Індустріалізація

Виробництво вважається новим епізодом у розвитку країни, але насправді цей сектор економіки по-

чав розвиватися в Мексиці ще століття тому. Щедро наділена сировинними ресурсами, багато з яких зосереджені на півночі (рис. 5-9), Мексика розпочала свій шлях до індустріалізації у 1903 р. із завершенням будівництва сталеплавильного заводу (в наш час занедбаного) у місті Монтеррей на північному сході країни. Ще один сталеплавильний комплекс постав у 1950-х роках у розташованому поблизу місті Монклова. В цей період заводи будувалися в багатьох місцях Центральної Мексики, особливо в столиці та її околицях. З тих пір сектор промисловості невпинно зростав і за останню чверть століття давав роботу принаймні сьомій частині всієї робочої сили країни.

За останній час найбільш важливою подією у географії господарства Мексики стало будівництво заводів макіладорас у прикордонній зоні на півночі 11 країни. Макіладорас — це заводи (половина яких є власністю Сполучених Штатів), що займаються складанням готової продукції з імпортованих, не обкладених податком компонентів та матеріалів. Принаймні 80 % продукції, яку вони виробляють, реекспортується до Сполучених Штатів, де імпортні тарифи обмежуються вартістю, доданою до продукції протягом періоду її мексиканського виробництва (згідно з угодою НАФТА ці тарифи мали бути відмінені до кінця 2003 р.). В той час як зарубіжні власники отримують прибутки головним чином за рахунок низьких витрат (для прикладу, розмір зарплати в Мексиці становить у середньому лише третину розміру зарплати у США), для Мексики така система організації виробництва має чимало економічних переваг. До них належать створення нових робочих місць і розширення існуючих, збільшення зарубіжних інвестицій, полегшення доступу до експортних ринків і отримання країною нових технологій. На жаль, є і негативні моменти: робітники на заводах макіладорас змушені працювати довгі робочі тижні; вони отримують дуже малі додаткові виплати або ж не отримують їх узагалі; більшість робітників живуть у злиденних нетрях і халупах, розташованих навколо заводів.

Хоча ця програма розвитку була ініційована ще в 1960-ті роки, до 1982 р. кількість макіладорас зростала досить помірно — до 588 заводів, на яких працювало 122 000 осіб. Згодом ця ініціатива дістала друге дихання, і до початку 1990-х років кількість заводів зросла вже до 1800, і на них працювало вже 500 000 робітників. До продукції, яка складається на макіладорас у наш час, належать електронне обладнання, електроприлади, запасні частини до автомобілів, одяг, вироби з пластику і

меблі. Сьогодні в країні вже налічується майже 4000 макіладорас, на яких працює 1,4 млн осіб. Більшість заводів розташовано у прикордонній урбанізованій зоні на півночі країни (рис. 5-11).

На частку розташованих тут підприємств припадає 30 % усіх робочих місць у промисловості, а також 52 % промислового експорту країни і 45 % її загального експорту.

Досягнувши успіхів у здійсненні програми макіладорас, уряд Мексики використовує цей досвід для розвитку промислового виробництва в інших частинах країни. Система макіладорас поступово поширюється в південному напрямі вже без урядового втручання. На заводах цього типу в центральних районах країни вже працює близько третини всієї робочої сили макіладорас Мексики. Проте мексиканські плановики більше хотіли би бачити в країні промислові комплекси замкнутого циклу, розташовані в центральних районах, а не обмежувати свої інвестиції тільки складальними заводами вздовж північного кордону. В останні роки подібні проекти були започатковані кількома багатонаціональними корпораціями. До них належать передусім три провідні автомобілебудівні компанії зі Сполучених Штатів та чотири їхні японські та німецькі конкуренти. Автомобілебудівна галузь є одним із лідерів серед виробничих та експортних секторів Мексики, а підрозділ компанії «Дженерал моторе», який виробляє автомобільні деталі, є найбільшим приватним працедавцем у країні.

Для прискорення розвитку решти країни уряд Мексики надає пріоритетного значення програмам, спрямованим на підняття мексиканської інфраструктури до рівня світових стандартів. Особливо це стосується телекомунікаційної мережі, будівництва новітніх автострад і мереж сучасних електростанцій. У рамках регіонального розвитку також розробляються індивідуальні проекти. Прикладом може бути надзвичайно амбіційний проект будівництва суходільного каналу, який 12 має пройти через перешийок Теуантепек шириною 250 км. Це дасть змогу переправляти контейнери з товарами між тихоокеанським портом Саліна-Крус і портом Коацакоалькос на узбережжі Мексиканської затоки. Канал має стати не тільки суходільним конкурентом старіючого Панамського каналу, а й ультрасучасним автомобільним та залізничним коридором із розташованими вздовж нього заводами, що спеціалізуються на виробництві і складанні транзитних товарів, коридором між заможними азійськими країнами південної

МЕКСИКА 329

частини Тихого океану і Північноатлантичним басейном.

