ПРИРОДНЕ ДОВКІЛЛЯ

Ця книга зосереджує увагу на географічних світах і регіонах, створених людською діяльністю за тисячі років. Але ми ніколи не повинні забувати про природне довкілля, у якому ця діяльність відбувається, бо воно відіграє активну роль у тому, як люди влаштовують своє життя. Наприклад, на певних територіях світу існували можливості для одомашнення рослин і тварин, а на інших — ні. Люди, яким пощастило жити у сприятливих місцях, навчилися вирощувати пшеницю, рис або коренеплоди, а також одомашнювати рогату худобу, кіз або лам. У XXI ст. ми все ще можемо розпізнати ці ранні «приклади можливостей» на карті. З таких можливостей народжуються адаптація та винаходи, тому постають села, містечка, великі міста і держави. Та людям, які проживають у набагато важчих умовах, складніше досягти такої організації. Візьміть, наприклад, Тропічну Африку.

25

Там людські громади не можуть одомашнити будь-який вид дикого світу — від газелі й зебри до жирафи та буйвола. Дикі звірі там є загрозою, а не можливістю. Зрештою, люди одомашнили лише одну африканську тварину — цесарку. Первісні африканці стикнулися з невигодами природного середовища, які переважають і досі. Сучасна карта містить багато відомостей про минуле.

Природний ландшафт

17 Планета Земля містить низку природних ландшафтів — від гострих гірських хребтів до гладких прибережних рівнин (рис. 1-1). По мірі того як будемо досліджувати кожний географічний світ, ми відзначатимемо природні ландшафти, які формують його природне підгрунтя, бо цей ландшафт продовжує відігравати певну роль у його розвитку. Гори можуть бути перешкодами для руху, але вони також захищають людей від ворогів. Річкові долини в Азії все ще є місцем концентрації деяких найбільших народностей світу, оскільки ці землі добре зрошуються і мають родючі грунти, але річкові долини у Тропічній Африці та Південній Америці не підтримують такої кількості людей. Кожен географічний світ має своє специфічне поєднання природних ландшафтів.

Усі континенти містять давні геологічні ядра, які називаються щитами і утворюють широкі рівнини (низовини, такі як Північна Канада) або плато (плоскогір’я, що переважають в Африці). Усі континенти, крім Африки, мають довгі витягнуті гірські системи: Анди у Південній Америці, Скелясті гори у Північній Америці, Альпи—Гімалаї у Євразії, Великий Вододільний хребет в Австралії. Лише в Африці немає таких гірських хребтів, її витягнуті гірські пасма височать на крайньому північному заході (Атлаські гори) і півдні (мис Доброї Надії). Поміж горами і рівнинами лежать вищі та нижчі плато й гористі місцевості. Оскільки узагальнення природних ландшафтів Землі не існує, ми досліджуватимемо їх у кожному географічному світі окремо.

Континенти і тектонічні плити

Вивчення природних ландшафтів є частиною

18 фізичної географії. Приблизно століття тому фі-зико-географ Альфред Вегенер використав просторовий аналіз для пояснення деталей, які він бачив на картах, подібних до рисунка 1-1. Він вивчав контури континентів і, маючи великий обсяг даних, висунув гіпотезу про те, що ці континенти є частинами величезного континенту, який існував сотні мільйонів років тому. Він назвав цей супер-

континент Пангеєю з центром в Африці. Коли Північна і Південна Америки відкололися від Євразії та Африки, утворився Атлантичний океан. Адже ще й тепер можна побачити, як протилежні берегові лінії узгоджуються між собою за конфігурацією.

Гіпотеза Вегенера про дрейф континентів пояс- 19 нює багато з того, що показано на рисунку 1-1, у тому числі глобальний розподіл головних гірських систем. Оскільки Південна Америка «дрейфувала» на захід від Африки, породи її головних хребтів згорнулися, як міхи акордеона, створивши Андські гори. На протилежній стороні Африки Австралія рухалася на схід, тому її головний гірський масив тепер лежить біля її східної межі. Сама ж Африка рухалася мало, тому й там не сформувався великий витягнутий гірський масив.

