Проблеми населення

Таблиця 10-2 вказує на величезну кількість населення Китаю: багато китайських провінцій мають більше жителів, ніж більшість країн світу. Зі своїми 1,3 млрд жителів (2002 р.) Китай є найбільшою нацією на Землі. Ми маємо розглядати ці величезні цифри у контексті приросту населення Китаю. Його високі темпи затьмарюють показники багатьох периферійних країн, але випадок із Китаєм особливий. Навіть помірні темпи приросту, такі як 1 % щорічно, додають до загальної кількості по 13 млн.

Як ми уже зазначали, Мао Цзедун відмовився впроваджувати політику зниження темпів зростання населення, оскільки був упевнений, що це гратиме на користь капіталістичних ворогів: мовляв, швидко зростаюча людність становить єдиний актив багатьох бідних комуністичних країн, і якщо капіталістичний світ намагається знизити темпи її приросту, це ніщо інше, як антикомуністична змова.

Але інші китайські лідери, усвідомлюючи, що швидке зростання населення може стримати прогрес країни, намагалися зупинити цю хвилю з до

помогою пропаганди та просвіти. Деякі з цих лідерів втратили свої посади як «ревізіоністи», але їхні погляди не пропали даремно. Після смерті Мао Китай прийняв широку програму контролю за приростом населення. На початку 1970-х років його щорічні темпи становили близько 3 %; до середини 1980-х років їх знизили до 1,2 %. Родинам наказано було мати лише одну дитину, а ті, хто порушував наказ, каралися позбавленням податкових пільг, можливостей освіти і навіть прав на житло. Сьогодні Китай офіційно звітує про темп приросту 0,9 %.

Хоча «політика однієї дитини» загалом була сприйнята, тим паче що вона строго контролювалася по всьому Китаю членами комуністичної партії, вона мала серйозні негативні наслідки. Різко збільшилася кількість абортів, часом у третьому триместрі, а часом і під примусом партійців Зросло навіть дітогубство, бо родини хотіли, щоб

їхньою єдиною дитиною був хлопчик. Багато сімей намагалися переховувати свою другу або третю дитину, відсилаючи їх кудись до рідняків, але у разі викриття «злочину» оселі батьків часто спалювали. Коли відомості про такі жахливі наслідки цієї кампанії проникли у зовнішній світ, її призупинили у 1980-х роках. Певним хліборобським та риболовецьким родинам дозволили мати другу дитину, щоб задовольнити майбутні потреби в робочих руках, а сільські родини могли отримати дозвіл мати другу дитину, якщо перша була дівчинкою. Найбільше винятків робили малим етнічним групам.

Частково внаслідок непокори, частково через послаблення «політики однієї дитини» темпи приросту населення Китаю дещо знову зростають понад 0,9 % офіційно заявлених. Метою демографічних проектантів Китаю було досягнути 1,2 млрд не пізніше 2000 р., але ця контрольна цифра відхилилася аж на 70 млн осіб. Це означає, що потрібно надати житло, освіту, медичні послуги і роботу додатковим 70 млн людей — це населення найбільшої країни у Європі — Німеччини. Зважаючи на все це, Китаєві зовсім нелегко досягти швидкого економічного зростання.

Меншини

Вище ми стверджували, що Китай був і залишається імперією: його владні органи контролюють території та людей, які по суті колонізовані. Етнолінгвістична карта (рис. 10-9) наочно підтверджує це. Однак вона не показує більшість населення на певній локальній території, натомість виявляючи, де сконцентровані меншини. Наприклад, геопросторове зосередження монгольського населення у Китаї показане вздовж південно-східного кордону з Монголією в автономному районі Внутрішня Монголія. Але насправді у цьому АР китайці хань, а не монголи, тепер становлять більшість.

Разом із тим карта дає чітке визначення терміна «Власне Китай» як домівки народності хань — етнічних (мандариномовних) китайців. Від північного сходу до кордону з В’єтнамом і від Тихоокеанського узбережжя до Сіньцзяну переважає ця більшість. Якщо порівняти цю карту з наступною картою розподілу населення, стане зрозуміло, що меншини становлять лише невеликий відсоток сукупного населення країни, а китайці хань формують найбільшу за територією і густотою групу людності.

У будь-якому випадку Власне Китай контролює неханьські території — рідкозаселені, але великі за площею. Тібетська група налічує до 3 млн,

але вона простягається по всьому заселеному Тібеті. Тюркські народності заселяють велику територію Сіньцзяну. Тайська, корейська і в’єтнамська меншини також займають землі на межі китайців хань. Як ми побачимо пізніше, півден-носхідноазійські меншини у Китаї роблять значний внесок у розвиток Тихоокеанської окраїни. Сотні тисяч їхніх представників мігрували сюди зі своїх автономних районів у пошуках більших економічних можливостей.

Чисельно китайці домінують у своїй країні набагато більшою мірою, ніж росіяни у колишній радянській імперії. Але меншини Китаю займають пропорційно більші території. Правителі Мін і Маньчжу заповідали імперію народності хань.