ПРИМОРСЬКИЙ ПІВНІЧНИЙ СХІД

на дорозі Белтвей і міжнародним аеропортом Даллес — найшвидше зростаючим у світі. Починаючи з середини 1990-х років район Даллеса привернув увагу багатьох великих телекомпаній та Інтернету. Це також один із провідних центрів країни з виробництва оптичноволоконних кабелів завдяки зосередженню тут мережі федеральних розвідувальних агентств, а також штаб-квартири корпорації «Америка он-лайн». Ці підприємства й установи розгалужуються від Даллеса через більшу частину сектора Північної Віргінії метрополісу Вашингтон. Дехто вже називає цей діловий комплекс «технологічною столицею» Сполучених Штатів через те, що тут зайнята більша кількість технічних робітників, аніж у Силіконовій Долині чи субурбанізо-ваній агломерації у межах автостради-128 у Бостоні. І справді, нові економічні перетворення відчутні в усьому регіоні Вашингтона: 500 тис. осіб, що працюють у компаніях комп’ютерних служб, Телекому, Інтернету, аерокосмічній галузі та біотехнологіях, значно переважають кількість працівників цього федерального уряду США (350 тис.).

Цей регіон складається з північної частини Нової Англії та сусідніх провінцій крайнього сходу Канади (рис. 4-18). Нова Англія як один з історичних культурних осередків Північної Америки зберегла стійку регіональну ідентичність упродовж майже 400 років. Урбанізована південна частина Нової Англії була опорою Північноамериканської серцевини від середини XIX ст., відколи остання класифікується як регіон. Шість штатів Нової Англії (Мен, Нью-Гемпшір, Вермонт, Род-Айленд, Мас-сачусетс і Коннектікут) перекривають Промисловий пояс і Мегалополіс на півдні, а сам Приморський північно-східний регіон простягається далі через канадський кордон і охоплює майже всі чотири провінції атлантичного узбережжя — Нью-Брансвік, Нову Шотландію, острови Принца Еду-арда та Ньюфаундленд.

Давні зв’язки, побудовані на спільності економічних та культурних рис, об’єднують північну частину Нової Англії з районами Атлантичного узбережжя Канади. Обидві частини орієнтовані на море, є сільськогосподарськими за своєю суттю, мають нелегкі природні умови з обмеженими земельними ресурсами порівняно з родючішими районами всередині країни. Економічне зростання північної частини Нової Англії історично відставало від решти районів Північної Америки, зосереджуючись головно на рибальстві у колись багатих прибережних водах, на лісівництві гористих районів

і фермерському господарстві у кількох придатних для цього долинах. Рекреаційна і туристична діяльність сприяла зростанню регіональної економіки, а мальовничі береги та гори притягають мільйони туристів із сусіднього Серцевинного регіону. Цьому сприяв також розвиток лижного спорту, подовжуючи туристичний сезон ще на зимові місяці.

Починаючи з 1980 р. рекреаційна сфера Нової Англії переживала і розквіт, і важкі часи, а зовсім недавно — деяке пожвавлення. Не покладаючись надмірно на цей вид діяльності, шо створив багато проблем у минулому десятилітті, Нова Англія розвиває більш диверсифіковану економічну базу, побудовану навколо телекомунікацій, фінансових послуг, охорони здоров’я та біотехнологій. І все ж економічне відродження ще не відбулося у більшій частині півночі Нової Англії. Більшість переваг цього відродження зосереджується вже поза південною межею Приморського регіону — у зоні метрополісу Бостона, про яку йшлося вище. Зростання Нової Англії в жодному разі не є гарантованим без рівномірного розвитку районів. Затрати на підприємницьку діяльність тут вищі, ніж на Півдні і Південному Заході, а постійний відплив висококваліфікованих робітників посилює занепокоєння стосовно майбутнього цього регіону.

Провінції Атлантичного узбережжя Канади зазнали важких економічних часів у 1990-х роках. Особливо постраждала профілююча тут рибна промисловість, оскільки запаси плоскої риби, пікші та тріски у прибережних водах катастрофічно зменшуються через їх надмірний вилов. Нерідкі порушення морських кордонів Канади призвели до посилення напруженості у відносинах з іншими країнами, в тому числі зі США. Нові можливості, які ніколи легко не даються, поки є досить віддаленими для провінцій Нова Шотландія та Нью-Брансвік. З відкриттям у 1997 р. мосту довжиною 8 миль (13 км) — першого прямого зв’язку Острова Принца Едуарда з материком від часу приєднання цієї провінції до Канадської федерації у 1873 р. — тут почав розвиватися туризм.

Економічні перспективи найвіддаленішої та найбіднішої провінції Канади — Ньюфаундленд, яка була останньою провінцією, що ввійшла до складу федерації понад 50 років тому, є дещо оп-тимістичнішими. У 1990-х роках за майже 200 миль (320 км) на схід від столиці провінції Сент-Джонса на континентальному шельфі були відкриті значні родовища нафти (див. рис. 4-14): саме тоді, коли урядові обмеження на виловлювання риби завдавали удару виробництву морських продуктів. Відбулося швидке будівництво і відкриття морських бурових платформ та берегових опорних споруд. Зараз відкриваються й інші родовища

нафти і природного газу у прибережних водах та на березі, і згодом нафта може піднести економіку Ньюфаундленду, як вона піднесла економіку Норвегії понад чверть століття тому. Мабуть, кращі перспективи існують і для Нової Шотландії, де газові родовища континентального шельфу тепер, схоже, обіцяють «золоте дно».