Поділ Південної Америки на сільськогосподарські зони

Розглядаючи карту сільського господарства Південної Америки — галузі, яка забезпечує континент основними засобами існування (рис. 6-4), можна помітити певні закономірності. Товарне сільськогосподарське виробництво (комерційне) і натуральне сільське господарство (те, що забезпечує прожитковий мінімум) співіснують у більшій мірі, ніж будь-де на Землі, оскільки, як правило, географічно один вид сільського господарства домінує над іншим. Такий стан речей не є спланованим «балансом», це лише зайве підтвердження глибокого поділу континенту відповідно до людських і просторових ознак.

Товарне сільське господарство Південної Америки представлено: обширною тваринницькою зоною поблизу узбережжя (категорія 9), яка простягається з північно-східних районів Бразілії до південно-західних районів Патагонії; аргентинською Пампою, де вирощується пшениця (категорія 3): зона, подібна до Великих рівнин Сполучених Штатів; зоною з вирощування кукурудзи і великої рогатої худоби (категорія 2), що охоплює північно-східні райони Аргентини, Уругвай, Південну Бразілію і центральну частину півдня Чілі; цілим рядом ділянок з тропічними плантаціями, які виходять до океану (категорія 6), розташованих у Північній Бразілії, Гайані, Венесуелі, Колумбії та Перу; сільськогосподарською зоною середземноморського типу (категорія 5) у центральних районах Чілі.

Решту орних земель займають райони з натуральним сільським господарством, які різко контрастують з переліченими товарними системами. Примітивний обробіток землі з частими переходами на нове місце (категорія 8) є традиційним для тропічних лісів басейну Амазонки та її гористих окраїн. Рудиментарний осілий метод обробітку землі (категорія 7) домінує на просторі Андського плато від Колумбії на півночі до болівійського альтіпланос на півдні. І нарешті, вузька смуга мішаного натурального господарства (категорія 4) простягається через більшу частину сходу Центральної Бразілії між прибережними плантаціями і пасовищами внутрішньої зони.

Екватор

Південний тропії

60°

80°

60°

40°

ПІВДЕННА АМЕРИКА: СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ ЗОНИ

Ш Вирощування фруктів,

овочів, спеціальних культур

Ш Розведення худоби

і вирощування зернових

Ш Багатогалузеве тропічне сільське господарство, головним чином плантаційне

Ш Традиційне осіле рільництво

І З І Вирощування зернових

Ш Натуральне господарство з вирощуванням зернових та розведенням худоби

И Примітивне рільництво з переходом на нові площі

І 9 Тваринництво

Ш Сільське господарство і Території, непридатні для

середземноморського типу І__J сільського господарства

0 1000 2000 3000 км

1 —1-1—1

0 1000 2000 миль

РИСУНОК 6-4

Південної Америки. Розташування, ґрунти і тропічний клімат сприяють вирощуванню плантаційних культур, особливо цукрової тростини. Той факт, що тубільне населення було дуже нечисленним, зумовив залучення до сільськогосподарських робіт мільйонів африканських рабів, чиї нащадки до сьогодні продовжують домінувати у расовому складі регіону і відчутно впливають на його культуру. З часом плантаційна економіка зазнала невдачі, грунти виснажилися, рабство було

ліквідоване і населення опинилося в бідності, заробляючи тільки на власний прожиток. Ці соціо-економічні умови характерні для більшості місць даного регіону.

Єврокомерційний регіон

Другий регіон на карті Аугеллі, названий євроко-мерційним, є, можливо, найбільш «латинською»

354 розділ 6 І

РИСУНОК 6-5

частиною Південної Америки. Чималу його територію займають Аргентина і Уругвай, населення яких принаймні на 85 % є «чисто» європейським, із сильними впливами іспанської культури. У його межах також знаходяться більша частина серцевинного району Бразілії та центральна частина Чілі. Південна Бразілія має такі ж лукопасовищні угіддя, розташовані у помірній температурній зоні, що й аргентинська Пампа і Уругвай. Тому весь цей регіон відведений під розведення худоби і вирощування зернових культур. Середня частина Чілі з давніх часів була зоною іспанських поселень і місцем проживання приблизно шостої частини населення країни, яке претендує на чистоту іспанського походження. Тут, у районі середземноморського клімату (рис. 1-8), основними галузями сільського господарства є розведення овець та великої рогатої худоби, а також мішане фермерство.

