ПОЛІТИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ

Процес зародження сучасної держави тривав протягом другої половини 1990 і всього 1991 років. У 1991 р., який став переломним, було проголошено повну незалежність України. Це сталося у результаті рішення Верховної Ради від 24 серпня і прийняття Акта проголошення незалежності України, а також референдуму 1 грудня цього ж року. Зразу ж після оприлюднення Акта Україну визнали багато держав, передусім Польща, Угорщина, Канада та ін. Важливою правовою віхою стала також денонсація Союзного договору 1922 р. в результаті Біловезької (Білорусь) зустрічі керівників трьох держав — Російської Федерації, України і Білорусі. Пізніше до угоди, підписаної у Біловезь-кій Пущі, приєдналися інші пострадянські держави.

Період 1991—2004 рр. — це етап становлення сучасної української держави. Після міжнародного визнання України як незалежної держави її визнав також уряд Української Народної Республіки в ек-зилі. Президент цього уряду Микола Плав’юк склав свої повноваження і передав клейноди УНР Президентові України Леонідові Кравчуку.

На початку 1992 р. було затверджено Малий Герб України, який являє собою золотий тризуб (знак княжої держави Володимира Великого, а також герб УНР) на синьому тлі, Державний Прапор України — синьо-жовте полотнище, а також музику до Гімну держави (її написав у XIX ст. Михайло Вербицький на вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна»), У 2002 р. Верховна Рада затвердила текст Гімну України.

У період становлення України як самостійної держави вона активно вписалася у широкий міжнародний, особливо європейський, контекст. Україна встановила дипломатичні зв’язки на рівні посольств і консульств з понад 160-ма країнами світу. Вона увійшла у багато міжнародних організацій (крім ООН, також у Раду Європи, СНД, підписала угоди про партнерство з НАТО та ін.).

Життя України як держави регламентується її Конституцією (Основним Законом), прийнятою 28 червня 1996 р. Згідно з нею Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Її територія є недоторканною і неподільною.

Сучасна Україна є правонаступницею УРСР з усіма наслідками, що з цього випливають (так само як УРСР згідно з міжнародним правом була правонаступницею УНР, хоч цього не визнавала). Тому кордони України і УРСР збігаються. Ці кордони делімітовані та у більшості випадків демарковані (з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією). У квітні 2004 р. укладено договір про спільне використання Азовського моря і Керченської протоки з Російською Федерацією. Залишається не-підписаним договір із Білоруссю про українсько-білоруський державний кордон.

Україна як держава здійснює миролюбну зовнішню політику. Її головний геополітичний вектор — європейський, євроатлантичний. Це приведе у перспективі до її інтеграції у європейську спільноту, зокрема входження у НАТО та Європейський Союз.

Глобальне положення

Глобальне політико-географічне положення (ПГП) України характеризується багатьма особливостями. Це випливає передусім із надзвичайної різноманітності та складності політико-географічної ситуації у сучасному світі, наявності глобальних політико- та економіко-географічних структур, нових тенденцій світового розвитку, зокрема глобалізації, глобального розподілу політичних та економічних інтересів і сил.

У світі нині налічується понад 190 самостійних держав. Більшість із них входять у демократичну міждержавну структуру — Організацію Об’єднаних Націй (існує з 1945 р.). Україна була одним із фундаторів цієї політичної співдружності і розвивається в ній досі (рис. 2-8).

У світовій політико-географічній системі виділяються глобальні підсистеми різних рівнів. Донедавна радянська географія ділила усю сукупність держав на три великі групи: соціалістичні (комуністичні), високорозвинуті капіталістичні та країни, що розвиваються. Така ідеологізована класифікація надзвичайно спрощувала ситуацію, завуальовувала імперіалістичний характер і колоніальну структуру тодішньої більшовицької імперії. У наш час необхідно знаходити нові підходи.

Україна розміщена у Північній півкулі, у її помірній зоні, де розвивалася сучасна людська цивілізація. Саме тут виникли усі форми гео-політичних формувань і структур: імперії з метрополіями, колоніями та іншими формами політичної залежності; самостійні держави монархічного, теократичного, республіканського, федеративного

чи унітарного типів. Україна як складова світового універсуму пройшла на різних етапах історичного розвитку мало не всі форми політичного існування. Була вона і монархією (Київська Русь), і колонією Російської, Польської та Османської імперій, мала федеративний устрій у IX—XIII ст., була республікою (Козацька держава Запоріжжя), і нею Україна є й тепер.

