Політичний і адміністративний поділ

Перед тим як почнемо вивчати еволюцію суспільної географії сучасного Китаю, ми маємо ознайомитися з політичною та адміністративною структурою країни (рис. 10-8). Адміністративно Китай поділено на такі одиниці:

4 муніципалітети під контролем центральної влади («ші»);

5 автономних районів;

22 провінції;

2 спеціальні адміністративні райони.

До чотирьох муніципалітетів, шо контролюються центральною владою, належать столиця Пекін (Бейцзін), сусіднє портове місто Тяньцзінь, найбільший метрополіє Китаю Шанхай і порт на річці Янцзи Чунцін. Ці «ші» формують осередки найбільш густозаселених і важливих регіонів Китаю, а прямий контроль над ними з боку столиці зміцнює владу центральних владних органів.

Треба зауважити, що адміністративна карта Китаю продовжує змінюватися і створювати проблеми для географів. Наприклад, місто Чунцін було перетворене на «ші» у 1996 р., і його муніципальна територія була збільшена за рахунок величезного запліччя, шо займає усю східну частину провінції Сичуань. У результаті «міське» населення Чунціна офіційно становить ЗО млн, шо є найбільшим світовим метрополісом, але насправді центральна міська територія має не більше ніж 6 млн жителів. Оскільки населення Чунціна офіційно не входить до провінції Сичуань (рис. 10-8), людність останньої зменшилася на ЗО млн, коли «Чунцін ші» було створено. Та незважаючи на це, населення Сичуа-ню усе ж залишається найбільшим серед усіх адміністративних одиниць Китаю (див. табл. 10-2).

П’ять автономних районів було створено для визнання неханьських меншин, які там проживали. Річ у тім, що деякі закони, що стосувалися китайців хань, не призначалися для певних меншин. Проте, як ми бачимо у випадку колишнього Радянського Союзу, демографічні зміни і рух населення з часом роблять своє. Політика 1940-х років не спрацьовує у XXI ст., й іммігранти хань за чисельністю сьогодні перевищують декілька меншин у своїх власних регіонах. Отож п’ятьма автономними районами (АР) є: 1) Внутрішня Монголія; 2) Нінся-Хуейський АР (прилеглий до Внутрішньої Монголії); 3) Сіньцзян-Уйгурський АР (північно-західний кут Китаю); 4) Ґуансі-Чжуанський АР (крайній південь на кордоні з В’єтнамом); 5) Тібетський АР.

22 провінції Китаю, як і штати США, менші на сході та більші на заході. Територіально найменшими є три найсхідніші провінції на прибережному виступі Китаю: Чжецзян, Цзянсу і Фуцзянь. Найбільшими є дві: Цінхай на Тібеті та Сичуань на середньому заході Китаю.

Як і у більшості великих країн, деякі провінції важливіші, ніж інші. Провінція Хебей майже оточує Пекін і займає велику частину країни. Провінція Шеньсі має центр у великому старовинному місті Сіань. На південному сході вагомий економічний розвиток відбувається у провінції Ґуандун, центром якої є Ґуанчжоу. Коли ми на наступних сторінках звертатимемося до якоїсь провінції або району, рисунок 10-8 стане нам у пригоді.

Таблиця 10-2

КИТАЙ: НАСЕЛЕННЯ НАЙБІЛЬШИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ОДИНИЦЬ, млн осіб

Провінції

1990 р.

2002 р.

(прогноз)

Аньхой

56,2

64,3

Фуцзянь

30,0

35,3

Ганьсу

22,4

25,1

Гуандун

62,8

77,9

Ґуйчжоу

32,4

37,6

Хайнань

6,6

7,5

Хебей

61,1

71,1

Хейлунцзян

35,2

39,2

Хенань

85,5

96,1

Хубей

54,0

61,3

Хунань

60,7

68,9

Цзянсу

67,1

76,4

Цзянсі

37,7

43,2

Ґірін

24,7

27,1

Ляонін

39,5

44,1

Шаньсі

32,9

36,3

Шаньдун

84,4

93,0

Шеньсі

28,8

32,7

Сичуань

107,2

90,2

Юньнань

37,0

41,8

Чжецзян

41,5

46,8

Цінхай

4,5

5,3

Автономні райони

Гуансі-Чжуанський

42,2

47,6

Внутрішня Монголія

21,5

28,5

Нінся-Хуейський

4,7

5,6

Сіньцзян-Уйгурський

15,2

18,4

Тібетський

2,2

2,3

У 1997 р. залежність Сянгану (Гонконгу) від Великої Британії була скасована і його взяв під опіку Китай: він став першим спеціальним адміні- 5 стратившім районом (CAP). У 1999 р. Португалія подібним чином передала Макао (тепер Аоминь) у гирлі річки Перл під китайський контроль, створюючи другий CAP під адмініструванням Пекіна.