Нерівномірність регіонального розвитку

Незважаючи на всі зусилля, економічна межа між північною і південною частинами Мексики продовжує поглиблюватися. На південь від столиці технологічне і соціальне відставання від решти країни є ще більшим, оскільки тут і досі домінують традиційні виробничі відносини (малопродуктивні сільське господарство, гірництво та лісозаготівля). На північ від Мехіко, розташованого у найвищій точці перекинутого догори низом «динамічного трикутника», основою якого є кордон зі Сполученими Штатами, проходять так звані коридори зростання. Завдяки їм ландшафт цієї частини країни набуває рис глобальної економіки у формі нових виробничих підприємств, технологічних навчальних закладів і навіть новобудов тутешньої «Силіконової Долини», яка виростає навколо комплексу заводів радіоелектроніки поблизу міста Ґвадалахара. Значення північних районів Мексики зростає не тільки з економічної, а і з політико-географічної точки зору, оскільки саме в цьому регіоні було подано найбільше голосів

проти партії влади (ІРП), яка зазнала поразки на виборах 2000 р. Щоб показати ті сили, завдяки яким відбуваються перетворення у Північній Мексиці, зосередимо свою увагу на двох провідних урбаністичних центрах, розташованих у цьому регіоні, — містах Монтеррей та Сьюдад-Хуарес/ Ель-Пасо.

Розквітаюче місто Монтеррей хоча і розташоване на відстані 250 км углиб території Мексики, все ж лежить достатньо близько до кордону з Теха-сом, щоб користуватися всіма найновішими технологічними досягненнями. Монтеррей часто називають моделлю мексиканського центру розвитку в майбутньому. До числа його активів належать високоосвічена і добре оплачувана робоча сила, стабільна міжнародна ділова громада і процвітаючий високотехнологічний комплекс ультрасучасного промислового устаткування, які привабили сюди провідні міжнародні компанії. На додаток, нова швидкісна автомагістраль, шо з’єднує місто з Ріо-Гранде, є частиною міжнародного коридору між Монтерреєм та Далласом — Форт-Вертом, який стає головною віссю у прикордонній торгівлі з Техасом.

• Однак для Мексики в цілому успіхи Монтер-рею мають і негативний бік. Це місто і штат Нуе-во-Леон, в якому воно знаходиться, стають настільки процвітаючими (див. ВВП на рис. 5-11),

Подібний до розпеченого палаючого бруса виплавленої сталі, щойно витягнутого з печі, хмарочос «Форо дель комерціо» («Маяк торгівлі») здіймається до небес в історичній частині м. Монтеррей. Гора Сідло, яка височить у далині, нагадує про те, що цей мексиканський мегалополіс лежить у тій стратегічній точці, в якій пустеля сходиться з величним гірським хребтом Східною Сьєрра-Мадре. Ця місцевість так щедро наділена природними ресурсами, що саме тут близько 100 років тому зародилася вугільна і сталеливарна промисловість Мексики. З тих часів Монтеррей є незмінним економічним лідером країни, а ця його ультрасучасна будівля вказує на те, що жодне інше місто в Мексиці не може з більшим правом заявляти про це лідерство і в майбутньому. Розвиваючи можливості, які з’явилися завдяки запровадженню в життя угоди НАФТА, Монтеррей поступово готує для себе роль міжнародного економічного центру. Наголошуючи на важливому значенні міста у бурхливому економічному житті коридору, що простягається в північному напрямі до техаського Далласа — Форт-Верта, у діловому центрі Монтеррею збудовано бізнес-комплекс для проведення різноманітних торговельних шоу, місця в якому бронюються принаймні за два роки наперед.

що дедалі частіше можна почути розмови про відокремлення штату від решти країни. Цей рух за відокремлення подібний до руху за передання повноважень у північній італійській провінції Ломбардія. Багатий штат Нуево-Леон, який отримує назад до 20 центаво з кожного песо (100 центаво), сплаченого центрові податку, дедалі більше скаржиться на те, що федеральний уряд намагається розвивати зубожілий Південь країни за рахунок стягнення більших податків із промислової Півночі.