Другою рисою глобального ПГП України є те, що великий вплив на нього справляє її розташування у глобальному поясі найвищого політичного та соціально-економічного розвитку. Цей пояс визначається широтною смугою, яка оперізує усю Північну півкулю. Україна розміщена у центральній частині цієї смуги. Одночасно вона лежить у східному секторі Північної півкулі на Євразійському континенті, де розташована найбільша кількість держав названої глобальної широтної смуги (у західному секторі — лише США та Канада). У світовому масштабі на високорозвинуті країни Північної півкулі (помірна і частково субтропічна природні зони — колиски сучасної цивілізації) у 2000 р. припадало населення 830 млн осіб (близько 14 %), виробництва валового національного продукту — 23,8 трлн дол. (близько 51 %).

Саме у цьому поясі знаходяться більшість країн так званого золотого мільярда (за винятком

Австралії, Південноафриканської Республіки і деяких інших), у яких проживає 19 % населення світу і на які припадає 71 % глобальної торгівлі, 55 % іноземних інвестицій, 91 % усіх користувачів Інтернету. Тут найвищий рівень світового поділу та інтеграції праці, інтенсивності глобалізаційних процесів.

Усе це створює для України назагал сприятливі просторово-географічні передумови активного входження у глобальні політичні та економічні структури. Слід зауважити, що вже нині економіка нашої держави досить широко розкрита у її зовнішніх зв’язках: питома вага експорту у ВВП становить 65 %, імпорту — 61 %. Однак експортуються головно сировина, напівфабрикати і продовольство (руди, метали і прокат, хімічна продукція, зерно, соняшник), а імпортуються переважно продукція машинобудування і предмети споживання. Невдала структура експорту й імпорту зумовлена застарілою структурою виробництва і слабкою конкурентоздатністю українських товарів на світовому ринку. Важливе значення для усунення цих недоліків матиме вступ України до Світової Організації Торгівлі (СОТ).

Глобальне положення України відносно США — головного ядра світової сили і демократії, наймо-гутнішої країни земної кулі — має свої особливості.

ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ у СВІТІ

Серед української діаспори переважають:

0 українці 0 особи українського походження

1.4 Кількість українців або осіб українського походження, млн 2<Ш- Відстань від Києва, км

Україна Росія Північна Америка Інші країни

РИСУНОК 2-8

По-перше, США (як і Японія) є найбільш віддаленою від нашої держави високорозви нугою країною (відстані від Києва до Вашингтона і Токіо сягають понад 8 тис. км). Це створює великі комунікаційні труднощі. Зв’язки з цими країнами можливі лише з використанням морського (через Атлантичний океан зі США та Індійський і Тихий океани з Японією) або повітряного транспорту. До Японії, правда, можна дістатися і суходолом через територію Росії.

По-друге, внаслідок інтенсивної експансії американського та японського капіталу мало не в усі країни світу, створення транснаціональних корпорацій із провідною роллю капіталів названих держав відстані реально скорочуються. Західно- і південноєвропейські країни стають своєрідним стартовим майданчиком для поширення досягнень НТР і пов’язаних з нею технологічних та організаційних нововведень на Сході, зокрема в Україні. Слід також урахувати, що американські військові бази в Італії, Туреччині та Греції розміщені у безпосередній близькості від України.

По-третє, положення України щодо США необхідно розглядати не лише через геопросторове відношення, а й крізь призму інтересів української діаспори, яка є часткою глобального українства. Саме у США і у сусідній з ними Канаді проживає найбільша кількість українців Західної півкулі (понад 1 млн у США і 1,07 млн у Канаді). Вони є громадянами цих країн, але у більшості мають родинні, соціальні, економічні та інформаційні зв’язки зі своєю історичною батьківщиною. їхні голоси істотно впливають на результати виборів Президента США. Етнічні українці володіють значним капіталом, займають високі державні та громадські посади. Наприклад, генерал-губернатором Канади був етнічний українець Роман Гнати-шин, а послом США в Україні донедавна — Роман Попадюк. Усе це великою мірою зближує США і Канаду з Україною. Подібний чинник слід брати до уваги при визначенні ПГП України відносно високорозвинутої, але надзвичайно віддаленої країни Південної півкулі — Австралії (близько 14 тис. км).

