ПОСЛІДОВНІСТЬ ПОКОЛІНЬ

у загальному населенні континенту складає 20, контролюють 70 % багатств Південної Америки, в той час як на 20 % найбідніших жителів цих багатств припадає лише 2 %. Ці цифри вказують на величезний розрив між достатком і бідністю, який не трапляється в жодному іншому географічному світі. Вони також нагадують нам, що, незважаючи на певний прогрес, Південна Америка все ще залишається континентом колосальних контрастів.

Хоча сучасне населення найбільш сконцентроване на сході та півночі Південної Америки, в часи розквіту імперії інків найзаселенішим районом були Анди, а держава інків була найбільш розвинутою на континенті. Виникнення цивілізації інків до сьогодні залишається таємницею, проте існує гіпотеза, що інки — це нащадки стародавніх народів, які прийшли до Південної Америки через сухопутний міст Середньої Америки. Вони були витіснені сюди, можливо, повторними хвилями міграції з Азії до Північної Америки через суходільний міст східніше Аляски, де зараз Берінгова протока. Таким чином, за тисячі років до прибуття європейців до Америки у XVI ст. у Південній Америці розвивалися тубільні спільноти американських індіанців.

Близько тисячі років тому в долинах і басейнах Андських гір і місцевостях, прилеглих до Тихоокеанського узбережжя існувало багато тамтешніх культур. Були одомашнені лами, процвітали релігії, розвивалися скульптура, живопис, ремесла. Всі ці культури були підпорядковані владі інків, осередком яких був басейн Куско в Перуанських Андах. Починаючи з XII ст., ще до приходу сюди європейців, інки розбудували найбільшу імперію в Америці. Нічого порівнянного з цими культурними досягненнями району Центральних Анд ніколи не існувало в будь-якій іншій частині Південної Америки.

Імперія інків

Якщо порівнювати цивілізацію інків зі стародавніми Месопотамією, Єгиптом, азійськими цивілізаціями та імперією ацтеків, то стає зрозуміло, що дана цивілізація була незвичайним досягненням. Повсюдно у світі річки та інші водні шляхи слугували магістралями для налагодження контактів і переміщення товарів та ідей. Однак у даному випадку імперія створювалася на основі низки видовжених природних улоговин 1 (альтіпланос) у високогір’ях Анд, що постали тоді.

коли гірські долини між сусідніми хребтами заповнилися ерозійним матеріалом із навколишніх вершин. Ці альтіпланос часто відокремлені одні від одних надзвичайно гористою місцевістю, де вкриті снігом вершини чергуються зі стрімкими каньйонами. У межах окремих альтіпланос сконцентрувалися регіональні культури. Самі інки утвердилися найперше у міжгірському басейні Куско (рис. 6-2). Завоювавши його, вони використали цей осередок для контролю над народами прибережних районів Перу та інших альтіпланос.

Ще більш вражаючим, ніж воєнні перемоги інків, було інтегрування завойованих ними народів і територій в єдину стабільну і ефективно функціонуючу державу. Здавалося б, що їхні шанси ефективно управляти нею були невеликими, оскільки територія постійно збільшувалася і контроль значно ускладнювався. Інки, однак, були експертами у будівництві доріг і мостів, вправними колонізаторами та адміністраторами, тому за неймовірно короткий час їм удалося консолідувати ці нові території, що простягалися від південних окраїн Колумбії до центральних районів Чілі (рис. 6-2).

У зеніті своєї могутності імперія інків мала до 20 млн жителів. При ньому самі інки в цій гігантській державі були завжди у меншості, але вони забезпечили собі становище правлячої еліти в жорстко структурованому класовому суспільстві. Інки, представники імператора в Куско, утворили касту адміністративних чиновників, які запроваджували в життя ухвали свого монарха, організовуючи всі аспекти діяльності на завойованих територіях. Цей бюрократичний апарат інків суворо контролював життя всіх суб’єктів імперії, тому особисті свободи були невеликі. Держава була настільки централізована, а підпорядкування населення таким повним, що зміни влади на самому вершечку піраміди було достатньо, щоб захопити її в усій імперії, що й було доведено іспанцями в 1530 р.

Велична імперія інків, яка постала так швидко, раптово розпалася на шматки під натиском іспанських завойовників. Можливо, швидкість розвитку імперії і стала причиною її фатальної слабкості, але слід зауважити, що на початку XVI ст. в ній почав визрівати внутрішній переворот, оскільки хвалений адміністративний апарат давав дедалі більші тріщини. Та хоч би як там було, імперія залишила по собі не тільки ефектні руїни Мачу-Пікчу в Перу, а й соціальні цінності, які й по сьогоднішній день залишаються частиною життя індіанців в Андах. Для прикладу, державна мова інків — кечуа — настільки сильно вкоренилася, що мільйони індіанців, які проживають у високогір’ях Перу, Еквадору і Болівії, все ще продовжують розмовляти нею.