Вегенер не дожив до того часу, коли його гіпотеза була сприйнята. За його життя багато видатних учених-геологів розглядали її як нісенітницю.

Але як часто буває, просторова теорія географа вказала шлях для інших досліджень. Геологи, зрештою, виявили, що земна кора складається з низки тектонічних плит — величезних товщ твер- 20 дих гірських порід, які формують океанську плиту і тримають на собі континенти (рис. 1-4). Ці плити й справді мобільні, не дивуючи цим географів. Вони пересуваються повільно, на кілька сантиметрів за рік, зрушувані конвенційними елементами у рідкій нижній частині. Дюйм за рік — це небагато, але історія Землі вимірюється мільйонами років. Через 100 млн років земна маса пересунеться приблизно на 1600 миль (2550 км)!

Унаслідок того, що тектонічні плити рухаються, є місця, де вони зіштовхуються з чимось. Коли це стається, плита, яка складається з легшої гірської породи, опиняється зверху важчої плити, шо занурюється. Цей процес називається субдук- 21 цією — рухом по розломах. Такі гігантські зіткнення створюють гірські ланцюги, що оперізують Землю, спричиняють землетруси та вулканічні виверження. Зауважимо, що на рисунку 1-4 Північноамериканська та Південноамериканська плити рухаються у напрямі Тихого океану зі сходу, тоді як Євразійська плита переміщується із заходу. Тому Тихий океан оточений майже нескінченною зоною зіткнень плит, названою Тихоокеанським 22 вулканічним кільцем. На декілька світів і регіонів, які ми досліджуватимемо, ця небезпечна нестабільність земної кори справляє великий вплив. Руйнівні землетруси, вулканічні виверження, земні зсуви та інші загрози є підтвердженням життя, що вирує у цій корі (рис. 1-5).

Складні та різноманітні ландшафти континентів формуються внаслідок не лише описаних геологічних сил, а й процесів ерозії. Ріки та

26

ВСТУП

струмки, льодовики і навіть вітер змінюють поверхню. Мозаїка природного ландшафту, зображена на рис. 1-1, є продуктом чинників і процесів, котрі продовжують трансформувати землю, на якій ми живемо.

Клімат

Неможливо дослідити географічні світи і регіони

23 планети без розгляду їхнього клімату. Багато відкриттів людини мотивувалося потребою розв’язання проблем, викликаних кліматом: одяг від холоду, іригація від посухи, кондиціонери від спеки. Коли ми згадуємо про якісь віддалені регіони, перше запитання, що ми його звичайно ставимо: «Який там клімат?»

Доречнішим запитанням має бути: «Який там клімат сьогодні?» Глобальний клімат змінюється, і часом дуже швидко. Археологічні дані свідчать, що ферми, села і міста, які постали у добре зрошуваних родючих землях Південно-Західної Азії, зник-

24 ли внаслідок опустелювання. Надійні цикли випадання дощу змінилися на періодичні посухи, рівень води в річках упав, колодязі пересохли. Врешті-решт пустеля почала претендувати на те, шо раніше було процвітаючими фермами і жвавими поселеннями. Деякі пункти були просто поховані під дюнами.

За триваліший період клімат коливається значно більше. Приблизно 12 000 років тому —

мить в історії геології — величезні маси льоду покрили майже всю Канаду і значну частину Середнього Заходу США (рис. 1-6), до ріки Огайо на півдні. Більша частина Європи була покрита льодом — від Альп до Скандинавії. Це була лише остання фаза зледеніння — періоду зниженння тем- 25 ператури, наступу льоду і падіння рівня моря, який переважав останні 12 млн років. Усе почалося з тенденції похолодання десь 20 млн років тому, з початком глобального льодовикового періоду. 26 Зрештою це загальне похолодання відкрило дорогу потужному розвиткові товщ льоду та льодовикових долин, знаменуючи початок того, що геологи називають плейстоценовою епохою менш НІЖ З млн років тому. Після цього на зміну суворому льодовиковому періоду прийшов порівняно теплий міжльодовиковий період. Протягом сучасного 27 міжльодовикового періоду під назвою голоцен і вже понад 10 000 років людська цивілізація еволюціонувала від найменших і найпростіших суспільств до мегаміст сьогодення.