Що ж стосується ПГП України щодо Японії, то воно надзвичайно «розмивається» не лише внаслідок великої віддаленості між цими країнами, а й через наявність «бар’єру» у вигляді великого масиву країн Азії. Проте факт, що Японію можна хіба що умовно віднести до наших сусідів другого порядку (вона є сусідом нашого сусіда Росії, на Далекому Сході якої, у «Зеленому клині», проживає багато українців), надає розміщенню України деякі позитивні риси.

Політико-географічне положення України до двох інших центрів світової сили — Західної Євро-

145

пи та Росії — хоч і є теж глобальним, та воно має добре виражений регіональний у першому і сусідській характер у другому випадках.

Нарешті у глобальному ПГП України слід брати до уваги її просторове відношення до великого масиву країн так званого третього світу. У загальному це країни субтропічних та екваторіальних зон. Донедавна більшість із них ще називалися «країнами, що розвиваються»; більш точною, хоч і не без підтексту, є їхня китайська назва «світове село», до якого входив і комуністичний Китай. Це надзвичайно велика й різноманітна група країн. Сюди входять такі оригінальні поєднання держав, як «нові індустріальні країни» (НІК) — Сінгапур, Південна Корея, острівний Китай (Тайвань), і навіть Таїланд і країни — експортери нафти (ОПЕК): Алжир, Кувейт, Саудівська Аравія, Венесуела та ін.; блоки і співдружності країн — Організація Африканської Єдності (ОАЄ), Організація Американських Держав (ОАД), країни АСЕАН тощо.

Країни третього світу є величезною глобальною зоною політичної нестабільності. Великою мірою це пов’язано з недавнім колоніальним минулим, початковими етапами становлення їхньої державної незалежності. Зокрема, в Африці та Азії кордони теперішніх держав успадковані від колишніх колоній, що часто не відповідає етнічному складові населення і є причиною напруженості, конфліктів, воєн та вносить значну непередбачу-ваність у геополітичні процеси країн третього світу в цілому.

Водночас ці країни перебувають у великій економічній і політичній залежності від високорозвину-тих країн Америки, Європи й Азії. Створилася величезна глобальна вісь геополітичної напруженості: Північ—Південь. У більш конкретному вираженні це кілька осей: Північна — Південна Америка, Європа — Африка і Південна Азія; Японія — Південно-Східна і Південна Азія. Україна лежить на північному фланзі другої з них. Тому найбільш імовірною сферою її геополітичних інтересів у третьому світі мають бути країни Передньої Азії та Північної Африки, які і просторово найближчі до неї. При цьому слід урахувати, що ці групи країн є також зоною американських і західноєвропейських військово-стратегічних та економічних інтересів.

Більшість країн третього світу мають специфічну демографічну ситуацію — швидкий приріст населення, що випереджає темпи економічного розвитку. В свою чергу це веде до наростання соціальної, а також політичної напруженості як усередині окремих країн третього світу, так і між ними і високо- і середньорозвинутими країнами, до яких належить Україна. Тому без урахування цього неможливо визначити глобальне геополітич-не положення України стосовно країн даної групи.

Слід мати на увазі також глобалізацію мусульманського фактора. Це стосується політичних аспектів мусульманського фундаменталізму, зміцнення військово-політичної могутності країн, де цей фактор відіграє провідну роль (Іран, Пакистан). В Україні глобальне мусульманство має потенційні умови поширення через Крим (татарське населення конфесійно є мусульманським). У майбутньому глобалізації мусульманства сприятимуть зосередження у багатьох країнах Близького і Середнього Сходу нафтодоларів та їх експансія у Європу, зокрема в Україну, з усіма позитивними і негативними наслідками.

Регіональне положення

Найбільш загальною рисою регіонального ПГП України є її перебування у системі країн Євразійського континенту, їхніх субрегіональних поєднань, інтеграційних політичних та економічних формувань.

