає 5800 м над рівнем моря) основною прожитковою культурою є картопля. Тут продаються також буряки і ріпа, а також багато інших продуктів, звичайних і не дуже, які вирощуються в цьому регіоні. Люди на базарі — як продавці, так і покупці — виглядають досить заможними. Для прохолодного гірського клімату вони були добре вдягнені, а торгівля відбувалася жваво. Порівнюючи цю сцену з тим, що я бачив у портовому місті Ґуаякіль, я краще почав розуміти причини еквадорського реґіоналізму. Узбережжя, заселене метисами, і внутрішня частина країни, де переважає індіанське населення, є двома різними світами в межах однієї країни».

Ікітос швидко зростав, але згодом занепав. У наші дні місто почало розвиватися знову, що узгоджується з планами перуанського уряду щодо освоєння східних територій. На захід від Ікітоса у 1970-х роках були відкриті родовища нафти, і з 1977 р. нафта почала текти по нафтопроводу, який пройшов через Анди до тихоокеанського порту Байовар. Як видно з рисунка 6-11, у субрегіоні також існують великі родовища природного газу, експлуатація яких належить до пріоритетних планів розвитку Перу.