За такої як довготермінової, так і короткотермінової несталості ми не повинні дивуватися, що клімат продовжує змінюватися. Ми навчилися реєструвати та інтерпретувати дані про клімат і визнаємо, що те, що трапилося з тими стародавніми містами, може статися і з нами: орні землі можуть опинитися під загрозою, рівень моря може піднятися, узбережжя може бути затоплене. Ось

ПРИРОДНЕ ДОВКІЛЛЯ

27

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Територія Південного острова Нової Зеландії нестримно зменшується під водами Тасманського моря вздовж південно-західного узбережжя. Наближаючись до берега, ми перетинаємо зону зіткнення між Тихоокеанською платформою, на якій лежить більша частина Південного острова, та Австралійською платформою (див. рис. 1-4). Субдукція вздовж цих зон створює один із найдивовижніших світових пейзажів по мірі того, як кора стрімко зіштовхується вниз, щоб рециркулювати нижче в мантії… По діагоналі через Тихий океан від Нової Зеландії лежить вулканічно і сейсмічно активна Аляска. Гора Еджкамб, на 16 миль (26 км) західніше Сітки, домінує у цьому ландшафті. Якось я пішов через міст до старого вулкана, розмовляючи по дорозі з місцевими жителями. Еджкамб вважався згаслим вулканом, але Сітканс викликав сумніви. В усних переказах розповідається про страшне виверження, яке поховало усе поселення під глибоким шаром попелу. «Поштовхи землі на цій території свідчать про те, що ще зарано вважати його згаслим, — сказав один із жителів. — Декілька століть це нічого, коли він повертається до геологічної активності. Я б сказав, що стара леді дрімає». Сліди ерозії, позначені літнім снігом на фотографії, виявляють тривалу бездіяльність, але край кратера ще виступає на 3300 футів (1000 м) над рівнем моря».

РИСУНОК 1-5

28

ВСТУП

чому глобальне потепління стало важливим чинником на міжнародній арені. Наприкінці XX ст. встановлено дані про цикл глобального потепління (проте приблизно з 1940 по 1970 р. спостерігалося відчутне похолодання). Хоча більшість учених і політиків пояснили це потепління наслідками людської діяльності, особливо виробництвом так званих парникових газів, дані свідчать, що воно є результатом переважно природних причин. Це ускладнює проблему, тому що навіть значне зменшення викидів парникових газів не зможе сповільнити потепління. Десь 1000 років тому на Землі також спостерігався цикл значного потепління. Межі сільськогосподарського виробництва розширилися до найвищих широт, розросталися поселення в Ісландії та Гренландії, маорі досягнули на своїх каное теплої Нової Зеландії. Антропогенні (створені людською діяльністю) парникові гази ніяк не стосувалися цього циклу потепління. Та незабаром добрі часи скінчилися. У своїй книзі «Короткий льодовиковий період» Джін Гров описала, що відбувається, коли швидке похолодання змінюється глобальним потеплінням:

«Зернові вже більше не дозрівали в Ісландії …у

Європі низькі врожаї спостерігалися в кінці три

надцятого і на початку чотирнадцятого століття … крайнощі погоди ставали більшими, з суворими зимами і незвичайно спекотним або вогким літом».

Тому останній цикл потепління дійшов турбулентного кінця щонайменше у тих місцевостях, для яких маємо дані. Ми знаємо набагато менше про те, що могло трапитися з китайською цивілізацією, яка також лежала на шляху раптових кліматичних змін, або про урагани в Атлантиці чи Ель-Ніньо у Тихому океані. Але дані вказують на те, який тип циклу потепління світ переживає тепер; після нього буде протилежний — разом з екстремальним станом довкілля і, якщо ми не підготуємося до цього, — з непередбачуваними соціальними і політичними змінами.