Євразія — найбільший континент земної кулі (площа — 54,0 млн км2, населення — 4,4 млрд осіб — на 1.01.2003 р.). Тут розташовано більше половини (понад 90) країн світу. Територія Євразії найгустіше, порівняно з іншими континентами, змережана державними кордонами. Майже половина держав (44) розміщена у порівняно невеликій за площею Європі. Україна — велика європейська держава (рис. 2-9).

Євразійський континент був першою на Землі лабораторією державоформування. Тут розвивалися усі типи держав, які будь-коли існували чи тепер існують у світі. Перші держави постали на Близькому і Середньому Сході 7—5 тис. років тому. Це були Стародавній Єгипет (5 тис. років до Р. Хр.), Ассірія і Вавілон (2 тис. років до Р. Хр.), держава аріїв у Пенджабі (3 тис. років до Р. Хр.).

Україна лежить порівняно близько до цього глобального і регіонального ядра історичної державно-політичної організації людства. Не випадково перші державні утворення на території України виникли у південній її частині — на Чорноморському узбережжі. Це були міста-колонії (поліси) Стародавньої Греції (VII ст. до Хр.) — Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей.

Система держав Євразії характеризується надзвичайно великою контрастністю. За населенням, площею та економічним потенціалом тут поряд з дуже великими (Китай, Індія, Росія) і дуже малими (Ватикан, Монако, Андорра) існують великі (Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія), середні (Польща, Іспанія, Румунія), малі (Греція, Угорщина, Чехія, Нідерланди) і дрібні (Люксембург, Кувейт, Естонія) держави. Правда, деякі країни, що займають велику площу, наприклад,

Швеція, Казахстан, Туркменістан (це переважно північні або пустельні держави), є порівняно невеликими за населенням. У цілому спостерігається така геопросторова тенденція: при пересуванні з заходу на схід зростають як середня величина країн, так і їхня контрастність. Найбільші держави знаходяться на сході Азії — Китай, Індія, Росія.

Україна належить до великих держав Євразії. Вона безпосередньо межує з країною-гігантом Росією. Її сусідом другого порядку є Китай, а третього — Індія.

За географічним положенням усі країни Євразії діляться на дві групи: морські та континентальні. Кількісно переважає перша група. В історичному розвитку кожна країна старалася здобути вихід до моря. Це передусім економічна необхідність, яка дає державі можливість безпосереднього і безперешкодного доступу до інших морських і частково континентальних країн. У свою чергу морські країни діляться на приморські (ФРН, Франція), півострівні (Данія, Республіка Корея, Саудівська Аравія), острівні (Велика Британія, Ісландія, Мальта, Кіпр). За інших рівних умов найкраще положення мають приморські держави. Україна належить саме до такої групи.

Континентальних країн Євразії небагато. У Європі — це Швейцарія, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Люксембург і деякі держави-кар-лики; в Азії — Афганістан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизстан, Монголці, Непал, Лаос, Бутан, Вірменія та ін. У свою чергу деякі континентальні держави, наприклад, Австрія чи Швейцарія, що містяться у вузлах міжнародних комунікацій, мають вигідне геоположення порівняно з іншими континентальними державами.

Теоретико-графовий аналіз мережі євроазійсь-кої геополітичної системи свідчить, що довжина діаметра графа (тобто найкоротша відстань — кількість ребер між найбільш віддаленими вершинами) дорівнює 11. Діаметр проходить по таких країнах: Португалія (інший варіант — Ірландці) — Франція—Німеччина—Польща—Україна—Росія— Китай—М’янма—Таїланд—Малайзія—Сінгапур. Отже, Україна лежить на євразійському «діаметрі».

Євразійська система країн характеризується великою динамікою. Зокрема, тут в останні два десятиліття спостерігаються такі процеси:

а) дезінтеграція деяких федеративних держав і утворення нових самостійних країн. Зокрема, внаслідок розпаду радянської імперії виникли 15, після розпаду Югославії — п’ять, поділу Чехосло-ваччини — дві держави;

б) одночасно деякі раніше (після Другої світової війни) розділені країни об’єдналися (ФРН і НДР, Північний і Південний В’єтнам).

ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ у ЄВРОПІ

Цифрами на карті позначені:

1 Ірландія

2 Данія

3 Нідерланди

4 Бельгія

5 Словаччина

6 Словенія

7 Хорватія

8 Боснія та Герцеговина

9 Сербія і Чорногорія

10 Македонія

11 Швейцарія

12 Албанія

13 Грузія

14 Вірменія

15 Азербайджан

16 Португалія

17 Молдова

Серед української діаспори і українських автохтонів переважають:

РИСУНОК 2-9

Дезінтеґраційні та інтеграційні процеси триватимуть і в майбутньому. В Азії триває національно-визвольна боротьба, що, врешті-решт, може привести до зміни державних кордонів і утворення нових країн. Найбільшими вогнищами цієї боротьби є Близький і Середній Схід, Кавказ, Південна Азія. Головні міждержавні та внутрідержавні конфлікти спалахують саме тут. Наприклад, тривалий конфлікт між Ізраїлем і арабськими державами, пов’язаний з проблемою Палестини; напруженість у Лівані з можливими його поділами на арабську і християнську частини; боротьба Вірменії з Азербайджаном за Нагірний Карабах; сепаратистський рух у Північній Індії за виділення Кашміру; боротьба курдів на пограниччі Іраку, Туреччини та Ірану за утворення Курдистану; збройні сутички між Іраком та Іраном, Іраком та Кувейтом, Індією та Китаєм та ін. Деякі держави мають територіальні претензії до сусідів, наприклад, Японія, Китай та Естонія до Росії.

У Євразії не збереглися рудименти колоніалізму, за винятком переважно невеликих залежних територій на окраїнах континенту: скажімо, Гібралтар належить Великій Британії. Але, по суті, усі автономні республіки Північного Кавказу є колоніальними рудиментами в Росії.

За роллю етносів у державоформуванні усі держави Євразії діляться на моно- і полінаціональні.

Росія, Індія, Китай, Індонезія — типово багатонаціональні держави, бо нації-державотворці не мають поза ними своєї історичної батьківщини. Що ж стосується таких країн, як Німеччина, Угорщина, Чехія чи Узбекистан, то вони є мононаціональними країнами. Зрозуміло, населення цих країн є поліетнічним. Україна як держава належить до поліетнічних, але мононаціональних країн з однією, так званою титульною, нацією. 9

Фактично дуже мало є держав, кордони яких збігалися би з етнічними межами народу-держа-вотворця. Так, етнічні території держави Білорусь частково лежать у Литві та Росії, етнічні українські межі заходять на територію Росії, Польщі, Словаччини, Білорусі й Молдови, тоді як на територію України заходять межі румунського, молдовського та угорського етносів.

Характерною політико-географічною рисою Євразії є наявність тут оригінальної нації — арабської, яка утворює низку самостійних держав, що нерідко конфліктують між собою. Разом з тим саме у Євразії, точніше на Близькому Сході, існує унікальна мононаціональна країна Ізраїль, держа-воформуючий етнос якої — євреї — в основній масі живуть у діаспорі. У Нью-Йорку їх більше, ніж в Ізраїлі. Саме між арабськими країнами та Ізраїлем почалася після Другої світової війни жорстока боротьба. Вона справляє певний вплив

на політичне життя України (оскільки багато громадян Ізраїлю є вихідцями з нашої держави), тут в окупованому Єрусалимі знаходиться й духовно-релігійний центр українців-християн, вихованих на спільній з євреями пам’ятці давньої культури — Біблії (Старий Завіт).

Нарешті, на Євразійському материку існують держави надзвичайно різного політичного статусу. Найбільш поширеним є республіканський тип держави з унітарним адміністративним устроєм (сюди належить і Україна). Існують також монархії (Велика Британія, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Саудівська Аравія, Йорданія, Таїланд, Об’єднані Арабські Емірати). Унікальною теократичною монархією є Ватикан. В арабських і деяких інших країнах зростає роль мусульманського фундаменталізму (Іран, Туніс).

Незначна частина держав мають федеральний устрій (Швейцарія, Німеччина, Росія). Деякі країни входять у міждержавні політичні об’єднання: Бельгія, Нідерланди і Люксембург — у Бенілюкс (об’єднання виявилося нетривким); Росія і деякі держави колишнього СРСР (в тому числі Україна) — у Співдружність Незалежних Держав (СНД). Ряд країн утворюють військово-політичні блоки, наприклад НАТО. Створено регіональні економічні об’єднання країн: ЄС, Вишгородський трикутник (тепер чотирикутник — Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща), Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін. У діяльності багатьох з цих структур бере участь Україна як європейська держава.