Двонаціональний мегалополіс Сьюдад-Хуа-рес/Ель-Пасо (1,9 млн жителів) розташований на річці Ріо-Ґранде між мексиканським штатом Чіуауа і Західним Техасом, майже по самому центру кор

дону між Мексикою та Сполученими Штатами, у місці, через яке століттями проходили торговельні шляхи з півночі на південь. Як видно з рисунка 5-11, тут найбільша в країні концентрація макіла-дорас — понад 400 підприємств, на яких працюють 275 000 робітників. Ці заводи є основою добробуту і головним працедавцем населення починаючи з середини 1990-х років. Лінія, яка розділяє два міста, є найжвавішим прикордонним переходом на земній кулі. Цьому сприяє зростаючий зв’язок між двома країнами: майже 25 % усіх торговельних операцій між ними відбувається саме тут. Та все ж переважна більшість денних перевезень через Ріо-Ґранде є місцевими. В той час як близько 40 000 жителів Ель-Пасо доїжджають до місця праці у Сьюдад-Хуарес, тисячі мешканців останнього перетинають ріку кожного дня у протилежному напрямі, забезпечуюючи до половини всіх операцій роздрібної торгівлі в Ель-Пасо. Важливе значення має також зростаюче усвідомлення того, що мегалополіс є єдиною громадою, підтвердженням чого є спільні органи з планування автострад, перевірки чистоти повітря, якості питної води та з інших проблем великих міст. І, як і в Монтерреї, заможність навела на думку про більшу незалежність, включно із закликами до відкриття міжнародного кордону, виокремлення Сьюдад-Хуареса із штату Чіуауа і утворення на його основі нової адміністративної одиниці. Все це нагадує події, які відбувалися вздовж кордону Сполучених Штатів із Канадою, коли угода НАФТА стала причиною утворення нових економіко-географічних зв’язків.

НАФТА і невирішені проблеми

Очікувалося, що утворення в 1994 р. Північноамериканської зони вільної торгівлі стане поворотним пунктом для Мексики. Однак перші роки після вступу угоди в силу були позначені нескінченними кризовими ситуаціями, до яких належать повстання в Чіапасі, девальвація песо, економічний спад, різке зростання злочинності, пов’язане з неконт-рольованою торгівлею наркотиками, та політичні скандали. Втім за цей же ж період торгівля зі Сполученими Штатами суттєво зросла. Понад 85 % мексиканського експорту йде до США, які є поставником 75 % імпортованих до Мексики товарів. Мексика стала провідним торговельним партнером Сполучених Штатів, обійшовши в 1997 р. Японію, яка була другим експортним ринком США після Канади. Таким чином, коли в середині 1990-х років у країні розпочалася криза через девальвацію песо, Сполучені Штати відіграли вирішальну роль у стабілізації мексиканської економіки.

Отож Мексика закінчує процес економічного відновлення і поволі повертає собі втрачені позиції, але не слід забувати, що НАФТА є першою рівноправною угодою між країнами з високим та країнами з середнім і низьким рівнями доходів. Як показали події, починаючи з 1993 р., перехід до нового наднаціонального економічного порядку’ супроводжується як внутрішніми, так і зовнішніми проблемами. Поза сумнівом, після вступу до НАФТА темпи розвитку Мексики прискорилися. Проте не можна не бачити того, що від угоди непропорційно більші вигоди отримали багаті північні штати країни.

Тоді, коли Мексика докладає зусиль, щоб дорівнятися до найрозвинутіших країн земної кулі, боротьба за права народів, які її населяють, свідчить про те, що країна все ще залишається колосом на глиняних ногах. Приблизно 1 млн мексиканців щороку мігрує на північ до прикордонного зі Сполученими Штатами району, де вони сподіваються знайти роботу в сільському господарстві або промисловості. Більшість з них вважала б за краще поїхати ще далі на північ, і сотням тисяч таки вдається це зробити. Знедолені мексиканці також масово намагаються потрапити до Сполучених Штатів нелегально, але на кордоні їх затримують і депортують на батьківщину. Поза сумнівом, набагато більшій їхній кількості вдається перейти кордон. В останні роки громадськість Сполучених Штатів вимагає вживання жорстокіших заходів щодо нелегалів. Результатом цього стало значне збільшення прикордонних патрулів та спорудження нових загорож уздовж кордону.

Нині Мексика стоїть немовби на роздоріжжі. В результаті її останніх, найбільш демократичних за всю історію країни виборів до влади прийшов новий уряд, котрий, як очікується, запровадить нові ініціативи, спрямовані на вирішення прикордонних проблем, передання штатам більших повноважень, розв’язання конфлікту в Чіапасі та продовження відродження економіки. В усій країні на нову владу покладаються великі надії, і результати не повинні забаритися.