Кліматичні регіони

Тепер з’ясуємо кліматичні характеристики географічних світів і регіонів Землі. Незважаючи на сучасні технологічні вдосконалення, клімат відіграє суттєву роль у житті мільярдів людей. Зрушення у системі, такі як Ель-Ніньо або посуха,

ПРИРОДНЕ ДОВКІЛЛЯ

29

можуть справити значний вплив на економіку і навіть політику.

Узагальнити знання про клімат не легше, ніж про природні ландшафти. Регіональний клімат є усередненням незліченних спостережень за погодою, серед яких головними є вимірювання опадів і температури. Також беруть до уваги сезонні відхилення та екстремуми. Щодо опадів, то на планеті спостерігаються величезні просторові відхилення (рис. 1-7). Екваторіальні й тропічні території характеризуються великими опадами, 28 найбільше підлягаючи впливові гідрологічного циклу. Такий цикл передбачає підйом випаруваної та знесоленої океанської води і переміщення її над суходолом, де вона випадає у вигляді дощу або снігу, — це дуже ефективно за великої спеки та невеликих відхилень вологості. Але в Африці це благо швидко призводить до субтропічної посушливості. Від 80 дюймів (2000 мм) дощу в Конго біля екватора щорічний загальний рівень падає до 4 дюймів (100 мм) або менше у Сахарі на північ і у Калагарі на південь. У вищих широтах лише певні території (зокрема Західна Європа) отримують цілком достатню кількість опадів.

Середні температури знижуються від екваторіальних до полярних широт, але градація нерівномірна, залежно від висоти над рівнем моря (гори справляють охолоджувальний ефект) і розташування стосовно узбережжя (внутрішня частина континентів тепліша влітку й холодніша взимку). Розміри, форма і грунти земної суші ускладнюють

карту середніх температур. Океанічні течії також впливають на цю схему. Теплі води узбережжя, поєднані з континентальними вітрами, постачають більшій частині Європи тепло, якого нема ніде на подібних широтах.

Як ми можемо визначити якісь регіональні тенденції з такого розмаїття даних? Зусилля створити порівняно просту світову кліматичну карту дрібного масштабу тривають майже протягом століття. Рис. 1-8 базується на системі, розробленій Владіміром Кеппеном, а потім модифікованій Рудольфом Гайгером. Ця система, перевагою якої є простота, представлена набором буквених символів. Перша (заголовна) літера найважливіша: клімат А — гумідний (вологий) і тропічний, клімат В — сухий, клімат С — м’який та гумідний, літера D свідчить про посилення екстремумів сезонної спеки й холоду, а Е відображає холодно-арктичні умови на полюсах і поблизу них.

Рисунок 1-8 заслуговує на увагу: знайомство з ним допоможе зрозуміти багато з того, про що йтиметься у цій книзі. Він також має практичну цінність. Хоча тут зображено кліматичні регіони, що- 29 денна погода у кожному зафарбованому регіоні відносно стандартна. Якщо, наприклад, ви знайомі з погодою на великій території, позначеній як Cfa у південно-східній частині США, ви почуватиметеся як удома в Уругваї (Південна Америка), Ква-зулу-Наталі (Південна Африка), Новому Південному Уельсі (Австралія) та провінції Фуцзянь (Китай). Отож розглянемо кліматичні регіони світу детальніше.