Назагал, єврокомерційний регіон більш економічно розвинутий, ніж решта регіонів континенту. Товарна економіка переважає тут над натуральним сільським господарством, рівень життя і письменності є вищим, транспортні мережі — кращими, і, як указував Ауґеллі, цей регіон обганяє навіть деякі частини самої Європи.

Регіон індіанського натурального господарства

Третій регіон визначається як регіон індіанського натурального господарства. Це зона, яка простягається вздовж середньої частини Анд від Південної Колумбії до Північного Чілі та північно-західної Аргентини, майже збігаючись з районом, який займала колись імперія інків. Феодальна

соціально-економічна структура, насаджена ще іспанськими завойовниками, тут і досі продовжує існувати. Індіанське населення являє собою велику безземельну масу пеонів, які заробляють на прожиття або ведучи натуральне господарство, або працюючи на гасієндах (чи менших фермах, які називаються мініфундіас). Індіанці витіснені на задвірки іспанської культури, що становить основу національного життя їх країн. До цього регіону входять одні з найбідніших районів Південної Америки. Будь-яка торговельна діяльність, що тут існує, зосереджується в руках білих і метисів. Індіанські спадкоємці імперії інків живуть, часто ледь животіючи, у високогір’ях Анд на висоті майже 4000 м над рівнем моря. Бідні грунти, ненадійні джерела води, сильні вітри і лютий холод постійно роблять сільське господарство непевною справою.

Метиський перехідний регіон

Четвертий, метиський перехідний регіон, розташований навколо індіанського регіону, охоплюючи прибережні та внутрішні райони Перу та Еквадору, більшу частину Колумбії та Венесуели, значну частину Парагваю і великі частини Аргентини, Чілі і особливо Бразілії, включно з тими коридорами басейну Амазонки, що нині розвиваються. Це мішана зона, яка є чимось середнім між європейською та індіанською зонами; тут також проживає темношкіре населення африканського походження (прибережні райони Венесуели, Колумбії та північно-східної Бразілії). Карта нагадує нам, що такі країни, як Болівія, Перу і Еквадор, є переважно індіанськими та метиськими. В Еквадорі, для прикладу, ці дві групи становлять повних 80 % усього населення, і лише приблизно 10 % його можна вважати європейським. Термін «перехідний» має також економічний сенс, оскільки, як зазначає Ауґеллі, даний район «є менш товарним, ніж європейська сфера, але він менше орієнтується на натуральне господарство, ніж індіанські райони».

Недиференційований регіон

П’ ятий регіон на карті помічено як недиференційований, оскільки він не має чітких характерних ознак. Деякі індіанські народи у важкодоступних районах басейну Амазонки залишалися майже в повній ізоляції від часів Колумба, тому їх не торкнулися жодні важливі зміни, що відбувалися в Південній Америці. Хоча важкодоступність і відсутність будь-яких змін продовжують залишатися двома суттєвими аспектами цього регіону, завдяки неперервному розвиткові Амазонії

ситуація почала змінюватися. Найбільш віддалені райони Амазонії, так само як чілійські та аргентинські південно-західні землі, є також дуже рідко заселеними територіями з надзвичайно обмеженим економічним розвитком. Недоступність цих земель продовжує визначати відсутність змін у цьому регіоні.

Рамки п’яти щойно описаних культурних сфер є вимушеним широким узагальненням доволі складної географічної реальності. І все ж вони підкреслюють розмаїття південноамериканських народів, культур та економік, яке останнім часом дедалі більше наповнюється новим духом континентального співробітництва.

В наші дні в усій Південній Америці сепаратизм, який так довго визначав міжнародні стосунки, почав поступатися інтеграції після того, як країни відкрили для себе переваги створення нових партнерств. Розподіл ресурсів цього географічного світу завжди надавав можливості для міжрегіональної кооперації; нині ж установлення цивільного демократичного правління нарешті робить цю ідею реальною в континентальному масштабі. Наголосимо, що в економічній сфері майже всі південноамериканські республіки за останні роки відмовилися від старої політики захисту внутрішніх ринків і змінили її на нову, яка передбачає ринкові реформи та розширення торговельних зв’язків.