Положення України на євразійських геополітичних осях

Зміна регіонального політико-географічного положення України великою мірою визначається спря-10 муванням міжнародних євразійських геополітичних осей, які перетинали її територію у різні епохи. Аналіз історико-географічних даних свідчить, що можна виділити дві головні геополітичні осі: північно-південну (меридіональну) та західно-східну (широтну). Нерідко вони утворювали своєрідний хрест, центром якого була Україна. Цей хрест має свої полюси і центр. Полюси утворені державами — носіями початків (витоків) геополітичних осей (вони завжди були носіями військово-, державно- і національно-політичної сили у євразійському масштабі), а центр — самою Україною чи тими її частинами, які у певний період виконували загальноукраїнські функції (як Запоріжжя у XVI— XVII ст.). Між окремими полюсами і центром формувалися геополітичні напівосі («промені»).

Історично першою була меридіональна напів-вісь від Стародавньої Греції через Північночорно-морське узбережжя і в глиб України (VII—VI ст. до Р. Хр.). Українська територія була тоді північною окраїною середземноморської цивілізації. Саме на цій окраїні виникли перші форми української (за місцезнаходженням) державності — причорноморські поліси з їхнім агровиробничим (зерново-товарним) запліччям. Отже, Причорномор ’я було тоді геополітичним центром України (хоч самі предки українців жили і дешо північніше — у лісостеповій і лісовій зонах). Поза межами Східного Середземномор’я Україна стала тоді першим у Європі місцем апробації державно-політичної культури Стародавньої Греції. Отже, цивілізаційний процес спочатку йшов в Україні з півдня з усіма його пізнішими геополітичними і геокультурними наслідками.

На зміну меридіональній (давньогрецькій) напівосі та на її доповнення у V ст. до Р. Хр. з’явилася нова, східна напіввісь. Назвемо її скіфською, або степовою. Вона проходила від степів і напівпустель Азії та йшла півднем України аж до Дунаю. Це був початок великої східно-західної Євразійської осі, яка в усі наступні періоди несла на собі ідеї та реалії східних деспотій. Скіфи-кочо-вики поневолили корінне протоукраїнське землеробське населення і по суті відрізали його від джерел культури Середземномор’я. У III ст. до Р. Хр. ця геополітична напіввісь поступово зникає.

У наступні століття з появою на півдні Європи Римської імперії (І ст. до Р. Хр.) і зайняттям її остготами, що прийшли з північного заходу на сучасну територію України, спостерігається часткове становлення відповідно західного і північно-західного променів меридіональних напівосей. Якогось істотного впливу на політичні й геокультурні процеси України ці напівосі не мали. У пізніші часи, після розпаду Римської імперії (IV ст.), знову відроджується широтна азійська напіввісь. Це проявилося у Великому переселенні східних народів (гунни, хозари, половці), що пройшли півднем України і частково осіли там. Оцінка їхнього впливу на процеси наступного державотворення в Україні неоднозначна.

Першою великою геополітичною віссю, яка перетнула територію України у меридіональному напрямі, стала лінія «варяги—греки» (з IX ст.). Вона проходила від Скандинавії через Балтію, Подніпров’я до Чорного моря. Північна частина осі несла ідеї та реалії державності й завойовницт-ва (вони і виявилися у походах князя Святослава). Південна напіввісь йшла з Візантії (Царгород) на Чорне море й далі на Київ. У ній було закладено ідеї та реалії духовності, віри. Конкретним виявом цього є прийняття християнства від Візантії, що

Скіфські діди і половецькі баби

Колись, ще десь у другій половині 60-х років XX ст., я відвідав Дніпропетровськ. У програму входив огляд експозиції музею Дмитра Яворницького (тоді, здається, музей називався краєзнавчим). Та ось на подвір’ї музею мою увагу привернула подвійна шеренга кам’яних витворів — жіночих фігур різної висоти (часом понад два метри). Вони були якісь дивні: з оголеними підтягнутими мало не під шию кам’яними персами, зі складеними внизу живота руками, що тримали щось на взірець чаші. Нам сказали, що це «скіфські баби».