Вологий екваторіальний, або тропічний, клімат характеризується високими температурами протягом усього року і великими опадами. У субтипі Af опали випадають у значних кількостях кожного місяця: але на території Am прихід щорічного вологого мусону (по-арабському — сезон) позначається раптовим значним приростом кількості опадів. Суб-тип Af названий за рослинністю, яка там розвивається, а саме кліматом вологих тропічних лісів. Субтип Am, що переважає у частині Індійського півострова, у прибережній частині Західної Африки і в частині Південно-Східної Азії, відповідно стосується мусонного клімату. Третій тропічний

клімат — саванний (Aw) — характеризується ширшим діапазоном денних та річних температур та має жорсткіший сезонний розподіл опадів. Як показує рисунок 1-7, загальна кількість саванних опадів має тенденцію до зниження порівняно із зоною тропічних лісів, а саванна сезонність часто виражається у «подвійному максимумі». Кожного року є два періоди підвищених опадів, розмежовані значним сухим проміжком. У багатьох саванних зонах жителі апелюють до «довгих дощів» і «коротких дощів» для визначення цих сезонів; постійною проблемою є непередбачуваність приходу дощів. Ґрунти савани не належать до найро-дючіших. Регіони савани набагато більше заселені людьми, ніж території тропічних лісів, і мільйони мешканців савани живуть із того, що вони виро-

ПРИРОДНЕ ДОВКІЛЛЯ

31

ю полярне коло

Csb

їй тропік

чилійський

Екватор

ОКЕАН

АТЛАНТИЧНИЙ і

Південний тропі

ОКЕАН

Південне полярне коло

шують. Непостійність опадів Є ЇХНЬОЮ ГОЛОВНОЮ проблемою довкілля.

Аридний (сухий) клімат (В)

Сухий клімат спостерігається як у низьких, так і високих широтах. Різниця між В W (справжньою пустелею) і вогким BS (напівпосушливим степом) коливається, але можна припустити, що вона дорівнює десь 10 дюймам (250 мм) річної кількості опадів. Частина Центральної Сахари у Північній Африці отримує менш ніж 4 дюйми (100 мм) дощів. Для більшості світових посушливих територій характерна значна добова амплітуда температур, особливо у субтропічних пустелях. У Сахарі максимальна денна температура в тіні перевищила

120° F (49° С), а нічна не опускалася нижче 48° F (9° С). Грунти у цих посушливих зонах, як правило, бідні та погано культивуються; вчені-грунто-знавці мають для них відповідну назву — аридні (безплідні, неродючі) грунти.

Гумідний (вологий) помірний клімат (С)

Як показує карта, майже всі кліматичні території середніх широт лежать якраз поза тропіками Рака і Козороґа — Північним і Південним (23,5° північної та південної широти відповідно). Це домінуючий клімат у Південно-Східних США від Кентуккі до Центральної Флоріди, на північноамериканському західному узбережжі, у більшій

32

ВСТУП

ТЕРЕНОВІ НОТАТКИ

«Прогулянки по гористій місцевості в Індонезії не залишають сумніву стосовно властивостей клімату Af. Палюче сонце, спекотливе вологе повітря, щоденні післяобідні дощі й жодного відпочинку навіть тоді, коли сонце заходить, — нерухома атмосфера лежить, як важка ковдра, над землею, роблячи неможливою прогулянку. На вулканічних скелях швидко з’являються потужні родючі ґрунти, а навколишній ландшафт зелений, прикрашений рисовими полями і терасами. Фермер, чию ділянку я тут сфотографував, розказав мені, що на своїй землі він вирощує три урожаї на рік. Уявіть собі: острів Ява, за розмірами співмірний з Луїзіаною, має населення понад 125 млн осіб, — його приріст можливий завдяки цьому поєднанню екваторіальних умов… А от Аляска, майже у дванадцять разів більша від Яви, має населення близько трьох чвертей мільйона. Тут клімат коливається від Cfc до Е, ґрунти бідні, і їм потрібні тисячі років для розвитку, а повітря арктичне. Ми повільно пливли до Льодовикової затоки, відчуваючи благоговійний трепет перед дивовижною незіпсованою природою, і повернули у затоку, заповнену плавучими крижинами; деякі з яких слугують плотами для сплячих тюленів. У затоці розколовся Великий тихоокеанський льодовик, уламки якого плавають навкруги. Менш ніж 300 років тому вся Льодовикова затока була заповнена льодом; а сьогодні ви можете пливти милями аж до гори Джонс Гопкінс (на фото). Глобальне потепління у дії — це нагадує про те, що будь-яка кліматична карта все ще змінюється».

