ПРИКІНЦЕВЕ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ: ТИХИЙ ОКЕАН І АНТАРКТИДА

На південь від Тихоокеанського світу лежать Антарктида та довкільний Південний океан. Сукупна територія цих двох географічних просторів становить 40 % усієї планети; отож дві п’ятих поверхні Землі містять одну тисячну людності світу.

Чи є Антарктида географічним світом? У фізико-географічному сенсі — безперечно, але не на

основі критерію, який ми використовуємо у цій книзі. Антарктида є континентом, але практично вся вона вкрита куполоподібним льодовим покривом завтовшки майже 3,2 км (2 милі) біля свого центру. Континент часто називають «білою пустелею», тому що, незважаючи на весь його лід та сніг, річних опадів тут небагато (менше 15 см/6 дюймів на рік). Температури низькі, а вітри такі сильні, шо Антарктиду також називають «колискою буревіїв». На всій її території не розвинулося жодних функціональних регіонів, міст, транспортних мереж, окрім ліній постачання дослідницьких станцій. І Антарктида надалі залишається окраїною, навіть науковою окраїною, яка так неохоче віддає нам свої таємниці. Під усією цією товщею льоду лежать десь 70 озер, із яких озеро Вос-ток є найбільшим — понад 14 000 кв. км (5400 кв. миль). Його глибина може сягати 600 м (2000 футів). Але ніхто поки що не бачив його води.

Подібно до всіх окраїн Антарктида завжди приваблювала піонерів і дослідників. Мисливці на китів і тюленів знищили величезні популяції фауни Південного океану протягом XVIII—XIX ст., а дослідники встановили прапори своїх країн на берегах Антарктиди. За період 1895—1914 рр. пошуки Південного полюса стали міжнародною справою; норвежець Роальд Амундсен першим досягнув його у 1911 р. Усе це привело до претензій держав в Антарктиді у міжвоєнний період (1918—1939 рр.).

Географічним наслідком був поділ Антарктиди на сектори форми покраяного пирога з центром у Південному полюсі (рис. 13-4). У найменш холодній частині континенту — Антарктичному півострові — збігаються британські, аргентинські й чілійські інтереси. Лише на один сектор — Зем

лю Мері Берд — жодна країна ніколи не пред’являла претензій.

Чому ж держави зазіхають на такі віддалені й важкодоступні території? І суша, і море містять сировинні матеріали, які колись можуть стати дуже потрібними: протеїн у воді та паливо і мінерали під льодом. Антарктида (14,2 млн кв. км/5,5 млн кв. миль) майже вдвоє більша від Австралії, а Південний океан за площею приблизно дорівнює Атлантичному. Однак майбутня практична експлуатація убачається реальною, і країни хочуть мати там свої частки.

При цьому держави, які мають територіальні претензії, визнають потребу співробітництва. Наприкінці 1950-х років вони приєдналися до Міжнародного геофізичного року, який започаткував важливі дослідницькі програми і заснував низку стаціонарних науково-дослідних станцій по всьому льодовому континенті. Цей дух співробітництва привів до підписання у 1961 р. Антарктичної угоди, 10 що забезпечувала постійну наукову співпрацю, забороняла військову діяльність, захищала довкілля і утримувала претензії держав у стані відтермінування. Проте у 1991 р. було порушене питання про те, що вона, мовляв, недостатньо враховує контроль майбутньої експлуатації ресурсів.

У добу зростаючого егоїзму держав та більших обсягів споживання сировини існує можливість, що Антарктида та її відкриті води стануть ареною міжнародного суперництва. Дотепер віддаленість та непривабливий клімат захищали її від такої долі. Від цього має користь цілий світ, оскільки є свідчення, що Антарктида відіграє вирішальну роль у глобальній системі довкілля. Тому людські втручання можуть мати найсерйозніші наслідки.

РИСУНОК 13-4