частині Європи і Середземномор’я, у Південній Бразілії та Північній Аргентині, на узбережжі Південної Африки, у Східній Австралії, Східному Китаї та Південній Японії. Для жодної з цих територій не характерні кліматичні екстремуми або суворість, але зима може бути холодною, особливо на відстані від морів, які роблять температуру помірною. Ці території лежать посередині між позбавленим зими екваторіальним кліматом і позбавленими літа полярними зонами. За такого режиму сформувалися родючі та продуктивні грунти, про що ми згадаємо при розгляді Північноамериканського та Європейського світів.

Вологий помірний клімат змінюється від сирого — на густо залісненому узбережжі Орегону, Вашингтону і Британської Колумбії — до порівняно сухого — на так званих середземноморських територіях (з сухим літом), які охоплюють не лише прибережну Південну Європу і Північно-Західну Африку, а й також південно-західні частини Австралії та Африки, центральну частину Чілі та Південну Каліфорнію. У такому середовищі низькоросла, що затримує вологу, рослинність створює

природний ландшафт, відмінний від ряснозеленої Західної Європи.

Вологий холодний клімат (D)

Вологий холодний (або «сніжний») клімат може бути названий континентальним, оскільки він формується на внутрішніх величезних територіях, як у центрі Євразії або Північної Америки. Не існує жодної подібної території на відповідних широтах Південної півкулі; отже, там не може бути і D клімату.

Характерною рисою цього вологого континентального клімату є велика річна амплітуда температур, холодна зима і порівняно прохолодне літо. За клімату Dfa, наприклад, у найтеплішому літньому місяці (липні) середня температура може бути 70° F (21° Є), але у найхолоднішому місяці (січні) — лише 12° F (—11° Є). Загальна кількість опадів, здебільшого снігу, невелика, коливаючись від ЗО дюймів (750 мм) до подібних до степових 10 дюймів (250 мм). Компенсацією цієї нестачі опадів є прохолодна температура, яка попереджує втрату

33

вологості від випаровування і транспірації (переходу вологи в атмосферу з грунтів і рослин).

Деякі зі світових найродючіших грунтів лежать на територіях вологого холодного клімату, в тому числі Середнього Заходу США, частини Південної Росії та України, а також Північно-Східного Китаю. Зимова «сплячка» (коли уся волога замерзає) і нагромадження рослинних решток протягом осені збалансовують формування грунтів і процес їхнього збагачення. Ґрунт відокремлюється у чітко визначені, багаті на поживні речовини шари, в результаті чого акумулюється значний органічний гумус. Навіть там, де річні опади невеликі, це середовище сприятливе для густих хвойних лісів.

Холодний полярний (Е) і високогірний (Н) клімат

Холодний полярний клімат (£) підрозділяється на справжні крижані умови, де постійний лід і сніг позбавляють рослинність основи, і тундру, для якої середня температура замерзання характерна для чотирьох місяців на рік. Подібно до понять вологого тропічного лісу, савани та степу термін тундра є як вегетаційним, так і кліматичним. А межа між кліматом D і Е на рисунку 1-8 загалом збігається з північною межею тайги з тундрою.

Насамкінець, клімат Н — некласифіковані гірські місцевості, замальовані у сірий колір (рис. 1-8) — нагадує клімат Е. Значна висота над рівнем моря і складна топографія головних гірських систем часто зумовлюють близький до арктичного клімат понад верхньою межею лісів навіть на низьких широтах, таких як екваторіальна частина високих Анд Південної Америки.

Не забудьмо важливої характеристики рисунка 1-8: це застигла картина змінного вигляду, один кадр із прокрученого фільму. Клімат усе ще змінюється, і видається, що за менш ніж століття відтепер кліматологи змінять свої карти, щоб відобразити нові дані. Хто знає: можливо, нам доведеться перерисувати навіть такі знайомі контури. Зміна довкілля є викликом, який ніколи не завершується.